Розділ «ЛЮДИНА В КРИЗІ»

З маленького мікрофона пульта голос долинув до радіостанції аеропорту, а звідти хмарами до пілота. Незабаром стрілки альтиметра затремтіли на поділці 4000 метрів. Внизу простягнувся дивний хребет, найвищий пік якого носив незрозуміле ім’я Марії Луїзи Улмер. Власне, більшість назв місцевостей в Антарктиді лишилась у спадщину від минулих віків і тепер втратила будь-який смисл.

— Увага! — знову пролунав голос монгола. — Летите точно над вершиною. Стежте за «оком»!

Торпіла опустилась нижче, і незабаром її блискуче відображення з’явилось на екрані телескопа. Завдяки своїм коротким, але широким крилам в дві третини всієї довжини корпуса, вона скидалась на тих океанських риб, які мають дивну здатність літати в повітрі. Зненацька торпіла уповільнила хід, розвернулась і плавно пішла на зниження. Всюдихід слухняно рухався за нею. Пілот, не зводячи очей з екрана, уважно вивчав місце, визначене Одоном для посадки. Це була невелика, але рівна скеля, які рідко трапляються в горах вулканічного походження.

— Приземляйся! — гукнув Бентам.

Пілот натиснув на якусь кнопку, і шум поступово стих. Одночасно верхній гвинт автоматично почав працювати, повільно спускаючи всюдихід на скелю. Ледь чутний поштовх — і машина сіла. Бентам підвівся, за ним Світозар.

— Ну, — широко посміхнувся юнак, — виходить, на цю землю ще не ступала людська нога? Давайте ж зробимо цей історичний крок!

Світозар узявся за ручку дверей і в ту ж мить відчув, як всюдихід похитнувся. Хлопець глянув на пілота, хотів щось сказати, але тільки розкрив рота…

Закричав Одон, крикнули й асистенти, що чергували перед екраном у великому залі на острові Шарко. Вони зовсім ясно бачили, як скеля, що на ній стояв всюдихід, почала хилитись, хилитись, потім відірвалась і з гуркотом полетіла вниз. Довгі тисячоліття тримала вона на собі величезний вантаж криги й снігу, а тепер, потріскавшись від різкої зміни температури, просякнута наскрізь вологою, не витримала навіть порівняно легкого всюдихода. Разом з нею полетів у безодню і всюдихід, хлюпнувся в озеро й потонув.

Одон не втратив самовладання, і коли інші в переполосі почали допомагати потерпілим товаришам, він знову вп’явся очима в екран. Незабаром ще одна торпіла закружляла над місцем катастрофи. «Якщо дверцята не відчинились, то великої небезпеки немає, — думав він, але піт градом лився йому з блідого лоба; роз’їдав очі. — Коли б тільки не повбивались при падінні!.. Скільки разів перевернулись, скільки разів… Це я винен…»

Та ось над водою з’явився блискучий скляний купол всюдихода. Машина витримала. Бурхливий потік, що впадав у цьому місці в озеро, підхопив її й закружляв, мов трісочку.

Тільки шведові пощастило, вчасно схопившись за бильця крісла, уникнути серйозних травм. Коли всюдихід виринув на поверхню, швед обережно підвівся і оглянувся. Крізь скляний купол було видно воду і похмуре небо. Машина безпорадно гойдалась на хвилях. Представник ОЛу був людиною спокійною й розважливою. Він швидко збагнув: хвиля їх нікуди не віднесе, бо озеро замкнене. Отже, насамперед треба допомогти товаришам. Бентам з Лазовим лежали непритомні, але він не помітив у них серйозних поранень. Тільки в геофізика на лівій скроні була невеличка подряпина, і з неї тоненькою цівочкою сочилася кров. Становище пілота виявилось куди серйознішим. Він уже опритомнів, але, падаючи, мабуть, зламав ребро, бо скаржився на сильний біль у грудях. Аптечка лишилась непошкодженою, і швед зробив пілотові укол. Як і всі працівники служби Охорони людини, він мав солідну медичну підготовку. Послабивши таким чином біль і зробивши пілотові ще один укол — для підтримки роботи серця, він витяг Бентама і Лазова з-під крісел, куди кинуло їх останнім ударом, поклав на підлозі і підніс кожному до носа скляночку з нашатирним спиртом.

Геофізик прийшов до пам’яті перший. Він оглянувся довкола каламутними очима, здивовано подивився на потрощене обладнання всюдихода, потім помацав свою забинтовану голову і посміхнувся шведові, підіймаючись:

— Здоров був, ОЛ! Що за халепа? Де ми?

— В якомусь озері, коло підніжжя вершини. Плаваємо.

— Ага, ясно! — Бентам підвівся і, покректуючи, випростав усі в синцях руки. Раптом він повернувся в той бік, де нерухомо лежав його друг, став навколішки й стурбовано нахилився над ним: — Світозаре, друже…

— Ніяк не можу привести його до пам’яті, — поскаржився швед. — Коли б тільки не струс мозку. Давайте спробуємо ще штучне дихання! Беріть за ноги!

Він присів над головою у Лазова і почав ритмічно підіймати й опускати йому обм’яклі руки, поступово збільшуючи швидкість рухів.

У передній частині кабіни стогнав пілот. Всюдихід підкидало й вертіло в водокрутах. Хвилі штовхали його, розбиваючись мільйонами бризок на скляному куполі. Безперервне гойдання дуже заважало людям, але вони не припиняли своїх зусиль, хоч піт заливав їм очі і боліли руки, понівечені при падінні. Хвилин десять тривала боротьба за життя, нарешті Лазов тяжко зітхнув раз, вдруге, болісно застогнав і повільно розплющив очі.

— Агов, Світозаре! — зрадів Бентам. — Вставай. Я свого слова додержав!

— Що трапилось? — пошепки спитав болгарин, його очі й досі дивились мов крізь туман, нічого не бачили.