Розділ «ЛЮДИНА В КРИЗІ»

Представник служби Охорони людини спокійно посміхнувся:

— Вас у ввічливості звинуватити не можна. Сам Діоген так не кричав би, коли б відкрив людину, яку шукав удень з ліхтарем. До того ж він жив у варварську епоху.

— Друже, — понизив голос Бентам, але його тон був убивчо ущипливий, — любий друже, будь ласка, не затримуйте мене своїми «блискучими дотепами»! У мене для них надто мало часу. Ми відкрили людину в льодовиках і повинні її забрати. Людину минулих часів.

— Так чому не повідомите в рятувальну службу? Ось я зараз з ними зв’яжуся…

— Хіба ви не розумієте, що ця людина померла років сто тому? Рятувати її вже трохи пізно, — засміявся Світозар. — Її сучасники в таких випадках казали: «Допоможе як мертвому кадило».

Чоловік з золотим значком знітився і соромливо поклав назад радіопередавач, якого вже налаштував було на хвилю рятувальної служби.

— Он як! Помер сто років тому? Так це ж цікаво! — вигукнув він. — І я з вами. Все одно повинен бути хтось із ОЛу.

— Це вже зовсім інша справа! — дружелюбно ляснув його по плечу Бентам. — Такий хлоп’яга, як ви, нам знадобиться. Ну, в машину!

Вдруге його запрошувати не довелось. Всюдихід ледь помітно здригнувся, з-за кабіни висунувся великий гвинт, закрутився і підняв машину в повітря. На висоті півсотні метрів вступили в дію газові турбіни. Маленькі складані крильця випростались, гвинт ввійшов у свою камеру, і всюдихід, схожий на чималого кашалота, стрілою помчав у хмари.

— Ти собі не уявляєш, що це за відкриття! — збуджено говорив своєму приятелю Бентам. — Збереглася справжнісінька людина минулих віків! Вдячні антропологи на руках носитимуть мене за це.

— Ніяк не второпаю, чого ти так хвилюєшся, — дивувався Лазов. — Хіба мало збереглось забальзамованих трупів двохсот-трьохсотрічної давності? Якби ти сказав — єгипетська мумія, — ото інша справа! А так… Стародавні болгари говорили…

— Не мороч мені голови своїми стародавніми болгарами, бо викину з літака! Не до приказок!

— А-а-а! Так ти, значить, проти культурного наслідування! Ти сердишся?

— Не серджусь, а радію. Радий, що нарешті і я щось відкрив.

— Прошу пробачення, шановний товаришу! Не задирай носа! Людину перший помітив я.

Бентам не відповів, його думки були далеко, там, де на кручі лежав чоловік. Учений намагався розгадати таємницю його дивної смерті на пустельних берегах далекого краю. Хто він і як опинився тут, за багато тисяч кілометрів від цивілізації? Геофізик силкувався згадати з прочитаного про Землю Елсуерта хоч одного загиблого дослідника — і не міг.

Білявий швед з золотим значком сидів у кріслі за ними, але весь час перехилявся через плече Світозара, щоб подивитись на екран інфрачервоного телескопа.

— Гляньте! — показав Бентам на екран. — Летимо вже над шостим континентом. Дивіться і пишайтесь: мало кому пощастило бачити його таким.

Всюдихід мчав над голими скелястими горбами, на вершинах яких ще блищали залишки глетчерів; пролітав над широкими долинами та виярками, повними каламутної пінястої води. Попереду летіла одна з торпіл Одона, вказуючи їм дорогу до місця приземлення. І^хоч у цей час монгол спокійно сидів за своїм пультом, його вузенькі пильні очі уважно стежили за польотом всюдихода.

— Набирай висоту, починаються гори! — скомандував він.