Розділ «ТЕМА 6. Кримінальне право»

Злочин може бути вчиненим лише в процесі пересування транспортних засобів та/або через їх неправильну експлуатацію у зв'язку з пересуванням і полягати у вчиненні дій, які заборонені правилами дорожнього руху (проїзд на сигнал світлофора, яким заборонено рух транспорту, експлуатація автомобіля з певними технічними несправностями тощо), а також у невиконанні дій, які передбачені правилами безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту (незниження швидкості руху відповідно до дорожньої обстановки чи вимог дорожніх знаків, неправильне користування зовнішніми світловими приладами тощо).

Злочин має місце, якщо порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту спричинило: заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості (ч. 1 ст. 286 КК); тяжкого тілесного ушкодження або смерті (ч. 2 ст. 286 КК); загибель декількох осіб (ч. 3 ст. 286 КК). З моментом настання цих наслідків пов'язується й закінчення злочину.

Суб'єкт злочину - осудна особа, яка досягла 16-річного віку і керує транспортним засобом. Суб'єктивна сторона характеризується необережною виною.

Кваліфікуючими ознаками злочину є спричинення смерті потерпілого, тяжкого тілесного ушкодження, загибелі кількох осіб. За ч. 3 ст. 286 КК порушення правил безпеки руху й експлуатації транспорту кваліфікується тільки якщо смерть кількох осіб стала результатом однієї дорожньої події.

Незаконне заволодіння транспортним засобом - це навмисне протиправне його вилучення будь-яким способом у власника або користувача всупереч їх волі (ст. 289 КК). Основним об'єктом цього злочину є контрольоване використання зазначених раніше транспортних засобів. Самі ж транспортні засоби виступають предметом цього злочину. Додатковим обов'язковим об'єктом - залежно від конкретного способу вчинення цього злочину, а способи можуть бути різними (таємне чи відкрите вилучення та ін.), - може бути життя і здоров'я особи, право власності тощо. Мета заволодіння транспортним засобом не впливає на кваліфікацію злочину, який вважається закінченим з моменту коли винний отримав можливість керувати транспортним засобом і здійснювати рух на ньому.

Кваліфікуючими ознаками незаконного заволодіння транспортним засобом є вчинення цього діяння: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або погрозою застосування такого насильства; 4) з проникненням у приміщення чи інше сховище; 5) із завданням значної матеріальної шкоди, тобто на суму від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 289 КК).

Поняття повторності щодо цього злочину визначене у п. 2 примітки до ст. 289 КК, під якою слід розуміти вчинення таких дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або злочин, передбачений ст.ст. 185,186,187, 189-191,262,410 КК.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства; 2) організованою групою; 3) із завданням великої матеріальної шкоди, тобто на суму понад 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 3ет. 289 КК).

Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК - осудна особа, яка досягла 16-річного віку, і яка не має права на користування транспортним засобом, щодо якого здійснюється незаконне заволодіння. За злочини, передбачені чч. 2, 3 ст. 289 КК, кримінальна відповідальність наступає з 14-річного віку. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.

Відповідно до ч. 4 ст. 186 КК звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом (за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.

6.18. Хуліганство та його відмінність від злочинів проти здоров'я людини. Пленум Верховного Суду України "Про судову практику у справах про хуліганство".

Хуліганством визнається грубе порушення громадського порядку, поєднане з явною неповагою до суспільства (ст. 296 КК). Хуліганство як злочин утворюють дії, які супроводжується особливою зухвалістю (заподіяння шкоди здоров'ю, знищення майна) чи винятковим цинізмом (грубе зневажання правил моральності). Його слід відрізняти від дрібного хуліганства як адміністративного проступку, передбаченого ст. 173 КУпАП.

Основний об'єкт хуліганства - громадський порядок. Його додатковим об'єктом можуть виступати здоров'я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека.

Суб'єктом хуліганства є осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства - це прагнення особи показати свою зневагу до інших оточуючих її осіб, до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною, тобто очевидною і безсумнівною для всіх.

Кваліфікуючими ознаками хуліганства є здійснення його групою осіб (ч. 2 ст. 296); вчинення його особою, раніше судимою за хуліганство, або хуліганство, пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (ч. 3 ст. 296). Особливо кваліфікованим видом хуліганства є вчинення його із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296). Застосування зброї передбачає її використання або демонстрацію з метою можливого заподіяння шкоди.

Хуліганство відрізняється від інших злочинів спрямованістю умислу, мотивами, цілями винного та обставинами учинення ним кримінально караних дій.

Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10, дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Вбивство, поєднане з хуліганством, кваліфікується за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК. Хуліганство, яке супроводжується тяжкими злочинами проти здоров'я людини, кваліфікуються за сукупністю злочинів, наприклад, хуліганство і умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень (ст.ст. 269 і 121 КК).

6.19. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів та аналогічні дії, вчинені без мети збуту.

6.20. Поняття службової особи. Зловживання владою або службовим становищем і його відмінність від перевищення влади або службових повноважень. Службова недбалість. Пленум Верховного Суду України "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень".

Умисне з корисливих мотивів або іншої особистої зацікавленості або в інтересах третіх осіб зловживання владою чи службовим становищем, а рівно використання службовими особами влади або свого службового становища всупереч інтересам служби, що заподіяло істотної шкоди правам і інтересам громадян, юридичних осіб, суспільним і державним інтересам, які охороняються законом, передбачено ст. 364 КК. Кримінальна відповідальність за ст. 364 КК настає тільки в тому випадку, якщо відповідальність за діяння службової особи не передбачена спеціальною нормою (злочину проти власності, проти інтересів правосуддя й ін.).