Поняття доказів у кримінальному провадженні, процесуальні джерела їх отримання

Актуальні питання кримінального процесу України

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження було застосовано належну правову процедуру.

При цьому зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати його загальним засадам (ст. 7 КПК України). Також потрібно враховувати, що згідно з ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав (ч. 2 ст. 22 КПК України).

Для успішного вирішення завдань кримінального провадження слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор повинні розуміти, що таке докази, а також, з якою метою вони повинні бути зібрані і подані для дослідження чи оцінки слідчому судді або/та суду. У КПК України доказам і доказуванню присвячена окрема глава, у якій дано поняття доказів, визначені умови їх належності та допустимості, а також запропоновано алгоритм їхнього використання в процесі доказування сторонами кримінального провадження.

Згідно зі ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Тобто, по-перше, доказами можуть визнаватися не будь-які дані, а лише фактичні дані. Дослідження зазначеного словосполучення у розумінні завдань кримінального провадження дає змогу розглядати факт як реальну, конкретну подію минулого, яка мала наслідки у вигляді сукупності залишених цією подією слідів. Термін "дані" є синонімом слів "відомості", "інформація". Таким чином, фактичні дані можна визначити, як відомості (інформацію) про конкретну подію минулого, що мала наслідки у вигляді сукупності залишених цією подією слідів, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Також зазначимо, що визначена у ч. 1 ст. 84 КПК України процедура "встановлення наявності чи відсутності фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню", є одночасно правом і обов'язком виключно слідчого, прокурора, слідчого судді та суду, незважаючи на те, що збирати і подавати докази мають право також інші учасники кримінального провадження (зокрема потерпілий, цивільний позивач, сторона захисту тощо).

Однак отримана суб'єктом доказування інформація стосовно предмета доказування може бути використана лише після надання їй процесуальної форми. Тому фіксація доказової інформації є обов'язковим елементом процесу збирання доказів, що становить систему дій з відображення в процесуальних актах виявлених (отриманих) суб'єктом доказування фактичних даних (процесуальне засвідчення та документування доказів у встановлених процесуальних формах). Оскільки за своїм змістом докази є відображенням правопорушення в середовищі, результат їх фіксації буде похідним результатом цього відображення. В інформаційному аспекті йдеться про перенесення інформації з одного об'єкта на інший - з інформаційного простору на матеріальний засіб фіксації. Об'єктом фіксації виступають не будь-які фактичні дані, а лише ті, на підставі яких слідчий, прокурор можуть переконатися про наявність чи відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння (правопорушення), та інші обставини, що мають значення для цього провадження (ст.ст. 84, 91 КПК України).

Докази можуть бути: письмовими й усними, отриманими внаслідок проведення гласних (негласних) слідчих (розшукових) дій, здобуті та надані представниками сторони обвинувачення, захисту, потерпілим; ті, що підтверджують вину підозрюваного (обвинуваченого) у вчиненні кримінального правопорушення, та такі, що виправдовують його (вказуючи на вчинення правопорушення іншою особою або на наявність обставин, що виключають настання кримінальної відповідальності). Окрім того, у криміналістиці докази прийнято поділяти на прямі й непрямі.

Прямими є докази, що дають можливість слідчому, прокурору, слідчому судді, суду повно і достовірно встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження (перелік зазначених обставин визначено у ч. 1 ст. 91 КПК України). Прямі докази вказують на вчинення особою кримінального правопорушення або виключають її причетність до кримінально караного діяння. Особливістю таких доказів є те, що на підставі їх дослідження суд дає відповіді на питання, викладені у п.п. 1-5, 7, 11 ч. 1 ст. 368 КПК України.

На відміну від прямих, непрямі - це докази, які встановлюють одну або кілька обставин предмета доказування лише в сукупності з іншими доказами і можуть бути покладені судом в основу обвинувального (виправдувального) вироку, ухвали про застосування примусових заходів медичного та виховного характеру, звільнення від кримінальної відповідальності також лише як доповнення до прямих доказів.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні доказуванню підлягають наступні обставини: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

При цьому доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

У кримінальному провадженні стосовно неповнолітньої особи доказування полягає у встановленні додаткових обставин, передбачених ст. 485 КПК України, зокрема повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього: його вік (число, місяць, рік народження), стан здоров'я та рівень розвитку, інші соціально-психологічні якості особи, які необхідно враховувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру; ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння; умови життя та виховання неповнолітнього; наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення.

Докази, зібрані у кримінальному провадженні, повинні бути допустимими і належними. Належними згідно зі ст. 85 КПК України є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Допустимими визнаються лише докази, отримані у порядку, встановленому цим Кримінальним процесуальним кодексом України (ч. 1 ст. 86 КПК України). Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Визначення недопустимості доказів та умови, за яких докази можуть визнаватися допустимими, міститься в Главі 4 КПК України, а також в інших нормах кримінального процесуального закону, зокрема ст.ст. 193, 198, 223, 224-245, 246-275, 290, 332-333, 336, 351-361 КПК України.

