ХІК В. Е. (1912-1975 pp.). Англійський лікар, психолог, психотерапевт, магістр гуманітарних наук (1935 p.), доктор медицини (1939 p.), член Британської академії психологічних наук і ради по медичних дослідженнях. Працював у Кембриджському університеті з проблем експериментальної психології, залишаючись у рамках методологічної схеми "стимул-реакція". Надалі вчений перейшов до приватної практики. У 1952 р. він разом з Р.Хайманом вивів закон часу реакції ("закон Хіка"): час реакції вибору з альтернативних дій на рівно ймовірні подразники логарифмічно пов'язаний з числом альтернатив. У цій розробці були використані результати дослідження німецького психолога И.Меркеля, отримані ще в 1885 р.
ФРЕЙХАН Ф. А. (1912-1982 pp.). Народився в Берліні, помер у Вашингтоні. Американський психофармаколог, один із засновників галузі. Медичну освіту одержав у Берлінському університеті - доктор медицини - у 1937 р. У цьому ж році через нацизм він емігрував у США (одержав громадянство в 1943 p.). Фрейхан працював у 1939-1940 р. р. лікарем у Сайденхемському госпіталі Фанхеста; з 1950 по 1960 р. - директор цього госпіталю. Одночасно з цим - начальник психіатричної і неврологічної Деловерської філії госпіталю м. Уілмінгтона; з 1954 по 1961 р. - асоційований професор психології і ректор медичного коледжу Пенсільванського університету. У 1960 р. він стає клінічним професором медичного коледжу Дж. Вашингтона, аз 1961 по 1966 pp. - директор навчального центру Вашингтонського госпіталю Св. Елізабет. З 1966 по 1972 р. він - директор по дослідницькій роботі в госпіталі Св.Вінсента медичного коледжу Нью-Йоркського університету. У 1969 р. Фрейхан обраний президентом Американської психопатологічної асоціації.
Вчений був прекрасним діагностом і дозатором, а, також, - одним із засновників сучасної фармакологічної психіатрії. Він ввів поняття "цільових симптомів"(1957 p.), на які, виявляється, вибірково впливають психофармакологічні засоби. Лікування при цьому спрямовується не проти цілісного захворювання і призначене не для обмеження психотичного синдрому, а служить завданню усунення окремого симптому, наприклад, галюцинації. Така орієнтація медикаментозного впливу дозволяє ставити точний експеримент, зокрема завдяки провокуванню експериментальних психозів. Даний метод відпрацьований при використанні нейролептиків
КОЗЕР Л. (народився в 1913 p.). Американський соціолог, соціальний психолог - один з основних теоретиків конфлікту.
Основні твори: "Функції "соціального конфлікту" (1958); "Соціальний конфлікт і теорія соціальної зміни" (1958 p.);
"Етапи вивчення соціального конфлікту" (1967 p.). Розумів соціальні конфлікти як аномалії, або патології, суспільного розвитку. Конфлікт - важливий елемент соціальної взаємодії, кожне суспільство хоч би потенційно утримує соціальні конфлікти. Учений визначав соціальний конфлікт як боротьбу за цінності і домагання на певний статус.
Робота Козера оцінюються в конфліктології як досить всеохоплююча, бо вченим аналізується і змальовується широке коло питань, що виявляють причини конфліктів, перемінні, що визначають їх гостроту, тривалість, функції конфліктів.
Л. ГОЛЬДМАН (1913-1970 pp.). Французький вчений, засновник генетичного структуралізму. Працював у Паризькій вищій практичній Школі. Співробітничав з Ж. Піаже.
Праці: "Ментальні структури і культурна творчість" (1970 p.); "Людське суспільство та універсам" (1945р.); "Культурна творчість в сучасному суспільстві" (1970 p.).
Одним з перших вчений виявив вичерпаність структуралістичних підходів до дослідження соціуму і культури. Визначав структуралізм як теорію "формальних транс-історичних структур", комбінаторику засобів без інтересу до цілей і цінностей, до людини як суб'єкту. Запропонував розуміння структури як взаємопов'язаних частин єдиного ансамблю людської поведінки ("значуща динамічна структура") і перемістив інтерес від тексту до контексту (соціалізації), що дозволяє виявити значимість творів культури ("фактів слова"), а не продуктів в соціальних процесах. Заперечуючи наявність підсвідомого, розглядав культуру як адаптований механізм, який дає "значущу узгодженість" свідомості через включення творчості, що недосяжне у повсякденному житті і на рівні індивідуальної адаптації, свідомість трансіндивідуальна, посвідомість індивідуальна, але привноситься людьми в будь-яку "узгоджену структуру", задаючи їй "дібідіфозну наддетермінацію" (або деформуючи її).
