Залежність і самодосконалість як визначальні принципи психології XVIII століття в їх взаємодії перетворюються в принципи, що визначають співвідношення теоретичної і практичної діяльності людини.
В українській психології, яка розквітла в Києво-Могилянській академії, були створені значні психологічні системи. Вони відрізнялись принциповою логічною чіткістю, містили в собі великий емпіричний матеріал. В єдності логічної системи, а також в дослідних спостереженнях дедалі чіткіше виявляється ідея вчинку, яку приймають як логічний осередок психологічних систем.
Розробка цього осередку в багатьох випадках приводить до спеціальної теорії вчинку, виводить ці діяльності зі сфери пошукової категоріальності в сферу живих практичних проблем.
ПРОКОПОВИЧ Ф. (1681-1736 pp.). Народився в небагатій родині, рано залишився сиротою та виховувався у дядька по матері - ігумена Братського монастиря і ректора Києво-Могилянського колегіуму. Після успішного закінчення колегіуму пішов у ченці під іменем Самуїла, подався продовжувати навчання на Захід. Уніатські владики послали талановитого юнака до Римського колегіуму. Викладачам він сподобався і вони давали йому приватні уроки і навіть дозволили користуватись Ватіканською бібліотекою. Вони намагались залучити такого розумного хлопця до ордеру єзуїтів. Володіючи латинською мовою, Прокопович досконально ознайомився з усією літературою та рукописами, які були у бібліотеці.
Наприкінці 1704 р. юнак був уже в рідному Києві, повернувшись до православ'я, вступив до Київського братства і постригся у ченці, зі вдячністю взявши ім'я свого дядька - Феофана Прокоповича. В академії він традиційно пройшов ієрархічними сходами від професора і префекта до ректора та ігумена. Як професор курсів філософії, риторики, теології та поетики він наслідував представників красного письменства в теоріях Арістотеля, Платона, Ціцерона, Фабія.
В Петербурзі, куди він переїхав на вимогу Петра І, український вчений став духовним ідеологом петровських реформ і просвітницького "абсолютизму", організатором відомої "Вченої дружини", ратував за створення Російської Академії наук та академії мистецтва. А в своєму будинку він організував першу в Росії світську школу, в якій навчалося 160 юнаків усіх станів, переважно з незаможних родин, та сиріт. Зі школи Прокоповича вийшло чимало видатних діячів науки та культури; таких як соратники М. Ломоносова - академіки С. Котельников, О. Протасов, Г. Теплов та інші.
Гуманістичні принципи, елементи світськості та корисної діяльності в ім'я суспільства Прокопович втілював завжди у практику.
Проблема ситуації, мотивації, дії та післядії (з головним акцентом на мотивації) застосовується Прокоповичем і до ширшого феномену - процесу навчання, стаючи причиною, яка уможливлює сам процес пізнання. А зміст його Прокопович бачить в широкій соціальній основі (благо батьківщини, доля нащадків, тощо). Саме красномовство він досліджує як діяльність, якій людина служить самовіддано, взявши її за сенс свого життя. Через мову одна людина "входить в іншу", роблячи великі зрушення, перебудовуючи психіку в цілому, а найбільше - її мотиваційну основу.
Прокопович вважав, що продуктивно наслідувати можна лише один взірець, це вбереже від безхарактерності, від плинного, нестійкого, суперечливого стилю.
Різнобічно розглядаючи природу почуттів та їх психологічні властивості, Прокопович досліджує їх суть, походження та види, правила збудження їх. Встановлюючи відмінності між почуттями любові, прагнення, турботи, тривоги, надій, впевненості, ревнощів, радості, ненависті, гніву та обурення, смутку, співчуття та втіхи, страху, жаху, розпачу, заздрощів, сорому.
Оскільки почуття зачіпають усі сторони людської душі, Прокопович подає загальну теорію психіки. Він покладається на звичну традицію у тлумаченні терміну "душа". Життя має три властивості: вегетативність, що дає життя кожній речі; чуттєвість - через органи зору, слуху, дотику та ін,; мислення, завдяки якому жива істота може мати судження, робити висновки. Виходячи з цього славнозвісного Арістотелевого поділу душі на види, Прокопович насамперед пов'язує почуття зі збудженнями чуттєвої душі.
В своєму екскурсі він виводить слово "почуття" із дій того предмету, що певним чином викликає в людині хвилювання.
Вплив психічних здібностей, за Прокоповичем, в ідеалі має відповідний стиль - хай це будуть тілесні, фізіологічні зміни, або ораторська діяльність та ін. Розглядаючи природу радості, він досліджує відповідний стиль її вираження.
Великий інтерес становить трактування Прокоповичем вчинку, що розглядається у зв'язку зі злочином. Щоб зрозуміти злочин, треба уважно дослідити особу і причину вчинку. Проте в дослідженні злочину як такого навіть злочин є своєрідно спрямований вчинок; та й сама кваліфікація злочину досить умовна; а сам злочин може бути витлумачений в інший час як героїчний вчинок.
Слід підкреслити, що Прокопович досліджує співвідношення головних способів існування мотивації: свідомого і несвідомого. А це не просто співвідношення, воно виражає головну суперечність людської мотивації подібно до того, як головною суперечливістю ситуації є залежність і незалежність її від тих чи інших обставин.
Чимало психологічного змісту містять сентенції, ретельно підібрані Прокоповичем, які стосуються рис вчинку, характеру, особистості людини, звичаїв тощо. Це вислови Ціцерона, Вергілія, Горація, Сенеки, Овідія, Катулла та багатьох інших.
"Етика" Прокоповича є осередком для психологічної думки, адже вона говорить про людський вчинок. Звичай породжує вчинок всупереч своєму єству, тому що вчинок, виходячи зі звичаю, протиставляє себе йому і цим, у кропіткій і тривалій роботі, вже змінює звичай. Саме у звичаї криється "здоровий глузд".
З десяти розділів першої книги Прокоповича про етичні проблеми психології збереглося тільки чотири. Проте існує план "етики", в якому містяться назви всіх десяти розділів цього курсу лекцій. Перегляд цього змісту показує, що в лекціях розглядаються ґрунтовні аспекти психології. Отже, етика і є логічним завершенням самої психології, чим далі, тим більше елементів етики стають складовими психології.
Спершу досліджується природа добра, що воно таке і з чого складається. Далі стверджується, що будь-яке бажання приводить до добра і найвище добро - щастя. Розглядається питання: в чому полягає найвище щастя і чи можна його досягти в цьому житті.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія психології» автора Жуков С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Подальший розвиток психології (XVIII століття)“ на сторінці 1. Приємного читання.
