Розвиток психології у XX столітті

Історія психології

Характерною рисою розвитку зарубіжної психології XX століття є критичний перегляд колишніх позицій (відкрита глибока криза 10-х-30-х років), інтенсивний, дуже активний пошук нових шляхів, напрямків в розвитку (повернення до таких трохи забутих понять, як "душа"), природного "зрощення" психології з іншими науками і з магією.

МАНН Т. (1875-1955 pp.). Народився в Любеку, помер у Цюриху. Німецький філософ, письменник і соціолог. Шлях

Томаса Манна як мислителя! що почався наприкінці 90 років XIX ст. під сильним впливом Шопенгауера, Ніцше, Р.Вагнера і загальної культурної ситуації німецького "кінця століття11, стоїть під знаком руху до більш раціоналістичного і гуманістичного світогляду. Художній метод Т.Манна характеризується підвищено свідомим відношенням до творчого процесу: 1) в його твори вводяться прямі міркування про сутність творчості; 2) змістом творів стає проблематика мистецтва і творчості, що виконує роль універсального символу. Буття і психологія художника, що утворює своє життя як твір мистецтва, виступають у Манна як аналог усіляких соціальних явищ. Мислитель інтенсивно працює над проблемою взаємин між раціональною й інтуїтивно-аналогійною сферами людської психіки, виступаючи проти ірраціоналістичної оцінки інтелекту як руйнівника творчої потенції "душі".

ШВЕЙЦЕР А. (1875-1965 pp.). Народився в Кайзерсберзі (Ельзас) помер у Ламбарені (Габон). Німецько-французький мислитель, філософ, теолог, лікар, музикознавець і психолог. Вихідний принцип світогляду Швейцара - факт життя (протиставлюваний факту як вихідному, заперечуючи Декарту: "Я мислю, отже, існую" (26 с. 34). Швейцер пропонував формулу: "Я - життя, що хоче жити серед життя" (26 с. 35). Звідси учений виводив свій етичний принцип "благоговіння перед життям", що вимагає збереження й удосконалення життя. Відстоюючи ідею вільного і морального індивіда, Швейцер виступав проти панування "загального" над "конкретно-особистим". В екзистенціальному дусі він протиставляв два життєвих принципи: волю, як вираження вільної і моральної суті людині, - знанню (розумінню), як такому відношенню до життя, в основі якого лежить прагнення до підпорядкування зовнішньої необхідності. На думку Швейцера, "розуміюче" відношення до світу приводить до скептицизму, що виражає "духовне банкрутство цивілізації".

ЙЕРКС Р. (1876-1955 pp.). Народився і помер у Пенсільванії. Американський психолог і натураліст (зоопсихологія, порівняльна психологія). Великий фахівець в області поведінки тварин, зокрема приматів.

ТЕРМЕН Л. М. (1877-1955 pp.). Народився в Джонсон-Кантрі (Індіана), помер у Стенфорді. Американський психолог, фахівець з проблем виміру інтелекту із його розвитку. Пройшов навчання в університеті шт. Індіана (бакалавр мистецтв 1902 p., магістр - 1093 р.) і університеті Кларка, під керівництвом С.Холла - психологія -1904 p.; доктор філософії - 1905 р. З 1903 до 1910 року працював професором психології і педагогіки в державній середній школі Лос-Анжелоса. З 1910 р. працював асистентом професора на факультеті виховання Стенфордського університету. З 1912 р. по 1916 рік він - асоціативний професор, з 1915 по 1920 рік - професор освіти, а з 1922 р. до своєї смерті - професор психології і виконавчий декан факультету психології Стенфордського університету.

Вчений опублікував більше 200 робіт.

