Розділ 2. Адміністративно-юрисдикційна діяльність міліції громадської безпеки щодо розгляду та вирішення звернень громадян

2.1. Правова основа діяльності міліції громадської безпеки щодо розі ляду та вирішення звернень громадян

Триваюча адміністративна реформа спрямована на якісне оновлення взаємовідносин держави і людини. Відповідні процеси, що нині тривають в українському суспільстві, торкаються всіх галузей права, серед яких адміністративне право відіграє ключову роль.

У ст. З Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. У свою чергу, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

"Людиноцентристська" спрямованість нової доктрини адміністративного права, запропонована академіком В. Б. Авер'яновим, зорієнтувала діяльність усіх державних інститутів на необхідність належного забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Звичайно, діяльність органів публічної адміністрації пронизує всі складові суспільного життя. Функціонування таких органів пов'язано з виданням великої кількості індивідуальних і колективних нормативних актів, що стосуються прав і свобод громадян. Проте, з іншого боку, громадяни звертаються у різні владні структури суб'єктів публічного адміністрування, до їх посадових осіб для вирішення питань, пов'язаних з реалізацією, захистом наданих прав, виконанням покладених на них обов'язків.

Звернення у владну інстанцію залишається найпоширенішою та найдоступнішою формою взаємовідносин між пересічною людиною і суб'єктом публічної адміністрації. Щороку сотні тисяч громадян реалізують своє конституційне право на звернення, що передбачене ст. 40 чинної Конституції, у якій говориться, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Сутність цього конституційного права полягає в гарантованій державою можливості кожної людини безпосередньо звертатися до владних інстанцій, суб'єктів управління з індивідуальними або колективними зверненнями щодо відновлення порушеного права, критики недоліків у їхній роботі, внесення пропозицій щодо поліпшення їх діяльності та ін.

Необхідно підкреслити, що норми ст. 40 Конституції поширюються не тільки на громадян України, а й на іноземців і осіб без громадянства, які без будь-яких обмежень можуть використовувати власне право на звернення на рівні з громадянами України.

Громадяни активізують свою участь у суспільних процесах, підвищується їх ініціатива у боротьбі з негативними явищами. Сьогодні виникає потреба підвищення взаємної відповідальності громадян перед державою і держави - перед громадянами. У таких умовах держава мас удосконалювати механізм захисту прав, свобод та інтересів громадян, що повинно проявлятися в розширенні засобів охорони.

Проявом відповідних тенденцій стало прийняття Закону України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 р.

У даному правовому акті врегульовано питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Указаний Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Крім того, можна додати, що право громадян на звернення є втіленням міжнародних стандартів у сфері прав людини і являє собою трансформацію у вітчизняне законодавство ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого 16 грудня 1966 р. Генеральною Асамблеєю ООН.

Служити засобом охорони прав і законних інтересів громадян - одна з основних функцій права на звернення в суспільстві. Громадянин, звертаючись за захистом порушеного права, доводить до відома компетентних органів і посадових осіб факти, які, на його думку, є негативними в роботі відповідних установ, є причиною порушення його прав і законних інтересів, та вимагає їх усунення. Звісно, не кожне звернення є обґрунтованим, тобто із вказівкою на дійсні, а не надумані порушення прав та інтересів. Дуже часто це залежить від юридичної освіти громадян. Але важливо те, що в будь-якому випадку за допомогою права на оскарження громадянин здійснює перевірку відповідності поведінки організацій і посадових осіб установленим для них масштабам поведінки з метою виявлення і недопущення можливих відхилень.

Право на звернення є важливим засобом соціального контролю, який становить один із проявів участі громадян в управлінні державними і громадськими справами. Розуміння громадянами того, що назване є не тільки засобом охорони прав та законних інтересів, а і засобом соціального контролю, має важливе практичне значення.

Тобто особливу значимість мають ті звернення громадян, які відображають поточні недоліки в діяльності органів чи їх посадових осіб, а не тих, наприклад, що мали місце декілька років тому назад. І якщо стосовно таких випадків право громадян на звернення виконує функцію засобу охорони прав та законних інтересів, то як засіб соціального контролю воно вже значною мірою втрачає свою актуальність. Це обумовлюється тим, що суспільні відносини швидко змінюються, трансформуються і їх моральні, правові та інші параметри. Недоліки минулого не завжди актуальні сьогодні, а отже, не можуть служити "точкою опори" для вдосконалення суспільних відносин сьогодення.

Крім того, низка специфічних звернень у вигляді доступу до публічної інформації міститься у відповідному Законі України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 р.

Серед інших правових актів варто виділити постанову Кабінету Міністрів України № 950 від 18 липня 2007 р. "Про затвердження Регламенту Кабінету Міністрів України", якою затверджено порядок організації діяльності Кабінету Міністрів України, пов'язаної з виконанням його повноважень. Зокрема, у главі 3 даного Регламенту "Розгляд звернень громадян" закріплене відповідне право.

З метою забезпечення реалізації та гарантування закріплених Конституцією України права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, права громадян на участь в управлінні державними справами, а також підвищення ефективності роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування зі зверненнями громадян, ураховуючи необхідність об'єктивного, всебічного і вчасного розгляду звернень громадян відповідно до вимог законодавства України, керуючись ч. 2 ст. 102 Конституції України та ст. 28 Закону України "Про звернення громадян", Президентом України було підписано Указ "Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування", в якому значну увагу приділено поліпшенню якості роботи зі зверненнями громадян, їхньому обліку та контролю за виконанням з боку відповідних органів.

Якщо право громадян на звернення виступає як засіб соціального контролю незалежно від того,, в якому зверненні громадянина воно буде реалізовано - наприклад в обґрунтованій чи необґрунтованій скарзі, то стосовно тільки обґрунтованих скарг можна говорити про дане право як засіб усунення недоліків у роботі органів, їх посадових осіб. Саме факт поновлення порушених прав чи законних інтересів становить поновлення законності і справедливості. У написанні звернення громадянин не зв'язаний будь-якими обмеженнями щодо його змісту. Не дуже важливо, обгрунтовані чи не обгрунтовані правові претензії того, хто пише звернення. Громадянин вільно висловлює свою думку про ті явища в суспільному житті, з якими він не згоден, які вважає протизаконними або такими, що порушують його права і законні інтереси.