Розділ «Глава 1. ІСТОРИЧНИЙ ГЕНЕЗИС АДВОКАТУРИ ЯК СКЛАДОВА ЕВОЛЮЦІЇ СУСПІЛЬСТВА»

Як підсумок до характеристики післяреволюційного етапу організації адвокатури в Україні необхідно додати, що затверджена нова організаційна структура адвокатури мала доволі широкі права самоврядування. Однак помітною була тенденція з боку НКЮ до посилення свого контролю за адвокатурою, що в подальшому призвело до її залежності від державної влади.

Перехід адвокатури України на колективні форми роботи був зумовлений як політичними, так і економічними причинами, зокрема появою в Україні нових методів господарювання у цей період, що, безумовно, потребувало зміни форм діяльності захисників.

12 вересня 1928 р. колегія НКЮ УРСР прийняла постанову "Про реорганізацію колегій захисників", якою було визнано доцільним перехід на колективні форми організації праці захисників. Причому постановою наголошувалося на добровільному характері прикріплення захисників до консультацій і ліквідації приватних кабінетів.

Згідно з постановою 1929 р. в Україні відбувалася реорганізація форм роботи членів колегії захисників, перехід на колективні форми, скасування приватної адвокатської практики.

Відповідно до цього 20 жовтня 1929 р. НКЮ УРСР затвердив Положення про колективні форми роботи захисників окружних колегій. У межах округу організовувався єдиний колектив захисників, куди входили всі члени колегії захисників даного округу. Юридична допомога надавалася тільки через консультації. Кожний член колегії захисників повинен був брати участь у роботі консультації на підставі правил внутрішнього трудового розпорядку. Захист у суді член колегії захисників міг здійснювати лише за ордером юридичної консультації або президії колегії. Члени колегії мали право працювати за сумісництвом юрисконсультами. Кошти колегії складалися як з прибутків юридичної консультації, так і з інших надходжень. Члени колегії захисників одержували заробітну плату в порядку, встановленому загальними зборами і затвердженому окружним судом.

За першими підсумками ліквідації приватної адвокатської практики й переходу колегій захисників на колективні форми праці вважалося, що ці заходи певною мірою себе виправдали.

Однак саме з цього моменту і аж до прийняття Закону України "Про адвокатуру" була встановлена монополія колегій адвокатів на надання юридичної допомоги.

Окремо слід спинитися на питанні оплати праці захисників після переходу на колективні форми роботи. Адже необхідно було знайти найдоцільніший варіант, який відповідав би новим методам діяльності захисників і стимулював їхню працю. До цього часу практика оплати праці захисників у республіці мала різні форми. Так, однією з перших була преміально-марочна система, за якою захисникові виплачувалася певна частина його заробітку, а решта, за винятком витрат на управлінський апарат, надходила до загального фонду, з якого кожному захисникові видавали певну суму залежно від кількості встановлених йому за кваліфікацією марок. При цьому не враховувалися кількість і якість праці захисника. Тому з 17 травня 1931 р. наказом НКЮ міжрайонним колегіям захисників була запропонована розрядно-пайова форма: захисникові присвоювався розряд, залежно від якого оплачувалася праця: 1-й розряд — 1 пай; 2-й — 1,5, 3-й — 2, 4-й — 2,5, 5-й — 3 паї. При цьому мінімум і максимум заробітної плати для кожної колегії встановлював НКЮ. Проте й така система не передбачала достатніх стимулів для підвищення кваліфікації, якості роботи захисників. У зв'язку з цим у грудні 1931 р. була запропонована 7-розрядна сітка, за якою співвідношення між нижчим і вищим розрядами встановлювалося в пропорції 1:3. Якщо затверджувалися нові оклади для захисників, то вони не мали бути нижчими від загального мінімуму зарплати. За певні показники роботи захисника встановлювалася додаткова зарплата. Та й ця форма оплати праці виявилася непридатною, оскільки поділ на розряди не мав відповідних критеріїв та обґрунтування.

