Розділ «ЛЮДИНА В КРИЗІ»

— Він чує нас? — дивувався Світозар.

— Чує. На жаль, розмова одностороння.

Бентам подався вперед. Ніхто не міг наздогнати геофізика, так пружно і точно ступали його натреновані ноги по слизькому камінню. Коли підійшли всі, він стояв уже навколішках над трупом і зосереджено дивився на нього.

— Ну, що? — пошепки запитав Лазов, відсапуючись і намагаючись стримати дихання.

— Як бачите, молодий, — відповів Бентам.

Він нетерпляче обшукав кишені померлого. Витяг іржавого складаного ножа, кілька монет. У боковій кишені непромокального пальта дивовижного покрою зберігся великий шкіряний бумажник. Оглянули його. Там лежали зморщені од вологи паперові гроші, записна книжечка, паспорт.

— Дивіться! — тихим схвильованим голосом промовив Бентам. — Джеймс Геральд Кук. Народився 19 серпня 1926 року. Двісті років тому! Житель Нью-Йорка. Американець. Мій земляк. А як він тут опинився? — Геофізик замислився. — Джіммі Кук? Щось дуже знайоме, тільки не можу згадати… Джіммі Кук… Джіммі Кук… А-а! Атомна людина! Так, це він. Атомна людина.

— Яка людина? — запитав швед, перехиляючись через плече геофізика.

— Атомна людина.

— Чи ба! А що ж у нього атомного? Слухайте, товаришу Бентам, труп добре зберігся!

Бентам глянув на шведа, потім на труп, потягнув носом повітря і здивовано втупився в представника служби Охорони людини:

— Гей, Амер! Ви зробили знаменне відкриття!.. І справді, дивовижне явище!

Він обмацав одежу загиблого — зовсім суха. Глянув навкруги — земля висохла, отже, труп лежить на пекучому сонці довгенько. Хотів розстебнути одежину, але ґудзики самі повідлітали. Засунув руку під сорочку — м’язи м’які і теплі, мов у сплячої людини. Приклав вухо до грудей, але нічого не почув.

— Дивно, дуже дивно! — спантеличено буркнув геофізик. — Припустімо, що тепло — від штучного сонця; але ж при такій температурі труп розкладається. Усе довкола майже повисихало. Значить, він печеться на сонці щонайменше годин десять. Нічого не розумію…

— Едді, — несміливо обізвався Світозар, — ти сам казав мені, що в повітрі Антарктиди не виявлено ніяких бактерій. Щоправда, тут завжди стояли морози, а тепер он яка спека…

— Ну й дивина! — підвівся Бентам. — Мабуть, так і є. Очевидно, сюди гнильні бактерії ще не встигли налетіти, і Атомному Джіммі пощастило. Чудово, правда? Наші вчені страшенно зрадіють, коли дізнаються про це. Тільки треба негайно повідомити їх.

— Едді, а звідки ти знаєш його?

Бентам витяг з кишені маленький фотоапарат і заходився знімати з усіх боків труп і навколишні скелі. Геофізик розповів, що не так давно, шукаючи матеріали про Антарктиду, він прочитав в одній давній нью-йоркській газеті, що співробітник її Джіммі Кук, прозваний Атомною людиною, безслідно зник під час випробування атомної бомби в Антарктиді.

— Я вже й забув було про нього, — додав Бентам, засовуючи фотоапарат у кишеню. — Там не згадувалось, у якому саме районі материка це сталося. А виходить, що тут. — Він ще раз глянув на труп. — Тепер давайте якось донесемо його до всюдихода!

Вони обережно поклали труп на носилки і міцно прив’язали. На держаках носилок прикріпили мотузки — один ззаду і два спереду. Світозар з Бентамом взялися за передні кінці і повільно рушили вниз. А швед потроху попускав мотузок ззаду. Носилки швидко сунулись по осипах, і Бентаму доводилось раз у раз витягати їх із-за валунів. Сходити вниз було ще важче, ніж видиратись на гору — ні на що спертись ногами. Спочатку всі сміялися, коли хтось, бувало, гепнеться на слизькому камінні, але потім падати стали так часто, що жартівливість мов рукою зняло. До того ж задуха в цьому велетенському котлі, заткнутому зверху вогкою кришкою хмар, була така, що грудну клітку ніби здавлювало з усіх боків гарячим пресом. Навіть Бентам, цей визнаний жартівник і дотепник, перестав подавати голос. Озеро і всюдихід, здавалось, зовсім близько, та як довго довелося добиратись до них численними осипами і підступними крихкими скелями. Світозар Лазов прокляв ту хвилину, коли помітив на екрані цього таємничого Атомного Джіммі.