У 1913 р, у зв'язку з підготовкою Америки до вступу у Першу світову війну і необхідністю відбору солдатів військова влада звернулася до P.M. Йорку з замовленням розробити відповідні тести, і той доручив це Термену. Працюючи на базі Стенфордського університету, Термен переробив шкалу Біне-Симона, фактично створивши новий тест, що одержав назву "шкали Стенфорд-Біне". Після одержання численних даних застосування цієї шкали, насамперед при профдоборі новобранців службами збройних сил СІЛА, тест був перероблений. Разом з К.Майлсом учений проводив вивчення особливостей знаменитих та геніальних людей. Зокрема проробив близько 300 біографій відомих історичних особистостей і на основі їхніх творів, листів, висловлювань і реальних дій приписав їм імовірний рівень інтелекту, розташувавши їх один за одним) наприклад, Гете одержав 210 балів, Декарт-180, Наполеон -145 т. ін.). Надалі ним була досліджена вікова динаміка творчих здібностей, для чого було відібрано близько тисячі високообдарованих дітей, розвиток яких, до дорослого віку (до 45 років) спостерігався в лонгітюдному дослідженні. У підсумку був зроблений висновок, що в повсякденному житті такі індивіди більш активні та ефективні і що ці властивості зберігаються протягом усього життя. У цілому ж Термен розумів, що основним, вирішальним фактором обдарованості є спадковість. У ході своїх досліджень учений прийшов до обґрунтування своєї теорії первинних розумових здібностей. До яких він відносив словесне розуміння, швидкість мови, числові обчислення, просторові відносини, асоціативну пам'ять, швидкість сприйняття, логічне (індуктивне) мислення. Для завдань докладного лонгітюдного вивчення обдарованих дітей ним був створений тест володіння поняттями, що містив у собі завдання на аналогії, синоніми і антоніми.

Крім усього він займався дослідженнями вираження властивості маскулінності-фемінності в залежності від статі, віку, приналежності до певних професійних груп, а також передумов переживання сімейного щастя. І нарешті - дослідник розвивав математичний метод факторного аналізу.

БІРНБАУМ К. (1878-1950 pp.). Народився у Швейдніці (Німеччина), помер у Філадельфії (США). Німецький психіатр і психолог, учень К. Мелі. Освіту одержав з 1897 по 1905 роки в університетах Берліна, Фрейбурга, Вюрцбурга, Мюнхена. Доктор медицини, доктор філософії, доктор права. Після цього взявся до вивчення проблеми аномального розвитку особистості; паралельно працював лікарем і викладачем психології в коледжі. З 1922 р. він працює як приват-доцента Берлінського університету, і з 1927 р. він - екстраординарний професор з кримінальної психології і психопатології, а також - головний лікар міської психіатричної клініки ім. Герцберга. З 1930 по 1933 роки він - директор психіатричної лікарні в районі Берлін-Бух. З приходом нацистів до влади він був звільнений нібито у запас і в 1934 р. змушений був емігрувати в США. У роботі "Побудова психозу" (1919 р.) вчений зробив спробу вирішити завдання побудови архітектоніки особистості, поставивши на місце традиційного клініко-описового методу, прийнятого в психіатрії, свій структурний аналіз, що поєднує передриспозиційні і провокуючі фактори патогенезу психозів. Він написав "Історію психіатричної науки" (1928 р.) і перший "Словник медичної психології" (1930 p.). Вчений працював над багатьма проблемами кримінальної психології, зокрема "тюремні психози", індуційованість у різних психопатологічних типологіях.

БРЕТТ Д. С. (1879-1944 pp.). Народився в Брайтоні Феррі. Південний Уельс (США), помер у Торонто (Канада). Канадський психолог, педагог і історик психології. Освіту одержав у підготовчій школі м. Бат, потім з 1898 по 1902 рік - у церковному коледжі Христа (Оксфорд), тут у 1908 р став бакалавром мистецтв, а в 1909 році - магістром. Працював два роки викладачем в Англійській школі (1902-1904 роки) і чотири роки (1904-1908 роки) - як професор філософії в коледжі управління в Лахорі (Індія). З 1909 р. був викладачем класики і бібліотекарем у Риніті-коледжі у Торонто. Протягом 36 років (до самої смерті) - викладач і адміністратор в університеті м.Торонто; з 1926 р. - декан тільки що утвореного там факультету філософії і психології; з 1932 р. - начальник відділу аспірантури. Член Арістотелевого товариства, член Американської філософської асоціації, член Товариства історії науки. Він займався проблемами історії психології, пропонуючи широкі узагальнення ходу розвитку світової психологічної думки, від античної і східної психології нового часу.

