КЛОССОВСЬКИЙ П. (1905-1995 pp.). Французький психоаналітик, художник, філософ. Основним мотивом діяльності суб'єкта є "бажання", яке на відміну від "сексуальності" залишається незмінним протягом всього розвитку психоаналітичної конституції індивіда. Самосвідомість особистості є продукт впливу нормативної мови соціальних інститутів, тобто "мови влади", на несвідомі вольові інститути, характерні для нормального стану людської природи. В результаті початкова розстановка імпульсивних сил надається в психіці індивіда в перевернутому вигляді, примусово підтримуючи сувору субординацію життєвих функцій організму з метою подальшого відтворення людського роду. Індивідуальна структура особистості не тотожна самій собі, розпадаючись на безліч автономних, самодостатніх утворень, відмінних одне від одного психічних станів, які порушують симетрію в нескінченності "дзеркальних відображень" індивідуального "Я".
НОЙМАН Е. (1905-1960 pp.). Народився в Берліні, помер у Тель-Авіві. Німецько-ізраїльський психолог. У 1927 р. захистив докторську дисертацію в Берлінському університеті. Після цього приступив до вивчення медицини і у 1933 р. здав перший державний іспит, але через загрозу номизму йому довелося перервати освіту і він емігрував: спочатку у Швейцарію, потім, у 1934 р. - в Палестину. Він займався в Тель-Авіві приватною психотерапевтичною практикою. У 1934-36 pp. постійно їздив у Цюріхський інститут Юнга, де пройшов повний курс навчання глибинної психології у К.Г. Юнга. Після цього читав безліч гостьових лекцій в Англії, Франції, Нідерландах і інших країнах. Багато друкувався в наукових журналах. Член інтернаціональної асоціації аналітичної психології. Він розробив поняття контраверсії, що представляє синтез екстраверсії й інтроверсії. На основі міфологічних архетипних сцен вчений дав аналіз розвитку свідомості і жіночності. Написав ряд книг, у тому числі й ілюстрованих есе про Леонардо да Вінчі, В.А. Моцарта, Г.Море, М.Шагала, Ф.Кафку.
СЕНГОР Л. С. (1906-1987 pp.). Народився і помер у Жоале (Сенегал). Державний і громадський діяч з Сенегалу, філософ і соціолог. Один із творців негритюда. За Сенсором, негро-африканській особистості (на відміну від елліно-європейської) притаманні особливі почуття інтуїції, співпереживання, образності і ритміки (формула: "емоція належить негру, а розум - елліну"), і тому негро-африканські та елліно-европейські культури принципово різні.
ГАНС С. (1907-1982 pp.). Канадський біолог, психолог і лікар. Він створив і розробив вчення про стрес. На основі численних клінічних і експериментальних досліджень конкретизував це вчення стосовно до людської поведінки. Його вчення засноване на понятті загального (генерального) адаптаційного синдрому сукупності нейрогуморальних реакцій, що забезпечують мобілізацію психофізичних ресурсів організму для адаптації у важких умовах. При експериментальних і клінічних дослідженнях поведінки людини в екстремальних ситуаціях вчення Сельє дало підставу для вироблення і розвитку поняття "психологічний стрес".
СПЕНС К. У. (1907-1967 pp.). Народився в Чикаго, помер у Техасі. Американський психолог, теоретик необіхевіоризму. Дитинство провів у Канаді, куди його батько, інженер-електрик, був відряджений. Освіту одержав у вищій школі Вест Хілл і університеті Мак-Галла в Монреалі (бакалавр 1929 p., магістр 1930 p.). У 1933 р. захистив докторську дисертацію з філософії в Джейлському університеті під керівництвом Р.Йоркса. З 1933 по 1937 р. працював від Національної ради наукових досліджень у лабораторії біології приматів у м. Оранж-Парк у Флориді. У 1937-1938 pp. він - асистент професора психології в університеті Вірджинії. З 1938 р. - асоційований професор психології в університеті Айови; з 1942 р. - повний професор і декан факультету психології. З 1964 р. Спенс займався викладацькою діяльністю як професор в університеті Техаса.
