Розділ «§20. Літературні жанри в Біблії»

"Що солодше від меду, і що сильніше від лева?" (Суд. 14:18).

Розгніваний Самсон залишив дружину, яка зрадила його таємницю, у її батьків, пішов за місто, вбив на великій дорозі тридцять філістимлян, віддав весільним гостям одяг, який він зняв з забитих, і повернувся додому. Через якийсь час Самсон вирішив помиритись з дружиною, та виявилось, що її вже віддали заміж за іншого. Розгніваний Самсон вирішив помститись підступним філістимлянам, оселився в горах і звідти почав нападати на своїх ворогів. Філістимляни звернулися до родичів Самсона з вимогою видати його. Однак коли зв'язаний силач потрапив до їхніх рук, він розірвав пута і знову втік у гори.

Тоді філістимляни вирішили скористатись тим, що Самсон закохався в жінку на ймення Деліла, і сказали їй: "Намов його та й побач, у чому його велика сила і чим переможемо його та зв'яжемо його, щоб упокорити його? А ми кожен дамо тобі тисячу й сто шекелів срібла". І сказала Деліла до Самсона: "Відкрий мені, у чому твоя велика сила і чим можна зв'язати, щоб упокорити тебе?" І сказав їй Самсон: "Якшо зв'яжуть мене сімома мокрими шнурами, що ще не висушені, то ослабну та й стану, як кожен із людей" (Суд. 16:5—7). Однак коли Деліла, зв'язавши його мокрими шнурами, крикнула: "Філістимляни на тебе, Самсоне!" — він розірвав пута. Деліла продовжувала допитуватися про таємницю його сили, а Самсон сказав, що він безсилий проти нових суканих шнурів, які ще не були вживані, але й це виявилось неправдою. Потім він сказав, що втратить силу, якщо Деліла утче на ткацькому верстаті сім кучерів з голови його з основою.

Переконавшись, що Самсон знову підманув її, Деліла сказала: "Як ти говориш: кохаю тебе, а серце твоє не зі мною? Оце тричі обманив ти мене і не розповів мені, у чому твоя велика сила". І сталосяколи вона докучала йому своїми словами та напирала на нього, то знетерпеливилася душа його на смерть. І виклав він їй усе серце своє та й сказав: "Бритва не торкалась моєї голови. Якщо я буду оголений, то відступить від мене сила моя і я ослабну та й стану, як кожна людина..." А вона приспала його на колінах своїх і покликала чоловіка та й наказала оголити сім кучерів його голови. І став він слабнути, і відступила від нього сила його... І взяли його філістимляни, та й вибрали очі йому і вони вели його до Гази, і зв'язали його мідяними ланцюгами, і він молов у домі ув'язнених" (Суд. 16:15—21).

Під час свята бога Дагона філістимляни вирішили привести на учту Самсона, щоб він посмішив їх. Сліпий Самсон сказав, щоб його підвели до стовпів, на яких трималась вся будівля, і сказав Самсон: "Нехай помру я разом із філістимлянами!" І він з великою силою сперся на стовпи — і впав той дім на володарів та на ввесь той народ, що в ньому... І були ті померлі, що він повбивав їх при своїй смерті, численніші за тих, що повбивав їх за свого життя" (Суд. 16:30).

Роман — жанр епічної літератури, значний за обсягом і складний за будовою розповідний твір, у якому широко охоплено події і докладно розкрито життєві долі кількох, а іноді багатьох людей протягом тривалого часу. Роман глибоко і всебічно відтворює життєві конфлікти, показує процес формування характерів, соціальне оточення. Цьому жанру властиві багатолінійність сюжету, докладні описи.

Один з таких романів ми знаходимо в Біблії — це історія Йосипа. Йосип, якому виповнилося сімнадцять літ, був улюбленим сином Якова. Йосип користувався цим, ріс пихатим і самолюбним. Він любив розповідати батькам і одинадцятьом своїм братам сни, які нібито пророкували йому велике майбутнє. Ці "віщі" сни надзвичайно дратували братів, котрі були ображені тим, що батько виділяв Йосипа — звільнив від тяжкої праці, купив йому кольоровий святковий одяг, в якому хлопець ходив і в будень. І ось одного разу, коли брати пасли худобу далеко від дому, батько послав Йосипа відвідати їх. Скориставшись цією нагодою, брати вирішили вбити Йосипа. Коли вони, зірвавши з Йосипа квітчастий одяг, кинули його до ями, до них наблизився караван купців, і брати продали Йосипа в рабство. Так він опинився далеко від рідного краю — в Єгипті.

