ШПРАГЕР Е. (1882-1963р.). Народився в Берліні, помер у Тюбенгені. Німецький філософ і педагог. Одержав філософську, історичну і лінгвістичну освіту в Берлінському університеті. З 1909 р. він - викладач Берлінського університету, з 1911 по 1920 роки - професор Лейпцизького університету, з 1920 по 1944 рік - професор Берлінського університету. Читав гостьові лекції 1936-39 p.p. у Японії. У1944 р. Шпрангер був арештований і ув'язнений у Моабітську в'язницю. У 1945 р. був призначений ректором Берлінського університету. З 1946 р. до своєї відставки, в 1953 p., працював як професор університету Тюбенгена. Вчений був прихильником методу В.Дільтея "наук про дух", заснованому на інтуїтивному досягненні духовної цілісності. Він намагався інтегрувати у свою систему навчання Г.Реккерта про цінності. Ґрунтуючись на методологічній установці трактувати психологічні процеси тільки з психологічних же процесів, Шпрангер увів поняття "розуміючої психології". Вихідний принцип психології, на думку вченого, - розуміння як спосіб безпосереднього досягнення смислового змісту явищ об'єктивного духу. Переживання зв'язку внутрішнього душевного життя і цінностей суспільного духовного життя здійснюється в актах діяльності "Я", у яких реалізується певна ціннісна система. Шпрангером написано ряд праць: "Форми життя", "Два види психології", "Психологія особистості", "Хрестоматія з історії психології" і багато інших. Він рішуче відкинув психологію елементів, що розчленовує психічний процес на складові частини та обґрунтував істинність підходу з позиції розгляду душевного процесу як якоїсь цілісності в її смислових зв'язках у відповідності з тим чи іншим змістом культури. Основним завданням духовно-наукової психології як однієї з наук про дух є дослідження відносин індивідуальної, духовної структури людини до структури "об'єктивного духу" і, відповідно, виявлення основних типів спрямованості абстрактної людини, що одержали в Шпангера визначення "форм життя".
Основних ідеальних типів індивідуальності, обумовлених орієнтацією на ті чи інші об'єктивні цінності, ним було виділено шість: теоретична (область науки, проблема істинності); економічна (прагнення до матеріальних благ, корисності); естетична (прагнення до оформлення, самовираження); соціальна (суспільна діяльність, спрямованість до чужого життя); політична (влада, як цінність); релігійна (сенс життя). В кожній людині можуть бути представлені орієнтації на всі ці типи цінностей, але в різній пропорції, якась з них при цьому буде домінувати. На основі даної типології особистостей Г.Олпортом, П.Верноном, МЛіндзеєм був розроблений тест вивчення цінностей, а також створений тест інтересів Дж.Хол-ланда. У своїх психолйго-культурологічних роботах Шпрангер розглядав античність, християнство, німецький ідеалізм як основні сили, що обумовили зміст сучасної культури. З типологічних уявлень про індивідуальну душу Шпрангер зробив педагогічні висновки: при вихованні дітей вчитель повинен інтуїтивно зрозуміти той тип орієнтації, що може стати ведучим у даної дитини і забезпечити його відповідним операціональним складом. Методологічні настанови розуміючої психології були реалізовані вченим у його дослідженні психології юності ("Педагогіка юності"), де, зокрема, були порушені питання еротики і сексуальності в юнацькому віці.
БОНАПАРТ М. (1882-1960 pp.). Французький психоаналітик. Грецька принцеса. В 1907 році вийшла заміж за грецького принца Георга. З 1925 року - пацієнтка, послідовниця, кореспондент і друг Фрейда. Займалась проблемами некрофілії, садизму і ригідності. В Паризькому інституті психоаналізу читала лекції з теорії інстинктів. В 1953 році опублікувала роботу "Жіноча сексуальність", в якій дослідила комплекси жіночності та чоловічності.
ВАРТ С. Л. (1883-1971 pp.). Народився і помер у Лондоні. Англійський психолог. Фахівець в області інтелекту. У тридцятих роках одним з перших у психології став проводити факторні дослідження інтелекту, займався багатьма проблемами, в тому числі і проблемами злочинців та ненормальних дітей.
