Смутний час, сплески революційного руху в Росії, перша світова війна, каскад повстань і революцій і, нарешті, громадянська війна, і розруха відкинула могутню, багату державу майже на сто років назад в усіх напрямках її розвитку. Прихід радянської влади згубно відбився на розвитку психології. Психологію терміновим порядком почали підганяти під "рамки комуністичної ідеології" і усіченої радянської філософії. Дійшло до того, що заборонили педологію і навіть замірялися на педагогічну психологію, (вже не говорячи про вчення 3.Фрейда й ін.). А тим часом у військових академіях (ім. Дзержинського, Генерального штабу), у Вищому технічному училищі ім. Баумана, у структурах КДБ/НКВД) психологію вивчали в повному обсязі.
Поряд із такими іменами, як Л.С.Виготський, Г.І.Челпанов, Н.Н. Ленге необхідно мати відомості і про інших психологів:
БЛОНСЬКИЙ П. П. (1884-1941 pp.). Російський (радянський) психолог та філософ. Доктор педагогічних наук, професор. Викладав психологію, філософію та педагогіку в МДУ, Основні праці: "Сучасна філософія" (1918);
"Трудова школа"(1922); "Педагогіка"(1924); "Педологія"(1925); "Нариси дитячої сексуальності"(1935). В 1919 році організував та очолив академію соціального виховання. З 1920 по 1928 рік був лідером вітчизняної педології. З 1922 року був одним з лідерів та засновників Російського психоаналітичного товариства.
Розробив генетичну (стадіальну) теорію пам'яті, відповідно до якої різні види пам'яті (моторна, афективна, образна, вербальна) відповідають етапам розвитку людини, її мови, мислення та діяльності.
Він розглядав психологічну науку як науку про поведінку живих організмів; був апологетом трансформації всієї психології у соціальну, оскільки поведінку людини, як вважав
Блонський, варто розглядати як одну функцію соціального життя. Вивчаючи механізми пам'яті, Блонський виділяв моторну, образну, вербальну, афективну пам'ять за генетичним принципом, він досліджував також процес розвитку мислення, сексуального розвитку дітей, певною мірою вплинув на одного з великих психологів - Л.С.Виготського.
ШПІЛЬРЕЙН С. М. (1885-1942 pp.). Російський вчений. Закінчила Цюріхський університет, а в 1911 р. захистила докторську дисертацію. У 1912 р. з'явилась її робота "Руйнування як причина становлення", де вона завбачила принципово важливу ідею Фрейда, визнавши садистський компонент сексуального потягу як "деструктивний" потяг. Загальноприйнято вважати Шпільрейн ученицею Юнга та наставником ЖПіаже.
УЗНАДЗЕ Д. М. (1886-1950 pp.). Грузинський (радянський) психолог і філософ, що розробив загальнопсихологічну теорію установки. Один з засновників Тбіліського університету, де сформував відділення психології, директор інституту психології АН Грузії. Автор робіт "Основні положення теорії установки" (1961 р.) і "Експериментальні основи психології установки" (1966 p.). Освіту отримав у Лейпцизі (1909 р.) і Харкові (1913 p.). Дав власне методологічне трактування поняттю установки як межі між суб'єктивним і об'єктивним, яка зв'язує психічне не тільки з психічним же, але і з фізичним. Установка описується як цілісний, недиференційований і несвідомий стан суб'єкта, що передує діяльності і виступає ланкою, що опосередковує зв'язок між психічним і фізичним та дозволяє зняти постулат безпосередності Виникає при зіткненні потреби суб'єкта і об'єктивної ситуації її задоволення.
Являючись автором оригінально-загально-психологічної концепції-установки, що експлікує-трактує загальнозакономірні процеси розвитку й функціонування психіки в процесі цілеінтенціональної діяльності індивіда. Узнадзе стверджує, що певна межа, демаркаційна лінія між суб'єктивно-психічними й об'єктивно-фізичними феноменами-умовами, що не тільки роз'єднує ті чи інші явища, але й інтегрує-консолідує ранжирні ряди факторів-кондицій-форм-явищ, корельованих-імпліційованих-асимільованих з диференціальними психо-функціями-психопроцесами суб'єктів, що трохи зближує таке трактування з аксіомами-тезами Фрейда, учнем якого Узнадзе себе завжди вважав.
