Розділ «Глава 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики»

З 1995 р. в Україні діє перша створена експериментальна зона "Сиваш", до складу якої увійшли Кримське об'єднання "Титан", Перекопський бромний завод, Сиваський анілінофарбовий завод, Кримський содовий завод, пластмасовий завод "Поліфтор", сільськогосподарські підприємства, рибокомбінат.

Нині створено 12 СЕЗ та 5 ТПР, з яких, за існуючими оцінками, успішними з погляду залучення додаткових інвестицій є лише 3 (Донецька, Закарпатська та Львівська обл). Формування і розвиток СЕЗ пов'язано з низкою проблем. Це, в першу чергу, складність і непрозорість процедури входження і виходу із статусу суб'єкта СЕЗ, що негативно впливає на інвестиційний режим, знижує прибутковість окремих видів діяльності. Крім цього, чітко не відпрацьовані вимоги щодо економічної доцільності спеціалізації СЕЗ, не виокремлено види діяльності. Внаслідок цих причин у підприємств, розташованих на території СЕЗ, з'являються неконкурентні переваги порівняно з підприємствами аналогічних галузей, розташованих поза межами цих територій. За таких умов не досягається головна мета створення таких зон. і, на кінець, не визначено доцільні розміри території, на які має поширюватися режим спеціального кредитування і оподаткування.

Нерівномірність соціально-економічного розвитку територій в регіонах зумовлює ситуацію, коли окремі райони стають надзвичайно привабливими для інвесторів, а на інших інвестування по суті не відбувається. Така ситуація ще більше посилює нерівномірність територіального розвитку і усугубляє вирішення нагальних завдань вирівнювання територій.

Наукові дослідження і практичний досвід діяльності СЕЗ показують, що все більшого значення для досягнення соціально-економічного прогресу набуває створення науково-технічних спеціальних економічних зон. їх центром мають стати регіональні науково-технічні парки, які формуються навколо провідних науково-дослідних установ чи вищих навчальних закладів за участю великих виробничих підрозділів, які здатні розробляти і запроваджувати новітні високі технології. Регіональні наукові технопарки повинні забезпечувати впровадження досягнення фундаментальної науки у господарсько-виробничу практику. Регіональні технопаркові утворення мають мати ієрархічну побудову. Елементарними базовими їх утвореннями є інкубатори, які являють собою інноваційні центри або бізнесові утворення. Бізнес-інкубатори дають змогу підтримувати і розвивати підприємництво інноваційної спрямованості. Регіональні науково-технологічні парки включають технополіси, інкубатори, розгалужену мережу інфраструктури. Це досить складні територіальні утворення, які розширяють можливості нарощування економічного потенціалу наукомістких і експортоспроможних галузей господарювання.

Науковці стверджують, що на Україні існують сприятливі умови для створення регіональних науково-технологічних парків, які ефективно впливають на розвиток економіки і підвищення добробуту населення.

6.5. Міжрегіональне і прикордонне співробітництво— інструменти реалізації регіональної економічної політики

Міжрегіональне співробітництво має винятково важливе значення в економічному розвитку сусідніх територіальних формувань шляхом глибокої інтеграції в головних сферах їх діяльності Під міжрегіональнім співробітництвом розуміють будь-які зв'язки, що встановлюються між регіонами різних державних утворень. Прикордонне співробітництво передбачає співпрацю між територіями, розташованими вздовж кордонів сусідніх держав. Ці форми співробітництва дають можливість поступово підвищувати рівень соціально-економічного розвитку відповідних територій, у тому числі периферійних, підвищувати значимість місцевих влад у розвитку співробітництва з органами влади територій сусідніх регіонів, країн, що дає змогу залучити їх до активної міжнародної співпраці.

Міжрегіональна співпраця дає можливість більш ефективно використати наявні економічний і ресурсний потенціали, покращити самозабезпечення продукцією, яку виробляють регіони, визначитись з експортною конкурентоспроможною продукцією.

Важливе значення в регіональному розвитку належить прикордонному співробітництву. За сучасної динаміки розвитку інтеграційних процесів України прикордонне співробітництво відіграє роль своєрідного каталізатора щодо процесів вирівнювання якості життя населення прикордонних територій до середньоєвропейського, сприяючи вільному руху товарів, людей і капіталів через кордон. Воно також сприяє мобілізації місцевих ресурсів та підвищенню ефективності їх використання, робить можливим об'єднання зусиль різних держав для розв'язання певних питань функціонування транскордонного простору.

Прикордонним територіям властиві такі ознаки, як бар'єрність і контактність, завдяки чому створюються передумови для розвитку взаємовигідного співробітництва.

Міжрегіональне і прикордонне співробітництво спрямоване на вирішення конкретних соціально-економічних проблем кожної території. Інтенсивність цього співробітництва залежить від рівня економічного розвитку території, розгалуженості її транспортної системи, наявності конкурентних перевагу міжнародному поділу праці та багатьох інших факторів. За будь-яких умов розвиток прикордонного співробітництва надає нового імпульсу розвитку цих територій, сприяє залученню іноземних інвестицій та створенню транспортних коридорів.

Вищою формою прикордонного співробітництва стали так звані "єврорегіони", які забезпечують співробітництво кількох держав на рівні органів місцевого самоврядування. Єврорегіони являють собою форму транскордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади регіонів, які мають спільний кордон. Вони створюються для реалізації певних заходів у різних сферах життєдіяльності населення відповідно до норм міжнародного права і національних законодавств.

У Законі України "Про транскордонне співробітництво" зазначається, що метою державної політики у сфері транскордонного співробітництва є створення умов для підтримки й заохочення участі у цих процесах суб'єктів господарювання, розвиток взаємовигідних зв'язків, підвищення соціально-економічного розвитку регіонів та якості життя населення.

Основні принципи транскордонного співробітництва ґрунтуються на умовах:

конституційності та законності;

чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності між суб'єктами транскордонного співробітництва;

гармонізації загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів;

забезпечення рівних можливостей для регіонів України щодо співпраці з територіальними громадами або органами влади сусідніх держав у рамках транскордонного співробітництва;

розмежування відповідальності та повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади з метою найбільш ефективного вирішення проблемних завдань;

забезпечення здатності суб'єктів транскордонного співробітництва в межах, визначених законодавством, самостійно вирішувати питання розвитку територій та створення ефективних механізмів забезпечення їхньої участі у транскордонному співробітництві;