Глава 9. Деякі аспекти судового провадження у першій інстанції
Судовий розгляд кримінальних проваджень
Розкриття цього питання передбачає розгляд форм взаємозв'язку процесуальних і тактичних аспектів виконання сторонами своїх функцій у судовому провадженні, що вкрай необхідне для практичної роботи в умовах КПК України.
У чинний КПК України імплементовано міжнародний досвід європейських та зарубіжних країн стосовно статусу сторін у судовому провадженні, порядку його здійснення, формування кримінального провадження, чіткого визначення функцій процесуальних учасників і багато інших новітніх норм, які докорінно змінюють межі здійснення прокурором функцій з підтримання державного обвинувачення, та, з одного боку, удосконалюють його, з іншого - надають можливість використати додаткові засоби доказування.
Процес доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Норми КПК України щодо процесу доказування зазначають, що єдиним суб'єктом доказування обвинувачення в суді є прокурор.
Так, ст. 91 КПК України передбачає, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розмір процесуальних витрат, обставини, які характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.
За статтею 92 КПК України обов'язок доказування обвинувачення покладається на слідчого, прокурора, а під час судовому розгляду - лише на прокурора.
Якщо обвинувачення є публічним, право потерпілого, сторони захисту надавати докази суду не є їх обов'язком. Особливо це стосується сторони захисту. У статті 17 КПК України, що передбачає презумпцію невинуватості, зазначено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Поняттю "поза розумним сумнівом" дається тлумачення в рішеннях Європейського суду з прав людини (наприклад, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Коробов проти України" від 21 липня 2011 року № 39598/03).
Відповідно до цього тлумачення:
• кожен доказ під час його оцінки може мати певний сумнів, але якщо цей сумнів у межах розумного, можливе ухвалення обвинувального вироку;
• "розумний сумнів" застосовується при оцінці доказів на ґрунті "співіснування достатньо сильних, чітких і взаємопідтверджуючих висновків чи аналогічних неспростованих презумпцій факту";
• "поза розумний сумнів" виникає при оцінці доказів, у яких наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування.
Отже, в умовах змагальності кожна зі сторін, які мають в суді рівні процесуальні права і можливості, а також суд виконують лише свою функцію: прокурор, який став стороною в процесі, доказує вину особи, сторона захисту намагається спростувати докази обвинувачення, а обов'язок суду - надати неупереджену оцінку наданим сторонами доказам та ухвалити рішення. Суд не є стороною у судовому провадженні, не має права збирати докази, але за клопотанням сторін забезпечує можливість їх надання і дослідження у судовому розгляді. В процесі доказування він виконує функцію оцінки представлених сторонами доказів.
Змінилися акценти щодо завдання прокурора у судовому розгляді кримінального провадження.
Оскільки тільки прокурор від імені держави має право висунути публічне обвинувачення, з яким звернутися до суду із пропозицією про покарання цієї особи за вчинене кримінальне правопорушення, беззаперечна його домінуюча роль у кримінальному провадженні в суді, адже він є єдиним ініціатором публічного обвинувачення, головним з-поміж усіх інших учасників процесу, які виконують свої функції у судовому розгляді.
Висунуте ним обвинувачення прокурор повинен доказати в суді, має право змінити його, пред'явити додаткове обвинувачення, частково чи повністю відмовитися від підтримання обвинувачення.
Тобто обвинувальна діяльність прокурора в суді - головне і єдине його завдання у судовому провадженні.
Існуючу з радянських часів тотального прокурорського нагляду, в тому числі і за судом, правозахисну діяльність прокурора у кримінальному судочинстві, яка (ст. 25 КПК 1960 року) покладала на нього обов'язок "в усіх стадіях судочинства своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили" сучасне кримінальне процесуальне право не згадує. І це цілком природно: в умовах змагальності, рівності прав і можливостей сторін у судовому кримінальному провадженні надання прокурору права мати в судовому процесі надзвичайні повноваження, які звеличували б його над іншими учасниками процесу, неможливо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Актуальні питання кримінального процесу України» автора Блажівський Є.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СУДОВЕ ПРОВАДЖЕННЯ“ на сторінці 1. Приємного читання.
