Арабський Схід або ісламський світ різко відрізняються своєю психологією від Європи. І цю різницю треба сприймати не з позиції "вище-нижче", а об'єктивно, без упередження, з цікавістю і розумінням.
Схід - справа тонка. І цей загальновідомий вислів більшою мірою стосується мусульманських країн. В цих країнах проживає безліч національностей і народностей, які в VII ст. почали об'єднуватись під крило однієї релігії (до речі, наймолодшої серед світових релігій). Іслам - це, передусім, покора, аскетизм і терпіння. Арабські, або як прийнято називати, арабомовні країни з загальним розквітом східної культури в ХІ-ХІІ ст. об'єдналися у величезну єдину країну - Арабський Халіфат. Всі ці події потягли за собою розквіт наук і мистецтва, в тому числі філософії, психології, медицини. В науці переважають матеріалістичні тенденції, а також має місце вплив вчених Стародавньої Греції.
В давні часи араби були язичниками і поклонялися різним племінним богам. Наприклад, у племені корейшитів був Бог - Аллах. Вони також сповідали зороастризм, індуїзм, християнство, які привезли в Аравію місіонери. Все це дозволяє сказати, що араби вели відкритий спосіб життя. В спілкуванні з іншими народами здійснюється взаємообмін у всіх сферах життя.
В медицині араби не тільки засвоїли досвід античних медиків, але й значно просунулись вперед. Вони використовували в своїй роботі вівісекцію (операцію на живій тварині з метою вивчення функцій організму), ретельно вивчали анатомію, особливо перебіг хвороб.
В XVIII ст., коли лише зародилось ісламське богослів'я, виник рух кадаритів, який поставив під сумнів догмат про фатальність долі людини, а значить її пасивність. На основі раціоналізму грецької науки кадарити відстоювати ідею свободи волі, тобто відповідальність людини за свої вчинки. Представник цього напрямку Аль-Кінді визнавав роль Бога як творця природи, абсолютну мудрість якого осягнути людини не дано ніколи.
Навпаки, Ібн-Сіна був упевнений в пізнаваності світу. Він заперечував положення про те, що Аллах постійно творить світ і тому він наповнений чудесами. Як матеріаліст, Авіценна (Ібн-Сіна) заперечував ідеї креаціонізму - створення світу богом з "нічого". Разом з тим, прагнучи узгодити науку та релігію, вчений висунув містку формулу: "Бог сотворив світ, щоб людина пізнавала його, а через нього - Бога". (54 с.74).
З критикою цих поглядів виступив прибічник мусульманського ідеалізму - Аль Газалі. Він вважав, що не можна пояснити явища природи і людської свідомості природними причинами.
Могутність Бога виключає незалежність і самостійність матеріального джерела.
Не дивлячись на те, що внесок вчених арабомовної частини світу "в світову скарбницю психології" невеликий, але, тим не менш, він цікавий і неповторний.
ЯМВЛІХ (близько 260-330 pp. н. е.). Одночасно арабський і античний мислитель, жив в Сірії.
Його ідеї: душа належить розуму в міру своєї розумності (55 с.403). Вчений суворо і різко відрізняв душі людей, вічно пов'язані розумово розумною природою, від душ тварин. Богів Ямвліх поділяв на надкосмічних і внутрішньокосмічних. У спілкування мислитель відрізняв діалог, розуміння, тлумачення, причому, останнє він розподіляв за типами: повсякденне, побутове, етичне, математичне і метафізичне.
АЛЬ-АШАРІ (IV ст.). Ось деякі думки вченого: "Ретельність, завзяття повинні бути розумними, а міркування - зрозумілими" (57 с.95).
"Знання є те, що потребує, щоб той, в кому воно є, пізнавав. Шлях до пізнання тернистий і важкий, але солодкий і приємний" (57 с.100).
РАБІ'А АЛ-АДАВІЙ'А (717-801 pp.). Це жінка, яка жила в Іраці, була рабинею. Вона знаходилася весь час в духовному пошуку. Ця жінка досить дивна, вона вела життя як мандрівний мислитель. Чимось нагадувала Сократа і українця Г. Сковороду. Ніколи не записувала своїх думок та висловів. Жінка, знаходячись в постійному пошуку, володіла глибокою щирістю своїх висловлювань. Після смерті про неї ходило багато легенд, байок, анекдотів. "Іди вперед і ти прийдеш; прийдеш - і не пожалкуєш. Знай, що в тобі мають потребу всі, навіть ті, яких ти не помічаєш. Багатство і величність ніщо у порівнянні з добротою, щирістю і милосердям. Будь уважним до людей і вони тебе зрозуміють. Ти потрібний світу, а світ - тобі"(11с.316).
"Сприйняття, осмислення, переконання повинні бути активними і приводити до відповідного способу життя, а не до пасивності, фаталізму і фанатизму")11 с.399).
АБУ-БАКР АР-РАЗІ. Жив в Іраці в 865-925 pp. Його ідеї: "Людина повинна прагнути одержувати знання і творити по справедливості".
"Пристрасті неодмінно повинні приборкуватись і пригнічуватись. У прагненні до задоволень треба мати деякі обмеження - верхню і нижню межу. Вчений висуває два принципи і пов'язує їх з поведінкою людини: не творити одне одному зла; задоволення дозволені лише тією мірою, поки вони не ведуть за собою страждань." В цьому зв'язку він говорить про звички і про потреби - можливості (11 С.18).
АЛЬ-ФАРАБІ (870-950 pp.) народився в районі Фарабу у впадінні річки Арись у Сирдар'ю, що відповідає Шаульдерському району Південно-Казахстанської області. Він є вихідцем з привілегійованих прошарків тюрків, про що свідчить слово "Тархан" в складі його повного імені. Коли Аль-Фарабі прибув у Багдад, там жив і працював відомий мислитель - Абу Бісер Матта б'Іуніє. Він викладав логіку і в нього відносно цього була дуже висока репутація і загальна свідомість. Аль-Фарабі відвідував його лекції. Після загального навчання логіці він деякий час провів у місті Харроні, де мислитель-християнин Іуханна б. Хайлан навчив його особливим застосуванням і використанням логіки. Після цього Аль-Фарабі повернувся до Багдаду, де став вивчати філософські науки. Він познайомився з усіма книгами Арістотеля, придбав легкість у сприйнятті як їх ідей, так і сукупності задач і проблем. Він також цікавився китайською та індійською мудрістю. Учення Аль-Фарабі:
"Придбання людиною знань здійснюється через почуття" (68с.31).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія психології» автора Жуков С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ісламський світ“ на сторінці 1. Приємного читання.