БРУНЕР Д. С. (1915-1996 pp.). Народився в Нью-Йорку, помер у Південній Каліфорнії. Американський психолог і педагог, видатний фахівець в області дослідження когнітивних процесів. Освіту одержав в університеті Дьюка (бакалавр мистецтв, 1937 р.) і в Гарвардському університеті (магістр мистецтв, 1939р.; доктор філософії, 1941 р.) потім служив в армії у Франції (1941-1944 pp.). З 1944 по 1952 рік працював як лектор, потім - асоціативний професор з психології в області сприйняття, когніцій, розвитку і настанов у Гарвардському університеті. У 1952 р він тут же став професором (повним) і директором центру когнітивних досліджень. З 1972 р. протягом 11 років він - професор Оксфордського університету (Великобританія): За станом здоров'я в 1983 р. повернувся в США і протягом 10 років нерегулярно давав наукові консультації, продовжував займатися наукою і багато подорожував.
У його ранніх дослідженнях, присвячених оцінці психологічного стану біженців з фашистської Німеччини, було виявлено в них зниження рівня намагань, професійних прагнень і схильності до спілкування (1942 p.). Вчений одним з перших поставив дослідницьку проблему, яким чином потреби і ціннісні орієнтації впливають на процес сприйняття і прийшов до висновку, що сприйняття селективне і може спотворюватися під дією мотивів, цілей чи настанов захисних механізмів. Зокрема, Брунер показав, що чим більша цінність приписується предметам, тим більше здається їхня фізична величина, і що при фрустації нейтральні слова сприймаються як тривожні і загрозливі. На основі цих досліджень учений запропонував виділити аутохтонні фактори сприйняття, що залежать від біологічно важливих ознак, і директивні, залежні від особистого минулого досвіду і сформованих на його основі гіпотез. Для позначення залежності перцептивних процесів від минулого досвіду він увів термін "соціальне сприйняття". Цілісний процес сприйняття дослідник розглядав як заснований на трьох формах репрезентації навколишнього світу: у формі дій, в образній і мовній формі. Він обґрунтував теорію перцептивних гіпотез, у якій усі пізнавальні процеси трактуються як нашарування категорій, що представляють собою правила об'єднання, на об'єкти чи події. Процес категоризації складається з ряду рішень щодо того, чи є в об'єкті критичні, тобто найбільш важливі для його існування, атрибути, який об'єкт перевірити наступним на наявність цих атрибутів і яку гіпотезу про важливість вибрати наступною. Оволодіння поняттям відбувається як навчання тому, які властивості середовища є релевантними для групи об'єктів у певні класи. На основі проведених ним крос-культурних досліджень, він дав визначення інтелекту як результату засвоєння дитиною вироблених у даній культурі підсилювачів (як технічних, так і символічних) її рухових, сенсорних і розумових можливостей: різні культури дають різні підсилювачі. Вчений запропонував трактувати феномени Піаже і перехід від конкретних операцій до формальних як процес засвоєння дитиною тих вимог, які пред'являються їй суспільством, відповідно до того, на якій стадії розвитку вона знаходиться. Він також розробив дослідницьку методику формування штучних понять. Рішуче висловлювався на користь того, що кожна дитина при адекватному підході до її навчання може опанувати будь-який предмет, тому що всі діти мають цікавість і бажанням навчитися вирішувати навчальні задачі, але через зіткнення з занадто складними завданнями дуже скоро виникає невдача і з'являється почуття нудьги (досади, відчуженості). У цілому Брунер зробив досить суттєвий вплив на всю систему сучасної американської освіти.
СЛОБІН Д. (1916-1995 pp.). Народився в Нью-Йорку, помер у Каліфорнії. Американський психолог, учень і співробітник Дж.Міллера. У 1963 р. захистив докторську дисертацію з психології (доктор філософії з 1957 p.). Спочатку працював у Гарвардському центрі дослідження пізнавальних процесів, потім - професор університету Берклі в Каліфорнії.
Фахівець в області сприйняття мови, соціолінгвістики, соціоніки і психології спілкування. Один час захоплювався космологією та уфологією.