Намагаючись урахувати невдалий досвід уже випробуваних форм оплати праці захисників, усунути виявлені недоліки, що стали їх результатом, з 26 квітня 1932 р. НКЮ УРСР запровадив систему госпрозрахунку, за якою кожна юридична консультація перетворювалася на госпрозрахункові бригади. У чому полягав зміст цієї системи? Юридичній консультації давався певний оперативний план, який розроблявся на матеріалах її минулої роботи, роботи суду, з урахуванням усієї кон'юнктури району (кількості населення тощо). Він обов'язково пов'язувався з планом роботи інших організацій юстиції району. На основі цього плану консультації давався фінансовий план, який передбачав контрольну цифру прибутків, тобто суму гонорарів за платну юридичну допомогу. А витратна частина йшла на утримання самої консультації, на масову роботу. При перевиконанні оперативного плану юридична консультація мала право на одержання приробітку. Для цього створювався фонд із залишків надходжень понад контрольну цифру. Розмір відрахувань у цей фонд бригадного приробітку встановлювався від 30 до 50% — залежно від ступеня перевиконання оперативного плану. За наявності заощадження у розрахунковій частині частка заощадженої суми — від 40 до 60%, залежно від відсотка заощадження до загальної суми витрат, — теж передавалася в преміальний фонд бригади. Він розподілявся між окремими членами бригади пропорційно їхній заробітній платі. Слід підкреслити, що ця система спричинила сильний спротив колегій захисників, які справедливо вважали адвокатську діяльність такою специфічною галуззю, яку ніяк не можна планувати. Між тим, система планування поглинула всі сфери суспільства, у тому числі й адвокатуру. Навіть на початку 90-х рр. робилися неодноразові спроби з боку державних органів встановлювати фінансові плани колегіям адвокатів, обкладати їх податками та зборами, помилково прирівнюючи роботу адвокатів до різних побутових послуг, що надаються населенню.

Слід зазначити, що колегії адвокатів протягом багатьох років зазнавали різних перетворень, які дедалі більше підпорядковували адвокатуру державним органам, посилюючи адміністрування, контроль з боку держави.

Після прийняття Конституції СРСР 1936 року було розроблено нове Положення про адвокатуру, затверджене РНК СРСР 16 серпня 1939 р.

Нове Положення було моделлю для всіх подальших законів про адвокатуру. Відповідно до нього колегії адвокатів створювалися в межах краю, області, автономної та союзної республіки. Лише в тих республіках, де не було крайового (обласного) розподілу, вони організовувалися в межах союзної республіки.

У Положенні також зазначалося, що колегії адвокатів надають юридичну допомогу у вигляді порад, довідок, роз'яснень тощо, складають заяви, скарги та інші документи на прохання громадян, установ, організацій і підприємств, беруть участь у судових процесах як захисники обвинувачених, представники інтересів відповідачів та інших зацікавлених осіб.

Колегії адвокатів наділялись правами юридичних осіб. Тільки особи, які стали членами колегій адвокатів, могли займатися адвокатською діяльністю. Проте в окремих випадках та в порядку, визначеному інструкцією НКЮ СРСР, з дозволу народного комісара юстиції республіки до занять адвокатською діяльністю допускались особи, які не були членами колегій адвокатів. Така практика мала місце у віддалених місцевостях, де юридичні консультації не організовувалися з причин їх нерентабельності. У зв'язку з цим за рекомендаціями місцевих керівних організацій дозволялося займатись адвокатською діяльністю вчителям, лікарям та іншим представникам інтелігенції.

Членами колегії адвокатів могли бути особи, які мали вищу юридичну освіту і стаж практичної роботи у судових, прокурорських та інших органах юстиції не менше одного року; особи, які не мали юридичної освіти, але пропрацювали не менше трьох років на тих самих посадах. Особи, які закінчили юридичні навчальні заклади, але не мали стажу практичної роботи в судових, прокурорських та інших органах юстиції, приймалися до колегії адвокатів як стажисти.

Положення встановлювало порядок виключення з членів колегії адвокатів. Підставами до цього могли бути: вчинення злочинів, вчинків, що ганьблять звання адвоката, порушення правил внутрішнього трудового розпорядку колегії адвокатів. Рішення президії про виключення, а також про відмову в прийомі у члени колегії могли бути оскаржені народному комісару юстиції республіки, а його рішення — наркому юстиції СРСР, рішення якого було остаточним.

Члени колегії адвокатів не могли перебувати на службі в державних та громадських установах і підприємствах, за винятком осіб, які займали виборні посади у державних і громадських установах та організаціях, а також викладачів і наукових працівників.

Органами управління колегії були: загальні збори адвокатів, президія обласної, крайової та республіканської колегії адвокатів і ревізійна комісія.

Самостійність адвокатських колективів тепер вважалася "шкідливою" для суспільства, і їх передбачалося ліквідувати. Адвокатські послуги відтепер мали надаватися через місцеві юридичні консультації, адміністративно підлеглі президії колегії адвокатів. Президія наділялася правом визначати місцезнаходження і склад консультацій, а також призначати завідувачів, які звітували безпосередньо перед президією, а не перед членами консультацій, контролювали професійну діяльність адвокатів. Вони також розподіляли навантаження серед адвокатів і встановлювали розмір оплати, допоки не були визначені тверді тарифи.

Нагляд за діяльністю адвокатури з боку державних органів був переданий Наркомату юстиції СРСР, республіканським наркоматам юстиції та регіональним управлінням Наркомюсту. Крім здійснення наглядових функцій і ролі останньої інстанції при вирішенні питань складу і професійної дисципліни ці органи періодично видавали обов'язкові до виконання колегіями адвокатів директиви.