Розділ «ДЖІММІ ВІДКРИВАЄ АМЕРИКУ»

За склом красувались барвисті обкладинки «Тайма», крупні заголовки «Нью-Йорк посту», «Дейлі телеграфу». Ось і скандальна книжка його колишнього колеги Гарвея Матусоу «Лжесвідок».

Джіммі мимоволі глянув на дату під заголовком одного з номерів «Дейлі гералд». Дрібно, але чітко, там було написано дату: 12 березня 1969 року.

— Боже мій, боже!

Джіммі одвернувся й поспішив геть. Потім знову підійшов до вітрини й притиснувся носом до скла. Він довго стояв так, втупившись бездумно в чорні цифри дати, аж доки очі не затягло сльозою, а рядок почав гадюкою звиватись перед очима. Тоді Джіммі поплентався далі і випадково натрапив на окремо поставлену вітрину, над якою великими літерами було написано, що тут демонструються найновіші експонати. Щось шпигонуло в голову, в очах потемніло. Перемагаючи слабість у колінах, швидко-швидко кліпаючи очима, Джіммі підійшов до вітрини і тремтячою рукою помацав холодне скло. Обличчя його враз змарніло і набрало землистого кольору, а очі дивились у бездонну прірву. Раптом з грудей у нього вирвалось болісне хрипіння, все тіло затіпалось у нервових конвульсіях, і Джіммі з кулаками накинувся на вітрину. Гулко задзвеніла шибка, але не розбилась. Звідки ж було знати бідоласі, що биткого скла давно вже не виробляли! Озвірівши до нестями, він так гатив, що аж кісточки на руках пообдирав.

— Гей, товаришу! — прибіг на грюкіт якийсь чоловік. — Що ви робите?

Він спробував відтягти порушника, але Атоммен відштовхнув його і шаленів, аж поки вистачило сил. Нарешті затих, обм’як, похитнувся і впав непритомний лицем на вітрину.

Службовець розгублено заметушився:

— Друже, що з вами? Схаменіться!

Почувши гамір, прибіг Бентам, за ним ще кілька відвідувачів читальні. Вони підхопили Джіммі за руки й за ноги і понесли геть, а геофізик мимохідь прочитав на обкладинці якогось рукопису з вітрини: «Атом — природна смерть комунізму. Філософський трактат Д. Г. Кука». Збагнувши причину драми, Бентам спочатку всміхнувся, а потім стурбовано глянув на невдаху Атоммена, який через двісті років віч-на-віч зіткнувся з плодом власної дурості і нерозуміння. Бентаму й на думку не спадало, що ця невеличка подорож у минуле може завдати стільки болю воскреслому.

У невеличкому робочому кабінеті, куди напівпритомного притягли Джіммі, лишився тільки він та Бентам. Інших геофізик попросив вийти. Потім стурбований підійшов до Атоммена. Той лежав у кріслі знесилений і жалюгідний.

Геофізик поклав на стіл газети, які й досі тримав під пахвою, і витяг з кишені пачку сигарет.

— Ви, здається, курите? — благальним тоном звернувся він до Джіммі. — Гляньте, спеціально для вас знайшов цілу пачку. Закуріть, може, трохи заспокоїтесь.

Джіммі не відповів.

— Слухайте, Джіммі Кук! — підвищив голос Бентам. — Я вас розумію і співчуваю вам, але те, що з вами приключилось, назад не повернеш. Вам таки доведеться жити при комунізмі. А це, мушу вас запевнити, не так уже й погано. Ми допоможемо вам збагнути наше життя і йти в ногу з нами. Викиньте ж нарешті з голови нерозумну думку, ніби вам хтось погрожує! Ви повинні б радіти… Замість того, щоб зотліти в землі, як давній предок, ви стали сучасником нового світу…

Бентам усвідомлював, що говорить зовсім не те, але застигле, мов у мерця, обличчя Джіммі дратувало його і збивало з пантелику. Ще довго намагався він говорити лагідно й заспокійливо. Але, нарешті, терпець йому урвався. Схопивши Джіммі за плечі, він так трусонув його, що, здавалось, голова у бідолахи ось-ось відірветься і впаде на підлогу.

— Гей, Джіммі! Схаменися! Чого ти розкис, як той гречаний бублик! Тобі ще жити та й жити… Все людство оберігатиме тебе, мов кохану дитину. Колумб, коли відкрив Америку, стрибав на радощах, а ти…

Джіммі вже розплющив очі, але дивився на Бента— ма так, наче бачив його вперше в житті. Поступово обличчя Атоммена набрало нормального кольору.

— Дай сигарету! — несподівано обізвався він.

Бентам, зрадівши, дав йому сигарети й запальничку. Джіммі кілька разів глибоко затягся, і на блідих губах його заграла усмішка.

— Кажеш, стрибав на радощах, га?