Результати дослідження засвідчили, що діти до 12 місяців однаково реагують на розлуку з матір'ю чи іншою людиною, а старші діти гостріше реагували на розлуку з матір'ю (оцінка плачу 11,67), аніж відсутність іншої людини (оцінка плачу 8,37). Встановлені факти важливі для розуміння психосоціального розвитку дитини. Специфічна реакція на відсутність матері виявилась характерною для більш пізнього віку.
Експеримент із вивчення прихильності в ранньому дитинстві. Цілу низку яскравих експериментальних досліджень присвячено особливому феномену, який проявляється в дитинстві та є визначальним для емоційних стосунків дорослої людини. Прихильність - це зв'язок, який формується між дитиною та іншою людиною в результаті тривалих стосунків, та відзначається сильною взаємозалежністю, інтенсивними почуттями та життєво важливими емоційними стосунками. Перша прихильність проходить декілька фаз у своєму розвитку та закладає основу для подальшого розвитку особистості. Перші сформовані реакції прихильності є основою для розвитку наступних стосунків із ровесниками, родичами, іншими дорослими, в майбутньому подружжі. Нестійка прихильність обмежує можливості розвитку дитини в дослідженні навколишнього світу (предметний світ, місця та події, незнайомі люди).
Розвиток прихильності становить певну послідовність подій. Гіпотетично це такі стадії: пристосування та інтерес до світу; закоханість; розвиток інтенціональної комунікації; поява стійкого почуття Я; розвиток емоційної уяви; емоційне мислення як базис для розвитку фантазії, реалізму та самооцінки.
Теорія прихильності, яка сформувались в 60-ті роки XX ст., має велике значення в сучасній психології розвитку. її розробники - талановиті дослідники Дж. Боулбі та М. Айнсворт. Ця приваблива теорія в наш час є не повністю підтвердженою гіпотезою в сучасній психології розвитку. її феноменологію ілюструють такі експерименти.
1. Експеримент із "кам'яним обличчям" (Е. Тронік, 1989). Матір або батька просили побавитися, як зазвичай, зі своєю тримісячною дитиною. Було встановлено, що пари дитина-мати і дитина - батько поводяться по-різному: одні контактували в активній манері, а інші поводилися спокійно. Зрозуміло, що манера поведінки склалась у кожній парі і влаштовувала як дитину, так і батьків. Коли малюкам хотілось зменшити стимуляцію, вони відвертались або закривали очі. Коли малюк так реагував, експериментатор просив батька чи матір не спілкуватися з дитиною, а лише продовжити дивитися на неї, однак надати своєму обличчю незворушний вигляд. У дитини це викликало подив, вона намагалася вплинути на батьків або посмішкою, або рухами, або гудінням. Під час всіх цих спроб батьки продовжували зберігати "кам'яне обличчя". Через кілька хвилин поведінка дитини змінювалась. Малюки сумували, відверталися, починали смоктати пальці. Деякі діти реагували скигленням, що переходило в плач; у декого текла слина, починалася гикавка.
Незважаючи на те, що хтось із батьків був поруч, щоправда, був емоційно недоступним, малюкам було важко впоратися з таким випробуванням.
Наприкінці експерименту батьки поновлювали звичну гру з дитиною, і до неї повертався гарний настрій.
Експеримент демонструє значення емоційного спілкування між батьками та дітьми в 3-місячному віці і показує його взаємокоординований двосторонній характер. Якщо хтось із батьків, що турбується про дитину, перебуває в пригніченому стані, то малюк не може досягти своїх інтерактивних цілей: спілкування порушується, це негативно впливав на дитину, вона потрапляє в емоційно негативні стани некоординованої взаємодії. Дослідження Тропіка вносить певні уточнення в теорію прихильності. Експеримент показує, що розвиток прихильності розгортається як циклічна послідовність: кожна із сторін по черзі впливає та відповідає на впливи іншої сторони. Товариський веселий малюк, який прагне до спілкування, здатен наснажити нерішучу матір і підтримати її. Коли ж малюк неспокійний, незадоволений, то він може нівелювати активні спроби батьків утішити його чи спілкуватися з ним.
