Вернер належав до піонерів порівняльної психології розвитку. На його думку, генетичний підхід може застосовуватися в тих випадках, коли в наявності будь-які зміни поведінки, тобто у порівняльній, дитячій, диференціальній психології, у патопсихології і у психології народів. Розвиток усіх форм життя розумівся ним як здійснення онтогенетичного закону, відповідно до якого система, що саморозвивається, переходить від стану відносної розмитості, невизначеності до малої диференційованості, до стану більшої чіткості, диференціації, зв'язку та ієрархічної інтеграції. В силу цього, якщо мова йде про розвиток дитини, то суспільство стає лише приватним фактором, що провокує розгортання споконвічно властивих дитині, іманентних психологічних структур) за цим напрямом написана монографія, 1957 p.). Вчений намагався використовувати даний закон у крос-культурних дослідженнях, насамперед, - у вивченні процесу понять. На його думку, у мисленні як примітивної людини, представника традиційного суспільства, де немає писемності, так і неповноцінної чи людини чи дитини є схожі структурні елементи.
Характерним є недиференційованість, синкретичність мислення, яке здійснюється за типом комплексів (окремі, актуально сприймані і тому часто випадкові ознаки стійко поєднуються в єдиний образ, мислення не відділене від сприйняття, емоцій і дій, немає розбіжностей суб'єкта і об'єкта, використовуються лише конкретні способи класифікації). При цьому, сучасна людина (звичайно ж розумна), у порівнянні з примітивною, пізніше досягає зрілості, але її інтелектуальний розвиток продовжується значно довше, а не зупиняється на ранніх етапах. Вернер проводив також дослідження розвитку сприйняття і мови, зокрема, вивчав процес переключення орієнтування дітей з форми предмета на його колір.
ХАЙДБРЕДЕР Е. Ф. (1890-1969 pp.). Народилася в Квінеї (штат Іллінойс), померла в Каліфорнії. Американський психолог. Після коледжу (бакалавр мистецтв, 1911 р.) вчилася в університеті штату Вісконсин (магістр, 1918 p.), у Колумбійському університеті (доктор філософії, 1924 р.). Працювала в Міннесотському університеті 1923 -1925 pp. як викладач, 1925-1928 pp. як асистент професора. З 1929 р. вона -асоціативний професор факультету психології цього університету, де працювала майже ЗО років.
Хейдбредер вивчала процеси мислення і научіння, зокрема, досліджувала вікову динаміку ефективності научіння і вплив несвідомих настанов на научіння. Разом зі співробітниками вона розробила тест для виявлення технічних здібностей. Якийсь час вона займалася психологією мистецтва і психологією творчості, а також - історією психології.
АЛЕКСАНДЕР Ф. Р. (1891-1964 pp.). Американський психоаналітик і лікар. Професор Чиказького університету з 1930 року, засновник і директор Чиказького інституту психоаналізу (1932- 1956 pp.).
Одержав визнання Фрейда за розробку ідеї "супер-его".
Основні праці: "Психоаналіз сукупності особистості" (1927 p.); "Підвалини психоаналізу"(1948 p.); "Двадцять років психоаналізу" (1953 p.); "Значення Фрейда" (1960 p.).
На відміну від Фрейда, Александер вивчав різноманітні емоційні порушення та психосоматичні розлади, виявляючи їх залежність від своєрідних неусвідомлюваних внутрішніх психічних конфліктів та вбачаючи головну причину скоріше в деформаціях міжособистісних стосунків, ніж у сексуальних відхиленнях. Він досліджував негативні наслідки виховання дітей в надмірній суворості або пестливості.
ПОЛАНІ М. (1891-1976 pp.). Американський вчений, виходець з Угорщини. З 1932 р. - професор Манчестерського університету.
Деякі з його праць: "Наявне знання"(1962 p.); "Знання і буття" (1969 p.).
В структурі орієнтованої і пізнавальної діяльності в сенсомоторних знаках, сприйнятті, використанні мови, методах діагностики і експериментування, актах наукової творчості і т.ін. Подані відрізняє явні і неявні компоненти. Останні освоюються людиною в практичних діях, в сумісній науковій роботі і слугують підґрунтям її цілеспрямованої активності. В науці явне знання надане як інтерперсональне (в поняттях і теоріях), неявне як особисте знання, вплетене в мистецтво експериментування та теоретичні навички вчених.
