Розділ «§20. Літературні жанри в Біблії»

Розповідь про щиросердну, добру, працьовиту Рут сприймається як свого роду моральне повчання про те, що добро завжди торжествує, що чесність одержує заслужену винагороду. Та в цій розповіді є й більш глибокий зміст, зрозуміти який можна лише звернувшись до історії. Книгу "Рут" дослідники датують IV ст. до н.е. Це був час після вавілонського полону, коли релігійний реформатор, один з редакторів Тори жрець Ездра проголосив: "Ми споневірилися нашому Богові, бо взяли ми чужинок із народів цього краю (імперії Артаксеркса — авт.) за жінок... А тепер складемо заповіт нашому Богові, що випровадимо від себе всіх жінок та народжене від них" (Езд.10:2—3). Всі, хто не виконував цієї настанови, прирікались на конфіскацію маєтку та на вигнання з громади. Книга "Рут" протистоїть безжалісним законам жреців. її автор навмисне переносить описувані ним події в XI ст. до н.е., щоб згадати про канонізованого іудаїзмом царя Давида, який походив від маовітянки. Цим він підкреслює безпідставність проповідуваної жрецями погорди до інших народів.

Есе (франц. — спроба, нарис) — літературно-науковий, публіцистичний жанр, твір, що відзначається довільним, невимушеним трактуванням теми. У Біблії зустрічається багато саме філософських есе. Вона бере на озброєння філософські теми і тлумачить їх згідно з своїм змістом. Найцікавішим філософським есе і є, на наш погляд, книга Еклезіястова (грец. — проповідник) із Старого завіту. її автор обрав форму монолога, що дозволяє повніше проникнути у внутрішній світ героя — мудреця, котрий шукає відповіді на запитання: що таке людина, для чого вона живе на світі? Підкреслюючи, що проповідник був "сином Давидовим, царя в Єрусалимі", автор нібито дає йому слово для розповіді про самого себе. І ось звучать слова людини, пресиче-ної всіма можливими життєвими благами: "Поробив я великі діла: поставив для себе доми, задля себе посадив виноградники, запровадив для себе садки та гаї і понасаджував в них усіляких дерев овочевих. Наробив я для себе ставів, щоб поливати із них ліс дерев, що виростали" (Екл.2:4).

Приповісті — один з видів усної народної творчості, стислий влучний образний вислів. Відзначається великою смисловою завершеністю, повчальністю і відносною самостійністю, часто дво-плановістю композиції. Приповісті, як правило, побудовані за принципом антиномії — протиставлення добра і зла, радості й смутку тощо. Приповісті — поширений жанр у біблійному тексті, не кажучи про книгу приповістей соломонових, де сама назва підкреслює зміст. Ось, наприклад, що приповісті говорять про працю, як основу людського існування:

— "Хто обробляє землю свою, той хлібом насичується, хто ж марницею гониться, той позбавлений розуму" (Пр.12:11).

— "Роботяща рука пануватиме, а лінива даниною стане" (Пр. 12:24).

— "Іди до мурашки, лінюху, поглянь на дороги її й помудруй: нема в неї володаря, ані урядника, ані правителя; вона заготовляє літом свій хліб, збирає в жнива свою їжу. Аж доки, лінюху, ти будеш вилежуватись, коли ти зо сну свого встанеш? Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложити, щоб полежати, — і прийде, немов волоцюга, твоя незаможність, і злидні твої, як озброєний муж!" (Пр.6:6—11).

Приповісті стверджують перемогу добра й справедливості над злом і неправдою:

— "Хліб з неправди солодкий людині, та піском потім будуть наповнені уста її" (Пр.20:17).

— "Хто вухо своє затикає від зойку убогого, то й він буде кликати, та не отримає відповіді" (Пр.21:23).

— "Хто сіє кривду, той жатиме лихо" (Пр.22:8).

— "Хто яму копає, той в неї впаде, а хто котить каміння — на нього воно повертається" (Пр.26:27).

Велику увагу книга приповістей приділяє проблемам моралі. Вона говорить про необхідність зберігати чистоту серця й думок, володіти своїми пристрастями:

— "Хто стереже свої уста й свого язика, той душу свою зберігає від лиха" (Пр.21:23).

— "Ліпший від силача, хто не скорий до гніву, хто ж панує над собою самим, ліпший від завойовника міста" (Пр. 16:32).

— "Ліпший черствий кусок зі спокоєм, ніж дім, повний учти м'ясної з сваркою" (Пр. 17:1).

Мудра людина, говорить книга, опікає юність, шанує старість, поважає батьків, говорить про основу міцної сім'ї:

—- "Окраса юнацтва — його сила, а пишність старих — сивина" (Пр.20:29).

— "Корона для старших — онуки, а пишнота дітей — їхні батьки" (Пр.17:6).

— "Хто кляне свого батька та матір свою — погасне світильник йому серед темряви" (Пр.20:20).

— "Ліпше жити в куті на даху, ніж з сварливою жінкою в спільному домі" (Пр.21—9).