Розділ «Глава 1. ІСТОРИЧНИЙ ГЕНЕЗИС АДВОКАТУРИ ЯК СКЛАДОВА ЕВОЛЮЦІЇ СУСПІЛЬСТВА»

Певні зміни в оплаті праці адвокатів були внесені Положенням про оплату праці адвокатів від 25 квітня 1975 р. і Інструкцією про оплату юридичної допомоги, що надавалася адвокатами громадянам, підприємствам, установам і організаціям, від 4 серпня 1977 р.

Деякі види юридичної допомоги надавалися адвокатами безкоштовно — відповідні випадки перелічувалися у Положенні про адвокатуру. Крім того республіканське Положення надавало право завідуючому юридичною консультацією, президії колегії, а також органу попереднього слідства, прокурору і суду, в провадженні яких перебувала справа, звільняти громадян повністю або частково від оплати юридичної допомоги виходячи з їх майнового становища.

Положення про адвокатуру встановлювало взаємовідносини адвокатури з державними і громадськими організаціями. Згідно з ним керівництво колегіями адвокатів повинні були здійснювати ради народних депутатів та їх виконавчі й розпорядчі органи відповідно до законодавства, яке визначало їх компетенцію, як безпосередньо, так і через республіканське Міністерство юстиції і відділи юстиції виконкомів обласних, Київської міської ради народних депутатів.

Слід зазначити, що за Законом СРСР "Про адвокатуру в СРСР" 1979 року і Положенням про адвокатуру УРСР 1980 року адвокатура в той час була певною мірою закритою та в організаційному плані ускладненою інституцією, вступ до якої на правах членства був непростим, тривалим і дуже заформалізованим.

Що стосується здійснення організаційної форми роботи адвокатури, то вона на той час реалізовувалася як вид адвокатської діяльності через роботу юридичних консультацій, які могли існувати лише в межах відповідної колегії фактично в статусі структурного підрозділу цієї колегії. При цьому завідувач юридичної консультації діяв відповідно до довіреності президії відповідної колегії адвокатів, матеріально забезпечуючи останню коштами у розмірі 30%, які в обов'язковому порядку відраховувалися до фонду відповідної колегії адвокатів кожною юридичною консультацією. Таке правове становище юридичних консультацій не дозволяло їм здійснювати надання правової допомоги самостійно у статусі юридичної особи та спричиняло організаційні та матеріальні складнощі в роботі адвокатів. Крім того недостатніми були як гарантії адвокатської діяльності, так і гарантії захисту прав і свобод людини, що, безумовно, потребувало реформування, перша спроба здійснення якого відбулася в наступні роки.

5. Розвиток демократичних засад організації адвокатури України

На рубежі 80—90-х рр. XX ст. в Україні сталися епохальні історичні події. В умовах глибокої соціально-економічної та політичної кризи в республіці розпочався і набув подальшого розвитку процес руйнування тоталітарної більшовицької системи і демократизації соціально-економічного та державно-правового ладу. Цей процес став однією з передумов реформування всієї правової системи країни шляхом побудови її на демократичних принципах, що потребувало не лише зовнішньої зміни законодавства, а й побудови його на принципово інших засадах. Законодавство про адвокатуру мало стати таким, що найбільш повно віддзеркалює гуманістичні ідеї, сприяє забезпеченню прав і свобод людини.

Спочатку у галузеві законодавства були внесені істотні зміни, згідно з якими права адвоката значно розширювалися порівняно з попередніми актами, що, в свою чергу, сприяло гарантуванню прав людини, а 19 грудня 1992 р. прийнято Закон України "Про адвокатуру".

13 листопада 1989 р. Верховною Радою СРСР були прийняті нові Основи законодавства Союзу PCP і союзних республік про судоустрій, відповідно до яких значно розширювалася сфера діяльності захисника у кримінальному процесі. Згідно зі статтею 14 Основ підозрюваному, обвинуваченому й підсудному гарантувалося право на захист, яке забезпечувалося шляхом участі захисника з моменту затримання, арешту чи пред'явлення обвинувачення. Як відомо, раніше захисник допускався до участі у справі лише з моменту повідомлення обвинуваченого про закінчення попереднього слідства та пред'явлення йому всіх матеріалів справи для ознайомлення.