РОРШАХ Г. (1884-1922 pp.). Швейцарський психіатр і психолог. Придумав (винайшов), названий його ім'ям тест, що став одним з головних засобів психодіагностичного вивчення особистості, її структури і неусвідомлюваної мотивації. Тест полягає в інтерпретації (тлумаченні, поясненні) людиною, що тестується, набору чорнильних плям різної конфігурації і кольору, що мають певний зміст для діагностики прихованих настанов, спонукань, властивостей характеру і т. ін.). Діагностичний тест, заснований на сприйнятті. Роботи Роршаха дали імпульс розробці одного з головних напрямків у сучасній психодіагностиці, оскільки дозволили підійти до розгляду особистості як цілісності, а не просто як до сукупності окремих здібностей. Роршах - доктор медицини (психіатрія). Помер від апендициту.
БОШЛЯР Г. (1884-1962 pp.). Французький вчений, засновник неораціоналізму. Професор Дижинського університету (1930 p.). З 1940 р. - професор Сорбонни. Сприйняла та зрозуміла дійсність є не що інше, як "хвилеподібне коливання і ритм" "створюваної форми". Ритм пов'язує психічні явища, життя і фізичний світ, природу; закон ритму править скрізь. Симетроритмія лежить в основі узгодження всього, що існує. Розум не всемогутній в сучасній культурі. Він відповідальний, передусім, за "функцію" зупинки, заборони і погодження наукового знання як предмету епістемології та наукової рефлексії". Трансцендентальна уява проявляється шляхом встановлення нових змістів "елементів світу". Вчений широковідомий як автор терміну та ідеї діалектичної сублімації як форми (механізму) перетворення енергії прагнень, заміни несвідомого пригнічення усвідомленим пригніченням та перетворенням.
СЕПІР Е. (1884-1939 pp.). Народився в Лауенбурзі (Померанія). Помер у Нью Хевені. Американський лінгвіст, антрополог і психолінгвіст. Народився в Німеччині, з якої родина емігрувала в США в 1889 р. Освіту одержав у Колумбійському (бакалавр гуманітарних наук, 1904 p.; магістр -1905 р.) і Пенсільванському університетах (1909 р. - доктор). Працював у 1907-1908 роках науковим асистентом антропології в каліфорнійському університеті Берклі; у 1909-1910 роках викладав антропологію в Пенсільванському університеті. З 1910 по 1925 pp. керував відділом антропології Канадської геологічної інспекції при Національному музеї в Оттаві. 31925 по 1931 рік він - викладач університету Чикаго (соціологія й антропологія). З 1927 р. - професор цього ж університету. З 1931 р. - професор університету Джейл, тут же працював в Інституті людських стосунків (м.Нью-Хевен). З 1931 р. Сепір - редактор наукового журналу і президент Лінгвістичного товариства Америки, а з 1938 р. - президент Антропологічного товариства Америки.
Величезний вплив на вченого зробив Ф.Боас - засновник американської культурної антропології, що розробив метод детального вивчення звичаїв і мови традиційних суспільств і розвиваюче вчення про відносність модально-оцінкових критеріїв, використовуваних у різних культурах. Працюючи в Каліфорнійському університеті Берклі над дослідженням індійських діалектів і виходячи з постулату про можливість їх вивчення тільки в загальному контексті культури, прийшов до висновку, що відмінності в мові пов'язані (через побудову особливої картини світу) з якісними відмінностями в індивідуальному мисленні носіїв цієї мови. Зокрема Сепір показав, що позначення кольорів, пов'язані з практичною діяльністю представників різних народностей, впливають на організацію найпростіших форм перцептивної діяльності: культурно-специфічний набір слів, що позначає кольори, обумовлює саме сприйняття кольорів, уміння їх розрізняти і класифікувати. Тим самим було дане загальне формулювання "теорія лінгвістичної відносності", яку конкретизував і додав їй закінченого вираження і категоричності (картина сприйманого світу залежить від національної мови) його учень і послідовник Б.Уорф (1897-1941 pp.). Надалі ця теорія, насамперед в інтерпретації Б.Уорфа, була піддана критиці, у якій було показано і доведено, що відмінності між мовами існують не на глибинному рівні, а на поверхневому, і, крім того, - відносини між мовою і сприйняттям є досить складними і багаторазово опосередкованими (Е.Леннеберг). У 20-х роках Сепір вивчав явища фанатичного символізму за допомогою штучних слів.
РАНК О. (1884:1939 pp.). Австрійський та американський психоаналітик, психолог, філософ. Докторський ступінь (1912 р.).
