Розділ «ЛЮДИНА В КРИЗІ»

— Ху! — зітхнув він і витер з лоба піт, коли вони нарешті зупинились біля всюдихода, важко відсапуючись. — Тепер я цього Атомного Джіммі повік не забуду.

Та на відпочинок не лишалося часу. Треба було ще поставити носилки з трупом у багажному відсіку. Нарешті забрались і самі в кабіну. Тут було значно прохолодніше, ніж надворі, хоч установка штучного клімату і не працювала, зруйнована при падінні. Пілот спав. Амер торкнувся рукою його чола.

— Може, він тільки контужений, — прошепотів швед. — Коли б усе гаразд…

Бентам глянув на небо:

— Наші друзі повинні б уже прибути. Амер, зв’яжіться з ними ще раз!

Даг Амер вправно налаштував свою маленьку рацію, і незабаром з ефіру долинув незнайомий голос:

— За кілька хвилин прибудуть. Приготуйтеся! Щільно зачиніть кабіну! Сигналізувати не потрібно. Їх супроводжує «око».

Не встиг замовкнути голос у навушниках, як з неба в кабіну ввірвалося сильне гарчання, наче на людей летів величезний розлючений хижак. Бентам швидко захлопнув дверцята кабіни. Всі троє припали очима до скляного купола. З-за хмар повільно виринув велетенський повітряний корабель, яких називали летючими майстернями або летючими кранами. Кран спустився зовсім низько. Довжелезні лопаті його заревіли ще дужче, і машина зависла в повітрі метрів п’ять від всюдихода. На череві розверзлася паща і випустила могутні сталеві руки, що безшумно простяглися вниз, на мить зупинились і стали немов примірятись. Ось вони розчепірили пальці і аж надто обережно, як для своїх габаритів, обхопили, мов пташеня, всюдихід, плавно підняли його в повітря і разом з ним сховались у темній пащі. За хвилинку, спокійно піднявшись над хмарами, велетенський вертоліт ліг на зворотний курс.

Унизу так само бурхало пінястими хвилями озеро, приймаючи каламутні води струмків, тріщали й розсипались од вологої спеки скелі: всемогутня людина порушила їхній тисячолітній зимовий сон.