Розділ «ДЖІММІ ВІДКРИВАЄ АМЕРИКУ»

— Їдьмо! — рішуче підвівся Бентам.

Вони разом вийшли в коридор. Ліфт, який більше скидався на затишну прийомну лікарського кабінету, швидко виніс їх на дах. І тут Джіммі вперше за цей день завагався.

Несподівано перед ним виріс велетенський бетонований аеродром, що складався з великих і менших квадратів і прямокутників. Навколо Джіммі стояло безліч дивовижних машин, — деякі з них були подібні на гелікоптери; а далі, доки сягало око, без упину здіймались у повітря й сідали цілі хмари таких самих машин, схожих на працьовитий рій. В усьому цьому він не впізнавав Нью-Йорка.

Джіммі труснув головою, наче збирався відігнати галюцинації, і обізвався, роблено посміхаючись:

— Ну й техніка у вас! Нічого не скажеш!

Бентам підійшов до одного вертольота і запросив усіх сідати.

Джіммі й незчувся, як машина піднялась з невеличкого квадрата. Через прозорі стінки вертольота було видно, як вони віддалялись від землі.

— Будь ласка! — Бентам подав Атоммену невеличкий бінокль.

Той підніс його тремтячими руками до очей. Перед ним розстелявся велетенський килим міста, танучи в ніжному серпанку на горизонті. Формою своїх кварталів місто справді було схоже на Нью-Йорк.

Гострих вугластих шпилів на хмарочосах не було. Не побачив Джіммі й Манхеттена, який з пташиного польоту скидався на рідкий ліс високих закам’янілих дерев. Усі будинки були однакові заввишки, і тільки де-не-де здіймалась над загальним рівнем яка-небудь споруда. Але форма острова та сама. По обидва боки — широка річка, а на річці — пароплави, пароплави… Диви! Як це схоже на добру стару Гудзон! Отак і вона впадає в океан…

Вертоліт ледве рухався вперед, часто застигаючи на місці, але картини внизу змінювались, мов у калейдоскопі. Джіммі опустив бінокль і потер долонею очі.

— З вашого дозволу поясню вам деякі речі, — порушив мовчанку Бентам.

Голос його був цілком серйозний, але уважне вухо могло схопити в ньому відтінок якоїсь задерикуватості.

— Що ж, спробуйте, — замогильним голосом відповів Джіммі. — Ви хочете переконати мене, що це Нью-Йорк? Гаразд. Але мушу вам сказати, що досі я помітив дуже мало подібності між тим Нью-Йорком, який я пам’ятаю, і цим.

— Ми й попереджали вас, що він змінився. Але все одно не так, як інші міста. Гляньте: летимо над островом Лонг Айленд. Ота річка з багатьма мостами — Іст Рівер. За ваших часів мостів було тільки чотири. Куїнс і Бруклін, райони острова ви навряд чи впізнаєте, бо тепер важку індустрію звідти перенесено. А втім, стривайте! Хеллоу, Біллі! Спусти нас, будь ласка, нижче над Бруклінським мостом!

Мотори запрацювали жвавіше. Вертоліт розвернувся й почав спускатись до річки. Праворуч у вікні вирізьбилось сталеве мереживо Бруклінського мосту. Джіммі здригнувся. Не могло бути ніякого сумніву, що міст — той самий. Споруджений ще в 1883 році, він у свій час вважався дивом техніки. А нині люди комуністичного суспільства захоплювались ним так само, як за часів Джіммі цивілізовані громадяни захоплювались стародавнім римським водопроводом чи пірамідою Хеопса. Джіммі зразу ж впізнав його, як впізнав би свого діда, хоч той помер дуже давно.

— Впізнаєте? — запитав Бентам і, не дочекавшись відповіді, знову обізвався: — А острів он з того боку — Стейтн! Там — старий квартал Річмонд, але його ви не пізнаєте. Він змінився найбільше.

Вертоліт знову пішов угору, а Бентам почав говорити квапливо й нетерпляче, немов боявся, що його переб’ють:

— Он там — колишні передмістя Нью-Арк, Джерсі Сіті, Патерсон, Йонкерс. Тепер вони майже в центрі. Бачите, як виросло місто? Біллі, друже, давай знову до старого центру!

Машина набрала висоту і швидко помчала до Манхеттена. Широкі двадцятикілометрові авеню, як і раніше, розділяли його на рівні прямокутники з півдня на північ. Джіммі не вперше летів над Манхеттеном, і цю картину він добре знав.