МОРЕНО Д. Л. (1892-1974 pp.). Народився в Румунії, освіту одержав у Відні, де в 1917 р. захистив дисертацію. 31919 р. до 1927 р. працював психіатром в Австрії.
Він сформулював принцип групової психотерапії, заснованої на соціометрії, вивчення міжособистісних відносин у групі людей. Морено ввів термін "соціометрія" - уявлення про неправильну організацію груп і про те, як контролювати поведінку, що відхиляється. У1927 р. Морено переїхав у США, де працював психіатром і був відомим фахівцем з психодрами. З 1936 р. і до самої смерті завідував санаторієм "Морено" у Нью-Йорку. Між 1929 і 1936 р. заснував театр спонтанностей у Відні, Театр імпролентю і Терапевтичний театр у Нью-Йорку.
У 1964 р. Морено був обраний почесним Президентом Першого міжнародного конгресу з психодрами.
Він викладав у Колумбійському університеті в Нью-Йорку, читав лекції в багатьох інших університетах Америки і Європи, включаючи Чехословаччину, Румунію, Угорщину й інші країни. Морено заснував американське товариство групової психотерапії, активно сприяв виданню журналів: "Соціометрія і групова психотерапія" і "Міжнародний журнал соціометрії і соціатрії".
Вчений був супротивником аналізу Фрейда, вважав його штучним світом слів і снів, що виникають і живуть у кабінеті. Він робив акцент на дії та поведінку у природних умовах.
Психодрама заснована на зустрічі, головним принципом якої є антимімезис. Динамічні процеси в психодрамі виникають через дві протилежні тенденції: зустріч є аспектом антимімезиса, театралізація має на увазі наслідування. Предметом зустрічі психодрами є сама людина, яку Морено називає "Ти". Ціль полягає в тому, щоб знайти істину за допомогою "драми", програючи різні почуття в однакових чи різних ситуаціях.
Морено стверджував, що він домігся більшого катарсису та емоційного полегшення, що принаймні частково вирішують психологічні (психічні) проблеми за допомогою психодрами, чого не робив Фрейд, лише розмовляючи з пацієнтом. Для Морено гра - ключ до реальності, шлях до рятування від недуги і патології, повернення до повноцінного життя.
ПЛЕСНЕР X. (1892-1944 pp.). Німецький філософ, соціолог і психолог. Один з родоначальників філософської антропології, психології. Він трактує людину як ексцентричну істоту, що постійно прагне до виходу за межі безпосереднього існування, до нескінченного самопізнання, так, що людина нібито завжди перебуває "поза місцем" і в "нічому". Тим самим Плеснер підкреслював в людині моменти самовідчуження і різні духовно-психічні трансформації, зневажаючи аспекти стійкості, визначеності в характері і життєвій позиції людини. Вчений прагне усунути відверто спекулятивні апріорні настанови філософсько-антропологічної концепції Шеллера, що дотримувався своєрідного дуалізму і вважав, що деяке вище духовне джерело в людині деталізує дійсність і дає особливий світ свободи і незалежності. Людину Плеснер ХОТІВ зрозуміти в єдності її біофізичної і духовної сторін, що виразилися в досягненнях культури. В ексцентричних реакціях людини на середовище і зміни власного буття, за Плеснером, зливаються духовна і фізична сфери: фізичний автоматизм сполучається зі свідомою реакцією особистості. Ексцентричності вчений надає універсального значення визначальної риси, яка позначається в інтелектуально-моральному та емоційно-безпосередньому актах. Ексцентричні акти поведінки, за Плеснером, визначають відношення людини як до самої себе (і, насамперед, до свого тіла), так і до навколишнього світу. Прагнення Плеснера звільнитися від традиційних метафізичних концептів і настанов у розумінні людини не допомогло йому збагнути людину.
КАРДИНЕР А. (1892-1981 pp.). Американський етнолог, психоаналітик, соціолог та психіатр. Пройшов курси психоаналізу у 3.Фрейда і деякий час працював з ним у Відні. Після повернення у Нью-Йорк дуже активно почав практикувати психоаналіз. Разом з антропологом Р.Лінтоном досліджував особливості психіки і особливості людей, які належать до різних етнічних, расових та культурних груп.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія психології» автора Жуков С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток психології у XX столітті“ на сторінці 4. Приємного читання.