ВІІТЕЛЬС Ф. (1880-1951 pp.). Австрійський психоаналітик. Здійснював психоаналітичне дослідження комплексу сексуальних проблем. Написав книгу "Сексуальний го-лод"(1909 p.).

ТОМСОН Г. X. (1881-1955 pp.). Народився і помер у Карлайті. Англійський педагог і психолог. Одержав освіту з 1900 по 1904 рік в університеті Дарема (бакалавр соціології -1904; магістр - 1904; доктор - 1913 роки); в університеті Страсбурга (доктор філософії - 1908 p.). З 1906 по 1909 роки він - асистент у коледжі Армстронга м. Ньюкаслапон-Тайп. З 1909 по 1920 рік - викладач університету Дарема. З 1920 по 1925 рік - професор педагогіки і психології, декан факультету. У 1923-24 роках читав гостьові лекції в педагогічному коледжі Колумбійського університету. З 1925 по 1951 рік - Томсон професор педагогіки в університеті Единбурга і директор педагогічного коледжу Морі в Единбурзі. З 1927 по 1935 рік він - співавтор декількох наукових журналів.

Томсон - член Британського психологічного товариства і Британської асоціації сприяння науці. Був керівником проекту створення тесту для діагностики розумового розвитку і творчої обдарованості дітей. Учений відомий своїми факторно-діалектичними дослідженнями, у яких він виходив з розуміння фактора як описової категорії: поведінкові елементи можуть потрапляти в той самий фактор у силу умови їхнього розвитку, тому факторний аналіз, як одна з можливих класифікаційних схем, дозволяє лише формулювати гіпотези про цей розвиток. У його роботах була закладена інша, ніж у Спірмена і Терсттоуна, модель інтелекту. За його уявленнями, когнітивні досягнення обумовлені функціонуванням великого числа досить незалежних елементарних факторів, а за коефіцієнтами кореляції можна судити про ступінь участі цих елементарних факторів у цілісній діяльності. У рамках факторного аналізу дослідник займався вивченням виконання конкретних завдань (готування їжі, водіння автомобіля, читання книг і т.д.) і здібностями, які для цього потрібні.

БИСТВАНГЕР Л. (1881-1966 pp.). Швейцарський психолог, психіатр і філософ. Народився у сім'ї лікаря (його дядько лікував Ніцше).

Освіту одержав в Лозанні, Гейдельберзі, Цюриху. Працював у клініці і був одним з перших психоаналітиків-клініцистів. Засновник екзистенціального аналізу. Дійсний і почесний член десяти медичних академій. Друг і однодумець Е.Блейгеля, З.Фрейда, К.Юнга. Автор книг: "Вступ до проблеми загальної психології" (1922 p.); "Основні форми і пізнання людського існування" (1942 p.); "Згадка про З.Фрейда" (1956 p.). В 1907 році познайомився і подружився з З.Фрейдом. В 1910 році став президентом Швейцарської психоаналітичної спілки. В 1932 році познайомився з Гуссерлем, чиї ідеї мали вплив на розвиток його світогляду. Трохи пізніше познайомився та багато разів зустрічався з Хайдеггером та відчув на собі вплив його філософських ідей, здійснюється переосмислення психоаналітичних ідей Фрейда.