Спенс - учень і співробітник К.Л. Халла. Велику увагу він приділяв методологічним питанням: побудова теорії, на його думку, можлива лише при точній ідентифікації одиничних і елементарних феноменів. Спираючись на результати досліджень Е.Толмена, учений звернувся до теоретичного експериментального аналізу проблеми привабливості об'єкта. Він відкинув постулат про незалежність потягу і зв'язків "стимул-реакція", що виникають у результаті научіння. Відповідно до його трактування, у результаті минулого научіння об'єкт здобуває "побуджуючий вплив11, на суб'єкта і, відповідно у новій ситуації ще до досягнення цільового об'єкта пов'язані з ним асоціації можуть викликати минулі цільові реакції, які виступають у даний момент як такі, що спонукають актуальну активність і діють поряд з потягом як обумовлені потребою. Основна формула научення, запропонована К.Л. Халлом, була перетворена Спенсом так: потенціал пробудження реакції; сила потягу; привабливість об'єкта; міцність навички. Така формалізація поведінкових реакцій привела до надзвичайно важливого для подальшого розвитку біхевіоризму висновку: суб'єкт може навчився і тоді, коли він не реалізує у своїх діях якого-небудь потягу, а є лише його стимулювання "привабливістю'' об'єкта. Тим самим учений ввів нові теоретичні поняття в біхевіористичну парадигму: зв'язок між стимулом і реакцією, на його думку, опосередковується гіпотетичними конструктами, продукуються на основі потреб і мотивів. Крім того, він вперше в традиції біхевіоризму звернувся до аналізу індивідуальних розходжень мотивації, зокрема, тривожності, якою він став займатися для перевірки деяких результатів своєї теоретико-асоціативної концепції потягу. Його розуміння тривожності як придбаного потягу було покладено в основу розробки Дж.Тейлором у 1952 р. опитувальника диспозиційної тривожності. Спенс також працював на замовлення військових відомств.
СІРС Р. (1908-1987 pp.). Американський психолог, фахівець з проблем особистості і соціального научіння. З 1953 р. він - професор Стенфордського університету. У 30-х pp. проводив дослідження в рамках левінівської школи (КЛевін) рівня домагань, а пізніше - впливу невдачі на процес запам'ятовування. Він також працював над проблемою агресії - у дослідницькій групі Цельського університету, в якій була сформульована теорія фрустації-агресії, де агресія розуміється як наслідок зіткнення з перешкодою цілеспрямованої дії. Близьке знайомство Сірса з психологічною літературою привело до того, що у 1943 р. з його участю було підготовлене видання з експериментальних даних, які були отримані у психоаналізі. Це дозволило йому переорієнтуватися на аналіз соціальних детермінант психіки. Виходячи з розуміння розвитку дитини як процесу, обумовленого застосуванням різних способів виховання, він приступив до розгляду проблеми формування самооцінки в залежності від чекань і відносин батьків, спочатку у п'ятилітніх дітей, а потім, коли ці ж діти досягли дванадцятирічного віку, - у них же. На підставі цих досліджень вчений сформулював висновок, що настанову батьків, завдяки яким дитина почуває себе улюбленою і бажаною, породжують аналогічне ставлення її до самої себе - відчуття успішності і власної цінності, що дозріває протягом багатьох літ і лише поступово приймає вербальну форму. Теорія розвитку особистості дитини, створена на цій базі, постулює, що найбільш важливу роль у цьому розвитку грає оформлення нових мотиваційних структур, що мають соціальну обумовленість і підкоряють первинні потяги дитини. При цьому в дитини дуже рано з'являється почуття залежності від соціального оточення на основі якого - через підкріплення батьками - здобуваються ті чи інші форми соціальної поведінки. Сіре запропонував загальнопсихологічну теорію, засновану на діадичній системі, у якій дія людини розуміється як орієнтована на поведінку іншої людини. Більшість особистісних структур формується в діадичних ситуаціях, тому, зокрема, не можна трактувати агресію як рису характеру, а лише як ситуаційно залежну реакцію на іншого члена діади.