САЙМОН Г. О. (1916-1993 pp.). Народився в Мілуокі, помер у Пітсбурзі. Американський економіст, соціолог, психолог, один із засновників когнітивної психологи. Навчався в Чиказькому університеті (бакалавр мистецтв, 1936 p.; доктор філософії, 1943 p.). У 1970 р. захистив докторську дисертацію з права в Монреальському університеті Мак-Гілла (Канада). З 1936 по 1938 рік працював як науковий асистент в Чиказькому університеті. З 1939 по 1942 р. він - начальник навчального відділу Каліфорнійського університету. З 1942 по 1945 р. - асистент професора політичних наук Іллінойського технічного інституту. 1945-1947 роки - асоціативний професор; 1947-1949 роки - професор. Одночасно (паралельно) з 1945 по 1965 роки він - професор психології та адміністрування університету Карнегі в Пітсбурзі, а з 1965 р. - професор комп'ютерних наук і психології.1949-1960 роки він - декан факультету індустріального керування; 1957-1977 р. - декан Вищої школи індустріального адміністрування.
Саймон - лауреат Нобелівської премії з економіки (1978 p.). Він проводив новаторські розробки із застосування кількісних методів в соціології, економіці та управлінні. На основі комп'ютерної метафори діяльності мозку вчений створив ряд машинних моделей мислення. Разом з А. Ньюеллом і Дж. Шоу, використовуючи результати психологічних досліджень О.Зельца, розробив комп'ютерні програми "Логік-теоретик", "Універсальний вирішувач проблем", засновані на допущенні того, що евристична діяльність людини протікає так само, як і процес обчислень, чи виконання програм. У своїх моделях учений постулює наявність одного центрального процесора (лічильника), що має доступ до зовнішнього світу, короткочасної і довгострокової пам'яті. Усі ці моделі були апробовані на матеріалі доказу геометричних теорем, рішення криптоарифметичних задач і гри в шахи. Саймон - один із засновників соціологічного моделювання і застосування кібернетики для аналізу групової поведінки людей. Він намагався кількісно описати відносини, що виникають у малих групах та ін. Фактично, вчений впритул підійшов до проблеми майбутнього - психології штучного інтелекту.
ВІТКІН Г. (1916-1979 pp.). Народився і помер у Нью-Йорку. Американський психолог. Разом з Р.В. Гарднером і Дж.Каганом по праву вважається засновником нового напрямку в психології, орієнтованого на дослідження когнітивного стилю особистості. У 1940 р. почав дослідження візуального сприйняття. Вперше звернув увагу на те, що люди по-різному можуть протистояти руйнівному впливу конфліктуючих фонових ознак на сприйняття зорових форм і зв'язків. Зокрема, він встановив, що під впливом навколишнього зорового поля змінюється сприйняття вертикалі. Ці дослідження ґрунтувалися на матеріалах Х.Ауберта, який в 1861 р. встановив, що, якщо в темряві нахилити голову, то світла вертикальна лінія буде здаватися відхиленою в протилежну сторону ("ефект Ауберта"). На підставі систематичної перевірки цих даних Віткін прийшов до висновку, що ступінь залежності від поля зору виступає як окремий компонент більш широкого виміру особистості, позначеного як узагальнений когнітивний стиль, що може бути або розчленованим, або диференційованим. На основі своїх експериментальних досліджень ним був запропонований ряд психодіагностичних методик на виявлення когнітивного стилю ("поленезалежність - полезалежність").
БЛАЦ М. (народився в 1918 році). Американський соціолог, соціальний психолог, професор Колумбійського університету.
В ранній період наукової творчості відчув вплив М.Вебера та структурного функціоналізму.
Вчений намагався сполучити аналіз поведінкових стратегій на мікрорівні з дослідженням виведених з них мікроструктур суспільства. Він вважав, що базисними в соціокультурній динамиці є акти обміну. Будь-яка соціальна взаємодія є обмін будь-чого (передусім - цілеспрямованого зусилля - дії) на будь-що (стимули). В якості основних стимулів виступають міркування корисності, вигоди, нагороди. Обмін - це такий тип асоціації індивідів, який включає дії, що залежать від винагород, що одержують від інших осіб та закінчуються при зупинці очікувань цих винагород. Границі обміну задаються наявними учасниками взаємодії, сприйнятливими винагородами. В кінцевому результаті, в основі соціального обміну лежать принципи, що задають модель економічної поведінки, а теоретико-методологічні основи концепції редукуються до необіхевіоризму. Опосередкованими в схемі "стимул реакція" у Блаца виступають відносини влади, що розуміються як встановлення легітимної монополії і винагороди, що організовано оформлюється як ранги -статуси. Для легітимізації влади необхідний розподіл учасників соціального обміну, але вилучена за її межі система цінностей та норм конституйована культурою. Макроструктури виникають з павутиння обміну, але не редукуються знов до них, виконуючи, навпаки, регулятивні та організаційні функції, санкціонуючи нормативно - оформленими цінностями культури
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія психології» автора Жуков С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток психології у XX столітті“ на сторінці 8. Приємного читання.