2. Тест незнайомої ситуації (М. Айнсворт, 1973). Мета цього експерименту полягала у вивченні міри прихильності до тієї людини, яка турбується про дитину. Тест являє собою міні-спектакль, в якому діючими особами є мати, дитина та незнайома людина.
Місце дії: незнайома ігрова кімната з безліччю іграшок. Тест складався з восьми ситуацій (таблиця 1). Кожний епізод тривав 3 хвилини. Якщо дитина дуже страждала від розлуки з матір'ю, то цей час скорочували.
Таблиця 1
| 1. | Експериментатор приводить матір і дитину до ігрової кімнати, а потім залишає їх. | |
| 2 | Мати сидить, а дитина бавиться. | Мати як безпечний прихисток |
| 3. | Входить незнайома людина, сідає поруч із матір'ю і починає з нею розмовляти. | Реакція на незнайомого дорослого |
| 4. | Мати йде, незнайомий реагує на дитину, втішає її, якщо та засмучена. | Тривога розлуки |
| 5. | Мати повертається, намагається приголубити дитину, втішає її за необхідності, незнайомець зникає. | Реакція па зустріч |
| 6. | Мати йде з кімнати, дитина залишається сама. | Тривога розлуки |
| 7. | Входить незнайомець, намагається заспокоїти дитину. | Здатність приймати підтримку з боку незнайомої людини |
| 8. | Мати повертається, намагається приголубити дитину, заспокоїти її, якщо це потрібно, та знову зацікавити іграшками. | Реакція на зустріч |
У результаті дослідження в дітей виявили типи поведінки, які можна розглядати як типи прихильності.
Надійно прихильна дитина (від 60 до 70% дітей із сімей середнього класу). Діти легко відходили від матері, вивчали нову обстановку, коли матері не було, спокійно почувалися в присутності інших людей. У дітей, які були визнані як надійно прихильні, сформувалися теплі стосунки з матір'ю за 12 місяців до тесту. В подальших дослідженнях було показано, що ці діти відзначалися допитливістю, були соціальні, незалежні та компетентні значно більшою мірою, ніж їхні ровесники у віці 2, 3, 4 і 5 років.
Ненадійно прихильні діти (приблизно 32 %) поводилися по-різному. В одному випадку дитина виглядала сердитою і уникала матері, коли та поверталась. В іншому - реагувала амбівалентно, прагнула до матері після її повернення та одночасно відштовхувала, коли та намагалась приголубити дитину. Ц? ненадійно прихильні діти в майбутньому ставали залежними від різних авторитетних фігур.
За методикою М. Айнсворт було проведено низку досліджень і отримано цікаві результати.
Учені кілька років спостерігали за групою дітей 12-18 місяців, яких розбили на три категорії: надійно прихильні, уникаючі та амбівалентні. Вже у віці 2 років між надійно прихильними дітьми та іншими були встановлені разючі відмінності. Діти, які у 18 місяців були надійно прихильні, проявляли більше ентузіазму, впертості та готовності в спільній діяльності. У 2 роки вони більш уміло поводились з іграшками, спілкувалися з однолітками, проявляли більше фантазії в символічних іграх, ніж інші діти. Такі самі відмінності спостерігались і у віці 5 років: діти демонстрували більшу наполегливість у навчанні, більше прагнення до оволодіння новими навичками, ефективніше спілкувались з дорослими та однолітками.
Надійно прихильні діти 2 року життя краще обстежують ігрову кімнату, ніж інші: вони вправно обходять меблі в кімнаті, знаходять швидко найбільш цікаві їм іграшки, зручно влаштовуються для гри з ними, проявляють більшу невимушеність, ніж малюки, у котрих були проблеми з формуванням прихильності. Надійно прихильні діти у віці 3 років користуються більшою симпатією своїх однолітків.
Отже, розвиток прихильності в ранньому віці (до 2 років) закладає основу для розвитку різних сторін особистості дитини. Надійна прихильність дитини до дорослого, що про неї турбується, є основою для подальшого розвитку, сприяє вищому рівню когнітивної компетентності й соціальних навичок.
Дослідження природи любові (експерименти Г. Харлоу)
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Класичні експерименти в психології» автора Копець Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Експериментальне вивчення немовлят“ на сторінці 3. Приємного читання.