НОТТЕН Ж. (1909-1988 pp.). Бельгійський психолог, фахівець із проблем психології навчання, мотивації й особистості. В основі його теорії лежить поняття функціонального зв'язку індивід-середовище, з якого він виводить формування, побудову і функціонування людської мотивації. Вчений розробив теорію формування, розуміючи як базову одиницю нерозривний функціональний зв'язок індивід-середовище. Ноттен був також автором теорії і методу дослідження "тимчасової перспективи особистості". У 80-і роки він запропонував ряд методичних стратегій для аналізу тимчасової перспективи особистості.
РИСМЕН Д. (народ, в 1909 p.). Американський соціальний психолог, юрист та соціолог. Доктор соціальних наук. Професор університетів Буфало (1937-1944 pp.), Чикаго (1946-1958 pp.). Деякі з праць: "Натовп одиноких"(1950 p.); "Обличчя у натовпі" (1952р.).
Під впливом психоаналітичних орієнтацій здійснив цикл досліджень суспільної психіки та культури США Розробив концепцію типів особистості та соціальних характерів (в тому числі і їх еволюції). Вчений вважав, що основні типи характерів відповідають тьом типам суспільного устрою. До основних відносив три типи характерів: і. Традиційно орієнтований (наслідування своїй групи). 2. Внутрішньо-орієнтований (анатомістичний і динамічний ). 3. Зовнішньо-орієнтований (схильний до зовнішніх впливів, стандартизації, бюрократизації і космополітичних орієнтацій). Детально досліджував "автономну особистість" як виразника позитивного соціального характеру, орієнтованого на свободу, культуру та раціональні цілі. Співробітничав з Фроммом. Вивчав явище відчуженості та сприяв усвідомленню важливості даної проблеми.
БУЯС З. (1910-1994 pp.). Югославський психолог, професор експериментальної психології і психофізіології Загребського університету. Він почав дослідження у психофізіологічній лабораторії А.Пьєрона в Парижі. Його основні напрямки роботи: сенсорна психофізіологія, психометрія, теорія і практика розробки когнітивних тестів і тесту досягнень. Вчений розробив модифікації прогресивних матриць Равена.
СТЕЦЕЛЬ Ж. (1910-1998 pp.). Народився в Сан-Дьє, помер у Вогезах. Французький соціолог і соціальний психолог, засновник і президент французького Інституту суспільної думки. З 1938 р. він відстоював необхідність сполуки соціологічних і психологічних підходів у досліджені думок. Стецель стверджує, що адекватне розуміння суспільної думки можливе, головним чином, у рамках соціальної психології. За Стецелем, вираження як особистої, так і суспільної думки, являє собою соціальну функцію, а вивчення та оцінка характеристик думок відіграє роль у формуванні людських цінностей.
ХОМАНС Д. К. (1910-1998 pp.). Народився і помер у Бостоні. Американський соціолог і соціальний психолог-необіхевіорист. Один із творців теорії малої групи, що спирається на ідеї структурно-функціонального аналізу. На початку 60-х років відійшов від функціоналізму і став визначати свою позицію як "граничний психологічний редукціонізм". Виникнення соціології, згідно.з Хомансом "було природним наслідком психології, а тому кінцеві принципи пояснення в антропології, соціології і навіть історії - "психологічні" (26, с.91).
ШЕРТОК Л. (1910-1991 pp.). Французький психіатр, психоаналітик, історик психоаналізу. Доктор медицини, професор Сорбони.