Процесуальними джерелами доказів є: показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження (ч. 1 ст. 95 КПК України). Незважаючи, що підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право давати показання під час досудового розслідування та судового розгляду, суд виходячи із засади безпосередності дослідження показань, речей і документів (ст. 23 КПК України), може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. При цьому саме на сторону обвинувачення покладено обов'язок забезпечення присутності під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом (ч. 3 ст. 23 КПК України). Зазначена вимога закону випливає з положень підпункту "сі" п. 3 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, відповідно до якої кожен обвинувачений має щонайменше право допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.

Не виняток із зазначеного правила показання з чужих слів, тобто висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи. Допустимим доказом показання з чужих слів можуть визнаватися судом у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів (ч.ч. 1, 2 ст. 97 КПК України).

Показання можуть визнаватися судом доказом за умови: а) їх належності; б) допустимості; в) відкриття їх протилежній стороні відповідно до ст. 290 КПК України; г) давання їх безпосередньо в суді або згідно зі ст.ст. 225, 232 КПК України за наявності до того підстав; д) якщо не відбулася їх дискредитація або дискредитація репутації того, хто є джерелом цих показань згідно зі ст.ст. 88, 352-354 КПК України.

Не можна розглядати як доказ показання, дані підозрюваним під час досудового розслідування, але від яких він відмовився в ході розгляду кримінального провадження судом, навіть за умови, що вони попередньо були враховані слідчим суддею при прийнятті рішення (наприклад, щодо надання дозволу на затримання особи, застосування заходів забезпечення кримінального провадження, продовження строку тримання під вартою, проведення негласних слідчих чи розшукових дій тощо). Так само відповідно до ст. 198 КПК України не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення у кримінальному провадженні. Разом з тим рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Україною, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Актуальні питання кримінального процесу України» автора Блажівський Є.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поняття доказів у кримінальному провадженні, процесуальні джерела їх отримання“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Реформування та сучасний стан кримінального процесуального законодавства

  • Глава 2. Актуальні питання реалізації загальних засад кримінального провадження

  • Реалізація засад кримінального провадження

  • Глава 3. Реалізація функцій суду, сторони обвинувачення, захисту та інших учасників кримінального провадження

  • Суд і його місце в системі кримінальної процесуальної діяльності

  • Сторона обвинувачення та реалізація нею своїх функцій

  • Сторона захисту та її правовий статус у кримінальному провадженні

  • Потерпілий та його представник

  • Особливості реалізації функцій іншими учасниками кримінального провадження

  • Глава 4. Проблемні питання доказів і доказування у кримінальному провадженні

  • Мета, предмет та межі доказування у кримінальному провадженні (предмет захисту і виправдання)

  • Суб'єкти доказування у кримінальному провадженні

  • Поняття доказів у кримінальному провадженні, процесуальні джерела їх отримання
  • Процесуальний порядок збирання доказів сторонами кримінального провадження

  • Поняття оцінки доказів та її значення для процесу доказування

  • Глава 5. Процесуальні аспекти застосування заходів забезпечення кримінального провадження

  • Порядок та умови застосування заходів забезпечення кримінального провадження

  • Порядок та умови застосування запобіжних заходів

  • ДОСУДОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ

  • Особливості початку досудового розслідування

  • Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням як напрям діяльності прокурора у кримінальному провадженні

  • Слідчий суддя як суб'єкт контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні

  • Глава 7. Особливості правової регламентації проведення гласних та негласних слідчих (розшукових) дій

  • Підстави та порядок проведення окремих слідчих (розшукових) дій

  • Поняття, підстави та порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Нагляд прокурора за додержанням вимог закону при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій

  • Глава 8. Зупинення та закінчення досудового розслідування

  • Правове регулювання підстав зупинення досудового розслідування

  • Процесуальні особливості відновлення досудового розслідування

  • Закінчення досудового розслідування

  • СУДОВЕ ПРОВАДЖЕННЯ

  • Диференціація порядку судового розгляду кримінальних проваджень

  • Глава 10. Особливості кримінального провадження у суді апеляційної та касаційної інстанцій

  • Особи, які мають право подати апеляцію. Прокурор як суб'єкт апеляційного оскарження

  • Особливості апеляційного оскарження окремих судових рішень

  • Порядок і строки апеляційного оскарження

  • Подання прокурором заперечень на апеляційну скаргу

  • Підстави для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції

  • Процесуальний порядок апеляційного розгляду та письмового апеляційного провадження

  • Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги

  • Особливості кримінального провадження у суді касаційної інстанції

  • Судові рішення, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку. Підстави для їх скасування або зміни

  • Порядок і строки касаційного оскарження. Зміст та структура касаційної скарги

  • Суб'єкти касаційного оскарження, їх завдання та повноваження

  • Розгляд кримінального провадження судом касаційної інстанції

  • Глава 11. Провадження у верховному суді України та за нововиявленими обставинами

  • Судове провадження за нововиявленими обставинами

  • МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ПІД ЧАС КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

  • Надання міжнародної правової допомоги при проведенні процесуальних дій

  • Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція)

  • Кримінальне провадження у порядку перейняття

  • Визнання та виконання вироків судів іноземних держав та передача засуджених осіб

  • Список рекомендованих джерел