РУБІНШТЕЙН С. Л. (1889-1960 pp.). Психолог і філософ. Один із творців діяльністного підходу в психології. Філософську й психологічну освіту одержав у Марбурзі. З 1942 р. протягом декількох років був директором інституту психології. У 1943 році створив у МГУ імені М.В. Ломоносова кафедру, а потім відділення психології, а в інституті Філософії AH CPCP - сектор психології (1945 p.). У статті "Принцип творчої самодіяльності", написаній ще в 1922 році. Вчений сформулював принцип єдності свідомості і діяльності, що надалі у 30-ті роки - був покладений в основу його діяльнісного підходу.
Рубінштейн розробляв системно-діяльністний підхід і в психології, і у філософії, і в педагогіці. Суб'єкт і його психіка, психофеномени формуються-еволюціонізуються-інкарнуються початково в праксіологічній діяльності-активності і тому в кардинально-психологічному аспекті повинні досліджуватися-інтерпретуватися, на думку Рубінштейна, як опосередковані ланки його праці, процесів пізнання, процесів виховання, процесів навчання.
ШПИЛЬРЕЙН І. Н. (1891-1937 pp.). Відомий радянський російський психолог, один із творців російської психотехніки. Вищу освіту одержав в університетах Гейдельберга і Лейпцига. Був арештований у 1935 р. з обвинуваченням у контрреволюційній пропаганді й троцкізмі і розстріляний. Реабілітований посмертно. Займався проблемами психології праці (раціоналізація праці, стомлення, автоматизація трудових дій, профорієнтація, профдобір).
Основні інтереси вченого лежали в області психотехніки. Вивчав поведінку людини.
М'ЯСИЩЕВ В. М. (1892-1937 pp.). Вчений займався, в основному, психологією особистості. Його ідеї: ядро особистості суб'єкта і є квінтесенція індивіда, константно спроектованна на перетворення наявної реальності. Ядром суб'єкта є індивідуально-цілісна модель, система, що складається із суб'єктивно-орієнтаційних, свідомо-гностичних, суб'єктивно-селекційних корелят-відносин до отосу, до дійсності.
БАСОВ М. Я. (1892-1931 pp.). Відомий психолог, учень О.Ф. Лазурського. Широко відомий своєю критикою біхевіористського і рефлексологічного підходів до аналізу психіки. Запропонував включити переживання в розуміння поведінки, що розглядається в соціально-культурній і історичній обумовленості. Він проводив також дослідження в області дитячої психології і педології.
Вчений розробив методику психологічних спостережень за дітьми дошкільного віку. У своїх монографіях обґрунтував превальовану необхідність об'єктивного дослідження психічної активності, діяльності індивіда, а не поведінки, як трактували рефлексологи і біхевіористи. Басов вважав, що людина є активний суб'єкт у середовищі, він апелював до історико-соціокультурної детермінації індивідуальної поведінки людини і вважав, що акти поведінки індивіда залежать від цінностей (досягнень) науки і культури.
СМИРНОВ А. О. (1894-1980 рр). Психолог-універсал, фахівець, насамперед в області психології пам'яті, а також загальної, вікової, педагогічної психології та історії психології. Експериментально довів, що характер мимовільного запам'ятовування пов'язаний зі структурою діяльності суб'єкта.
ТЕПЛОВ Б. М. (1896-1965 pp.). Видатний психолог, засновник школи диференціальної психології. Ґрунтуючись на вченні І. П. Павлова про типи вищої нервової діяльності, він запропонував теорію індивідуальних розбіжностей людини. Вчений також займався проблемою здібностей. ("Психологія музичних здібностей"; "Розум полководця"), розглядаючи зв'язок природних задатків і прижиттєвого формування.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія психології» автора Жуков С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток психології у радянський час“ на сторінці 1. Приємного читання.