З 1930 р. почав створювати власну версію психоаналізу - екзистенціальний аналіз, назву і філософські обґрунтування якого запозичив з екзистенціальної аналітики Хайдеггера. Зосередив увагу на "бутті - в світі" як принциповому феномені і дослідив різні форми на модус "буття - один з одним", в якому "Ти" і "Я" неподільні і не злиті. Симптоматика нервово-психічних розладів виникає, на його думку, як результат обмеженості горизонту людського бачення.

В останній період життя (1956-1965 pp.) у наукової творчості приділяв особливу увагу проблема любові. Вважав, що бути людиною - значить любити. Вбачав у любові таємницю людини і вважав, що справжнє людське буття є "буття - в - любові". Підтримував активне листування не тільки з З.Фрейдом, Франком, але й з багатьма психологами, філософами і психіатрами. В 1956 р. був нагороджений найвищою нагородою - медаллю Е.Крепеліна.

МШІОТТ А. Е., БАРОН ВАН ДЕН БЕРК (1881-1965 pp.). Народився і помер у Брюсселі. Бельгійський психолог. Після завершення своєї філософської освіти в Католицькому університеті м. Левена (доктор філософії, 1900 р.) приступив до викладацької діяльності, спочатку в Інституті вищої філософії (1905 p.), потім в університеті м. Левена як куратор курсу, доцент. З 1908 по 1912 рік він - ординарний професор і керівник психологічної лабораторії. У 1906 р. Мішотт проходив наукове стажування в науковій лабораторії Лейпцигу, а в 1907-1908 роках - у Вюрцбурзі у О.Кюльпе, з яким познайомився під час конгресу експериментальної психології, що проходив у Вюрцбурзі і який дуже вплинув на нього, зокрема тим, що вказав на праці Ф.Брентано, Е.Маха, А.Мей-нонга, Е.Гуссерля, Х.Еренфельса і К.Штаумпфа. У 1923 р. Мішотт заснував у Левенському університеті коледж педагогіки і психології, що 1944 р. одержав статус інституту. Мішотт був учителем П.Фресса, він - президент 15 Міжнародного психологічного конгресу (1957 р.) і президент Міжнародного союзу наукової психології (до 1960 p.), редактор і співредактор наукових журналів (1912 - 1933 роки). У перший період наукової праці вчений займався аналізом дослідницьких методик, насамперед тих, що розвиваються в рамках Вюрцбурзької школи, таких як систематична інтроспекція, спрямованих на вивчення вищих психічних процесів (мислення, воля, детермінуюча тенденція, логічна пам'ять, утворення понять та ін.). Потім він відмовився від цього підходу, що супроводжується критикою методу систематичної інтроспекції, і переорієнтувався на біхевіористські методологічні настанови. У цей період він ставить ряд нових питань про сприйняття і здійснює новаторські експериментальні дослідження візуального, у тому числі стробоскопічного, тактильного, кінестетичного сприйняття, психологічного ритму, моторного научіння. Особливу популярність йому принесли експерименти, що проводилися в 1945-1965 роках, по вивченню сприйняття причинності і збереження об'єкта ("ефект тунелю"). У своїх дослідженнях Мішотт встановив, що враження, начебто об'єкт А обумовлює рух об'єкта Б, виникає тільки за певних умов: коли є наступність у часі, напрямі, швидкості. Вченим написано кілька великих робіт, у тому числі: "Сприйняття причинності", "Хрестоматія з відчуття і сприйняття" та ін. Дослідження збереження об'єктів дозволили виявити, що умовою такого збереження є, наприклад, поступовість зникнення того чи іншого об'єкту, але самий головний висновок, що було зроблено Мішоттом за результатами цих експериментів, полягав в тім, що сприйняття причинності і збереження є таким же сенсорним фактом, як і сприйняття квітів чи звуків, чи простору, часу. Він підкреслював важливість для психічного розвитку також і тактильно-кінестичного сприйняття причинності. Хоча експериментальних досліджень цього процесу він не проводив.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія психології» автора Жуков С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток психології у XX столітті“ на сторінці 1. Приємного читання.