Основні твори: "Художник" (1907 p.); "Значення психоаналізу в науках про дух". (1913 p.); "Психологія душі" (1931 p.); "Мистецтво і митець" (1932 p.); "Вольова терапія" (1936 p.); "За межами психології" (1940 p.).
Один з перших послідовників, учнів та колег Фрейда. Спочатку використовував ідеї психоаналізу при дослідженнях зв'язку мистецтва та статевого потягу, тлумачення творів літератури і мистецтва, процесу художньої творчості. Здійснив дослідження інцесту та інцестуозних мотивів. Підтримував, уточнював психоаналітичну концепцію трансфера та ідею про природу релігії. В 1923 р. в книзі "розвиток психоаналізу" (сумісно з Веренці) піддав ревізії класичну техніку психоаналізу та запропонував віддати пріоритет емоційному досвіду ( а не інтелектуальним процесам та реконструкціям) і назначити в останній стадії психоаналізу дату закінчення лікування.
В 1924 р. опублікував основну книгу: "Травма народження", в якій стверджував, що основним фактором розвитку тривоги та неврозу є травма народження (та визваний нею страх), яку одержує кожна людина у момент появи на світ та відокремлення від матері. Вчений стверджував, що ця травма є головною травмою в житті людей і подолання її повинно бути головним завданням психоаналізу. Він розробив психотерапію, спрямовану на подолання прагматичного досвіду народження. Вважав, що страх народження є прообразом всіх наступних ситуацій небезпеки. У відповідності концепції Ранка, внутрішній психічний конфлікт виникає через блокування спогадів про " жах народження" та неусвідомленого прагнення людини до повернення в ситуацію, яка передувала акту народження. Вважав, що сексуальний потяг чоловіка ініціюється наявністю неусвідомленого прагнення людини до повернення у материнське лоно і що прагнення людини до повернення і внутрішньоутробний стан визначає її поведінку, яка у поступовому розвитку набуває все більш сублімованої форми.
Вчений вважав, що процес розвитку індивідуальності породжує почуття одинокості та покинутості, яка є основою травматичного досвіду свободи. Як засіб протидії небажаному травматичному розвитку особистості та психіки Ранк розглядав волю, яку трактував як автономну творчу силу. Здійснив великий вплив на розвиток глибинної психології і особливо - неофрейдизму.
ФОЛЬКЕЛЬТ X. (1886-1964 pp.). Народився в Базелі (Швейцарія), помер у Лозанні (Швейцарія). Німецький вчений, один з провідних представників школи "цілісної психології", заснованої Ф. Крюгером. Після одержання освіти в університетах Відня, Лейпцига, Тюбенгена і Мюнхена (з 1904 по 1912 pp.). Фолькельт стає доктором філософії і доктором педагогіки, займається викладацькою діяльністю: з 1921 по 1926 pp. він - приват-доцент Лейпцизького університету; з 1922 р. - асистент Психологічного інституту; з 1926 р. - професор Лейпцизького університету. З 1933 по 1936 pp. він - директор Педагогічного інституту в Лейпцизі. У 1936-1939 pp. він читає виїзні лекції в Японії та Італії. З 1939 по 1945 pp. він стає директором Психолого-педагогічного інституту в Лейпцизі. З 1934 по 1938 pp. - Голова німецької асоціації Фребеля.
З 1946 р. вчений займається приватною науковою діяльністю, також є науковим консультантом багатьох університетів і НДІ і не тільки в Німеччині. Крім цього протягом десяти років він є редактором і співредактором наукових журналів. Останні 4 роки за станом здоров'я Фолькельт відійшов від справ.
Вчений ілюстрував принцип цілісності в досвіді, коли павук перестає реагувати на муху, витягнену з павутиння і покладену до нього в гніздо. Тривалі спостереження за дітьми дозволили йому зробити висновок, що структурність сприйняття первинна, а не формується в процесі научіння, причому емоційність є обов'язковим компонентом цієї структури. У багаторазових експериментальних дослідженнях він показав, що діти малюють безглузді зображення принципово інакше, чим осмислені, котрі грунтуються на схематизації і словесному контролі.