Йосип став рабом начальника охорони фараона Потіфара, який полюбив Йосипа і зробив своїм домоправителем. Та недовго тривало спокійне життя Йосипа — в нього закохалася друхсина Потіфара. Доброчесний юнак не відповів їй взаємністю. Одного разу, коли Йосип проходив повз її покої, вона його стала тягнути до себе, та Йосип вирвався від неї і втік, залишивши в її руках свого плаща. І тоді жінка стала галасувати, що він намагався збесчестити її, і їй довелося захищатися, і на доказ своїх звинувачень показала Йосипового плаща. Розлючений Потіфар кинув Йосипа до в'язниці.

Тут Йосип опинився в товаристві двох слуг самого фараона, які попросили сказати, що чекає їх в майбутньому. Йосип провіщав, що одного з них фараон стратить, а другому поверне свою прихильність. Щасливий слуга, якого фараон згодом дійсно повернув до свого палацу, пообіцяв Йосипу, що допоможе йому вирватися з в'язниці, однак на волі одразу забув свою обіцянку. Згадав він про віщуна-Йосипа лише тоді, коли фараону приснився дивний сон, що його ніхто не зміг розгадати: він побачив сім худих корів, яких з'їли сім корів вгодованих, сім пустих колосків, що виросли біля семи повних колосків. Йосипа привели до фараона, і він пояснив, що ці сни означають: найближчі сім років у Єгипті будуть роками врожайними, а потім прийдуть сім голодних років. Йосип порадив фараонові підготуватися до цього нещастя — протягом семи врожайних років зробити необхідні запаси.

Фараону сподобався розумний порадник, і він зробив Йосипа правителем Єгипту. Коли минули врожайні роки і почались роки голодні, Яков послав за хлібом до Єгипту своїх синів. І ось, залишивши вдома найменшого брата Веніаміна, десятеро братів прибули до столиці, вклонилися Йосипові, якого вони не впізнали, і смиренно попросили продати їм хліба. Йосип же впізнав їх одразу, однак не відкрився їм. Він розпитав їх про батька і найменшого брата, якого пам'ятав зовсім маленьким, продав їм хліба і відпустив додому, залишивши одного з них заложником до того часу, поки інші не приведуть до нього в гості Веніаміна. Слугам своїм Йосип наказав підкинути в мішки братів срібло, яким вони заплатили за хліб, — він хотів випробувати їх.

Повернувшись до батька, брати розповіли йому про свої пригоди і несподівано знайшли у своїх мішках вузлики із сріблом. Брати вирішили повернути срібло і виконати свою обіцянку — привести до Йосипа найменшого брата. Через якийсь час вони з шедрими дарунками прибули до Єгипту. Йосип милостиво зустрів їх, побачивши, що вони дотримали свого слова і привели Веніаміна. Брати повернули Йосипу срібло і вручили свої дари. На їх честь Йосип влаштував пишну зустріч. І знову перед тим, ж відпустити братів, Йосип наказав своїм слугам підкинути в їхні мішки срібло, а в мішок Веніаміна ше й коштовну чару.

Коли брати розкрили свої мішки, вони несподівано для себе побачили і срібло, і чару. Слуги Йосипа привели їх до свого господаря. Опинившись перед ним, брати гірко заридали і сказали, що ця незрозуміла пригода, очевидно, є карою за їхній давній таємний злочин — вбивство брата Йосипа. Розчулений їх каяттям, Йосип відкрився братам. Брати злякалися і вирішили, що їх чекає помста за вчинене колись зло, та Йосип промовив: "Поспішіть, ідіть до батька мого та скажіть йому: "Отак казав син твій Йосип: Бог зробив мене володарем усього Єгипту. Зійди ж до мене, не гайся. І осядь у землі Гошен, і будеш близький до мене ти, і сини твої, і сини синів твоїх..." (Бут.45:9—11).

Розповідь про прекрасного й мудрого Йосипа, як бачимо, містить багато казкових деталей. Однак крім цього, можна побачити в ній спробу осмислити історію ізраїльського племінного союзу. Дванадцать синів Якова-Ізраїля вважаються родоначальниками дванадцяти колін Ізраїлевих — племен, що стали ядром давньоєврейської держави. Розповідь про Йосипа, який був проданий у рабство в Єгипет, а потім перевіз туди всю свою родину, повинна була дати пояснення, як євреї опинилися в Єгипті, а також обгрунтувати їх права на завоювання Ханаану, яким вони нібито володіли до того, як нещастя привело їх до Єгипту. Саме цей сюжет надихнув Т.Манна до написання роману "Йосип та його брати".