Згідно з Основами законодавства про судоустрій були внесені зміни й доповнення до Основ кримінального судочинства Союзу PCP і союзних республік, які конкретизували участь захисника на стадії попереднього слідства та в суді. Зокрема, встановлювалося, що захисник допускається до участі у всіх справах з моменту пред'явлення обвинувачення, а у випадках затримання особи, яка підозрювалася у вчиненні злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред'явлення обвинувачення — з моменту оголошення їй протоколу затримання або постанови про застосування цього запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин з моменту затримання. Якщо у цей строк обраний підозрюваним або обвинуваченим захисник з'явитися не може, їм пропонувалося запросити іншого захисника або забезпечувався захисник через юридичну консультацію.

Захисник став брати участь у дізнанні, попередньому слідстві й у судовому розгляді. Тепер не тільки у справах неповнолітніх та осіб, які через фізичні та психічні вади не могли самі здійснювати своє право на захист, а й осіб, котрі не володіли мовою, якою ведеться судочинство, захисник обов'язково брав участь з моменту пред'явлення обвинувачення або затримання особи, яка підозрювалася у вчиненні злочину або до якої було застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту до пред'явлення обвинувачення.

Обов'язкова участь захисника у справах про злочини, за які могла бути призначена смертна кара, передбачалася з більш раннього моменту — з пред'явлення обвинувачення.

Встановлювалося, як і раніше, що захисниками можуть бути не лише адвокати, а й представники професійних спілок та інших громадських організацій, але тепер вони допускалися тільки у справах членів цих організацій. Захисниками могли виступати й інші особи, яким таке право надавалося законодавством.

У цей період поширилася практика допуску до участі в судовому розгляді членів правових кооперативів, які створювалися повсюдно.

З 19?1 року відповідно до Закону України "Про підприємництво" допускається здійснення юридичної практики за ліцензією, яка видається Міністерством юстиції особам, котрі мають юридичну освіту.

З того часу не існувало монополії колегій адвокатів на правове обслуговування громадян. Паралельно з адвокатами стали практикувати й інші юристи, надаючи ті ж самі види юридичної допомоги, що й члени колегій адвокатів.

Треба зауважити, що, оскільки законодавством не заборонялося одержання адвокатами ліцензій на право заняття юридичною практикою (на відміну, наприклад, від прокурора, нотаріуса та ін.), деякі з них отримали такі ліцензії і займалися правовим забезпеченням зовнішньоекономічної діяльності, надавали юридичну допомогу підприємцям, спільним підприємствам, новим структурам, що народжувались у зв'язку з впровадженням ринкових відносин.

Деякі президії колегій адвокатів вносили пропозиції заборонити одержання ліцензій адвокатами, тому що вбачали послаблення самих колегій через таку практику. Однак попри всі пропозиції заборони такий порядок діяв певний період часу.

Важливим було положення, згідно з яким підозрюваний, обвинувачений, підсудний мали забезпечуватись допомогою адвоката для здійснення захисту. В передбаченому законодавством порядку вони могли бути звільнені цілком або частково від оплати юридичної допомоги за рахунок держави.

15 листопада 1991 р. Кабінет Міністрів України прийняв спеціальну постанову "Про порядок оплати праці адвокатів по наданню юридичної допомоги у кримінальних справах", а Міністерство юстиції України та Міністерство фінансів України розробили Положення про порядок оплати праці адвокатів за надання юридичної допомоги громадянам у кримінальних справах, затверджене 27 листопада 1991 р. Крім того існувала низка інших положень та інструкцій, якими був закріплений основний принцип оплати юридичної допомоги — погодження між адвокатом і особою, яка звернулася по правову допомогу.