Вивчав гіпноз і активно використовував його з лікувальною метою. Пройшов наукове стажування в США у Ф. Александера. Активно впливав на розповсюдження своїх вчень не тільки у Франції, але й у Росії. Автор книг: "Гіпноз. Теорія, практика і техніка" (1959 p.); "Народження психоаналітика"; "Від Месмера до Фрейда (1973 p.); "Непізнане в психіці людини" (1976 p.). Пройшов курс діалектичного психоаналізу у Лакана; і працював практикуючим психоаналітиком.
МАК-ЛЮЕН X. М. (1911-1980 pp.). Народився в Едмонтоні, помер у Торонто. Канадський філософ, соціолог, публіцист і психолог. Виступив з роботами з філософії, історії, психології, теорії соціальної комунікації, культурології, педагогіки, психофізіології, літератури й ін.
Нові засоби інформації і зв'язку, являючись "технологічним продовженням" людських органів чуття, радикально змінюють життєвий стиль, цінності, сприйняття світу ("сенсорний баланс"), поведінки в цілому і суспільну організацію людей. Так епоха "племінної людини" характеризується, за Мак-Люеном, переважним впливом усного мовлення. Сприйняття здійснюється за допомогою слуху і тактильності, і це забезпечує неподільну єдність людини і суспільства, - міфологічна цілісність мислення. Настання панування друкарського верстату знайшло вираження в торжестві візуального сприйняття промислових революцій, національних мов і держав (інформація, особливо літературна творчість), крайніх форм раціоналізму та індивідуалізму й ін. У сучасну "електронну" епоху електрика продовжила, за Мак-Люеном, центральну нервову систему людини, якоюсь мірою - мозок, до утворення глобальних "обіймів", які скасували простір і час на нашій планеті (телефон, телеграф, радіо, телебачення, аудіо-відео і особливо - комп'ютер, - зокрема - Інтернет і електронна пошта. Усе це залучає майже будь-яку людину в усе те, що твориться швидко і цілісно, ліквідує панування візуально-однобічного сприйняття, повертає свідомості майже загублену міфологічну образність (вона тільки більш досконала, чим у стародавності) як засіб забезпечення повноти і цілісності, у "глобальному селищі", яке бурхливо оновлюється.
ФРЕСС П. (1911-1988 pp.). Народився в Сент-Етьєні, помер у Парижі. Французький психолог. Фахівець з експериментальної психології. Після навчання в ліцеї м.Ліона, у Ліоні ж одержав вищу гуманітарну освіту, потім у Греноблі захистився (доктор філософії і доктор літератури). З 1943 по 1952 р. працював заступником директора спеціалізованої школи. З 1952 по 1979 р. він - директор цієї ж школи і завідувач лабораторії експериментальної і порівняльної психології. З 1957 p. Пресе - професор експериментальної психології факультету літератури і гуманітарних наук університету Сорбони у Парижі, а з 1961 по 1969 р. - директор інституту психології.
Вчений брав активну участь у створенні французької психологічної школи. З 1949 по 1960 р. він - генеральний секретар Французького товариства психологів, а у 1962 -1963 pp. - президент цього товариства. Він також (1976-1979 pp.) був президентом Інтернаціонального союзу наукової психології. Плідне співробітництво Фресса з Ж.Піаже почалося тоді, коли Шаже відвідав його в Парижі і бесіда наштовхнула Поля на думку вивчати силогізми. У дослідженнях Фресса, проведених разом з В.Блоком, було показано, що активна діяльність зменшує нейровегетативну напругу, для чого робилися виміри електродермограми як показника активності симпатичної нервової системи до відповідної проби і під час неї.
Основний же внесок Фресса в експериментальну психологію полягає в тому, що він здійснив найважливіші експериментальні дослідження, покликані пояснити суть сприйняття часу, зробивши висновок, що сприйняття часу являє собою, насамперед, сприйняття змін і адаптацію до цих змін за рахунок керування пам'яттю.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія психології» автора Жуков С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток психології у XX столітті“ на сторінці 7. Приємного читання.