Байка — один із різновидів ліро-епічного жанру. Невелике, здебільшого віршоване оповідання повчального змісту, героями якого виступають звірі, люди, рослини чи предмети.

Схожий сюжет знаходимо і у Старому завіті, де розповідається, як до жителів Сихему прийшов син Єруббаалів Авімелех, щоб зібрати в цьому місті військо і з його допомогою встановити свою владу над усім Ізраїлем. Він не зупинився перед вбивством семидесяти своїх братів, у яких вбачав суперників. З усіх братів живим лишився лише наймолодший — Йотам, який звернувся до жителів Сихему з попередженням про ту сваволю, на якій базується влада царя. Він розповів їм байку:

Пішли були раз дерева, щоб помазати царя над собою. І сказали вони до оливки: "Царюй ти над нами!" — А оливка сказала до них: "Чи я забула свій товщ, що Бога й людей ним шанують, і сторожити піду над деревами?" — І сказали дерева до фіги: "Іди ти, та й над нами царюй!" — І сказала їм фіга: "Чи я загубила свої солодощі та свій добрий врожай і сторожити піду над деревами?" — І дерева промовили до винограду: "Іди ти, та й над нами царюй!" І промовив до них виноград: "Чи я загубив свого сока, щоб Бога й людей веселити, і сторожити піду над деревами?" - Тоді всі дерева сказали тернині: "Іди ти, та й над нами царюй!" А тернина сказала деревам: Якщо справді мене за царя над собою помазуєте — підійдіть, поховайтеся в тіні моїй! А як ні — то ось вийде вогонь із тернини та кедри ливанські поїсть!" (Суд.9:8-15).

Новела (італ. букв. — новина) — невеликий за обсягом твір художньої прози, різновид оповідання. У новелі розповідається про незвичайну життєву подію з несподіваною розв'язкою.

Ось про що розповідає невелика за своїм обсягом книга "Рут". Рятуючись від голоду, ізраїльтянин Елімелех з дружиною Но-омінь та двома синами переселився до сусідньої країни Моав. Тут його сини одружились на жінках моавітянських Рут і Орт. Невдовзі Елімелех і його сини померли, і Ноомінь вирішила повернутися на батьківщину, запропонувавши невісткам залишитися у їхніх батьків. Орта вирішила прислухатися до її поради, а Рут сказала свекрусі так: "Не силуй мене, щоб я покинула, щоб я вернулася від тебе, куди підеш ти, туди піду й я, де житимеш ти, там житиму і я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій — мій Бог. Де помреш ти, там помру і я, і там буду похована. Нехай Господь зробить мені так, так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою". (Рут 1:16—17). Ноомінь і Рут після смерті чоловіків жили в злиднях, і тому Рут вирішила скористатися стародавнім звичаєм, за яким вона мала право під час жнив збирати колосся, що залишилося на полі багатого родича. Вона прийшла на поле Боаза, який належав до роду Елімелеха. Боаз наказав своїм слугам не перешкоджати їй, а коли вона, здивувавшись запитала: "Чому знайшла я милість в очах твоїх, що ти прихилився до мене, хоч я чужа?" — у відповідь почула, що він чув про те, що вона залишила свою батьківщину, аби не залишати самітньою свою свекруху.

Коли Рут розповіла свекрусі про своє перебування у Боаза і про їхню розмову, Ноомінь порадила їй скористатися старовинним законом левірату, за яким член роду мав право одружитися на вдові свого родича, щоб не загинуло його ім'я. Боаз дав на це згоду. Він викупив наділ Елімелеха і проголосив, звертаючись до старійшини та всього народу: "Ви свідки, що набув усе, що Елі-мелехове, і все, що Кілйонове та Махлонове (синів Елімелеха — авт.) з руки Ноомінь. А також маовітянку Рут, Махлонову жінку, набув я собі за жінку, щоб поставити ім'я померлому між братами його" (Рут 4:9—10).

Коли у Рут народився син, вона, за звичаєм, принесла його до Ноомінь, щоб та визнала його своїм" і жінки раділи радості старої: "Він буде тобі потішителем душі та на виживлення твоєї сивини, бо породила його твоя невістка, що любить тебе, що ліпша тобі за сімох синів" (Рут 4:15).