Розділ «ЛЮДИНА В КРИЗІ»

— Ми на озері, в якому збиралися викупатись.

Переборюючи біль, який, мов обручем, стискав голову, Лазов пригадав усе, що трапилось, і по обличчю його промайнула тінь. Він помітив і незвичайне погойдування машини.

— Що, плаваємо? Мене мов через м’ясорубку перепустили…

— Нічого страшного нема, — заспокоїв його швед. — Полежте, і все пройде! Випийте трошки води.

Він подав хворому лікарську пляшку з м’якої пластмаси.

— А тепер давайте розберемось у ситуації і наведемо порядок у своїй хаті, — сказав невтомний Бентам. — Не люблю безладдя, до того ж, може, й гості до нас завітають.

У нього були винятково міцні нерви, загартовані в спорті і в подорожах по горах, куди його весь час закидала професія геофізика. Навіть у найтяжчі хвилини він не втрачав хорошого настрою й дотепності.

Удвох із шведом вони уважно оглянули всю апаратуру. Незабаром до них приєднався й Світозар. Більшу частину найскладнішого обладнання було потрощено. Реактивні двигуни не діяли, вертикальний гвинт теж, бо мотору при падінні дісталось найбільше. Від радіоапаратури лишилась жалюгідна купка уламків.

— Гм, — стурбовано буркнув Лазов, — добре, коли нас помітили! Інакше маємо всі шанси потрапити в аннали історії як героїчні жертви великого перетворення Антарктиди.

— Стривайте! — раптом зрадів швед.

Він швидко розстебнув сумку, що незмінно висіла в нього через плече, і витяг звідти маленьку рацію. Оглянув з усіх боків — ціла. Приладнав складану антену і, обережно прочинивши верхній люк всюдихода, виставив її надвір.

— Ми живі, — полинув голос шведа в ефір. — Одного тяжко поранено, інші здорові. Перебуваємо… — І, не закінчивши передачі, задер голову вгору: в цю мить над ними промайнув довгастий корпус торпіли і зник у хмарах.

— Посилаємо літаючий кран, — почув швед у репродукторі. — Іншого нічого не можемо прислати, бо ніде сісти. Зможете потриматись? Кран летить дуже повільно. Буде не раніше як через три години.

— Гаразд, — відповів швед. — Чекаємо.

— Всього найкращого!

Бентам привітно посміхнувся:

— Любий мій ОЛ! Виявляється, ви зробили більше за всіх нас. А ми навіть не знаємо, як вас звуть.

— Даг Амер, — скромно відповів представник служби Охорони людини.

— Прийміть нашу щиру подяку, товаришу Амер, і скажіть, що ми будемо робити цілих три години? Отак і сидітимемо? Мені дуже хочеться прогулятись до вершини. Ви ж не забули нашої головної мети?

— А що ми зробимо? Всюдихід пошкоджено.