РУБІН Е. Д. (1886-1951 pp.). Народився в Копенгагені, помер у Холті. Датський психолог. Освіту одержав у коледжі Соломанна, потім вивчав філософію в університетах Копенгагена (1904-1915 pp.). Тут же, після успішного проходження . конкурсу, зайнявся дослідженням симультанного світлового контрасту під керівництвом А.Леммана, І. Геттінгена (1911-1914 pp.) Там же працював у лабораторії Г.Мюллера разом з Д.Катцем і під керівництвом Е.Гуссерля. У 1910 р. Рубін магістр психології, а в 1915 р. - доктор філософії. З 1916 по 1921 р. він - викладач Копенгагенського університету; з 1921 по 1922 р. - доцент; 1922 - професор експериментальної психології (як спадкоємець А.Леммана керував психологічною лабораторією). Був обраний президентом Інтернаціонального конгресу з психології.
Своєю широковідомою роботою "Візуально сприймані фігури" про співвідношення фігури і фону вчений вплинув на подальший розвиток теорії гештальтпсихології. Тут він дав опис суб'єктивних ознак фігури і фону. Фігура, на відміну від фону, являє собою форму, виступає вперед, краще запам'ятовується, фон здається чимось безупинним, що знаходиться за фігурою, фігура сприймається як предмет, а фон - як матеріал; зміна одного тільки фону може призвести до того, що фігура перестане розпізнаватися, при цьому кожна з прилеглих частин може сприйматися і як фігура, і як фон. У1921 р. він створив класичне зображення обернених фігур, ("Ваза Рубіна"), що здається то двома келихами, то двома обличчями.
ПРИНЦХОРН Х. (1886-1933 pp.). Народився в Німеччині (Вестфалія). Помер у Мюнхені. Німецький психіатр і психоаналітик. Виходець з родини торговця, якій були далекі інтелектуальні і художні запити. Філософську, мистецтвознавчу і медичну освіту одержав з 1904 по 1918 pp. в університетах Тюбенгена, Лейпцига, Мюнхена, Фрейбурга, Гейдельберга (магістр мистецтвознавства 1909 p., доктор філософії 1911 p., доктор медицини 1919 р.) Займався медициною, а не співочим мистецтвом, як він хотів після одержання мистецтвознавчої освіти. До цього його змусила психічна хвороба його першої дружини. Ще під час першої світової війни Принцхорн познайомився з професором К.Вільманнсом. Потім з 1919 по 1921 р. він працював у нього асистентом у психіатричній клініці Гейдельберзького університету, де той був директором і одержав від професора завдання вивчити "патологічне мистецтво". За цей час його колекція (він одним з перших став збирати твори образотворчої діяльності душевнохворих), яка складалася з картин, скульптур, текстів і ін., зросла в багато разів (у даний час це зібрання, більш ніж з 5000 робіт, знаходиться в Гейдельберзькому університеті. Обробка цього матеріалу була описана в його книзі (1922 p.), де вчений розглядав таку творчість як відображення інтенсивних психологічних конфліктів і властивих їм станів незв'язності, безвихідності, особистісної мінливості, безпричинного занепокоєння, порушення і т. ін. Знайомство з цією творчістю громадськості і фахівців зробило зрозумілим психічні захворювання, у першу чергу шизофренію, як особливі форми людського існування.
Саме в Гейдельберзі відбувається знайомство Принцхорна з Л.Клагесом, непохитним прихильником вчення якого він стає. У 1921 р. вчений припинив роботу в клініці і приступив до вивчення глибинної психології, будучи позаштатним асистентом у психіатричній клініці К.Г.Юнга в Цюриху. Потім займався психотерапевтичною практикою в Дрездені у творця аутогенного тренування Й.Г. Шульца. Після цього Принцхорн намагався організувати приватний санаторій у Вісбадені, але через фінансові труднощі це починання не увінчалося успіхом. Потім він відкрив приватну психотерапевтичну практику у Франкфурті. У цей час він багато публікує своїх робіт із психоаналізу, психотерапії, психології особистості і характерології, наслідуючи систему Клагеса. З 1924 р. є редактором наукового видання, у якому намагається простежити історичний і культурний розвиток на основі біоцентрованої філософії. Він був близько знайомий з Г.Гессе, А. Жидом, Г.Гауптманом. Багато подорожував і читав гостьові лекції. Помер, заразившись тифом під час поїздки в Рим.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія психології» автора Жуков С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток психології у XX столітті“ на сторінці 2. Приємного читання.
