Розділ «Глава 1. ІСТОРИЧНИЙ ГЕНЕЗИС АДВОКАТУРИ ЯК СКЛАДОВА ЕВОЛЮЦІЇ СУСПІЛЬСТВА»

Колегії адвокатів в Україні формувалися за територіальним принципом, який існував і до цього, створювалися також обласні та Київська міська колегії адвокатів. У 1980 р. в Україні діяли 25 обласних і одна міська колегії адвокатів, які налічували 4186 членів. Крім того у законодавстві передбачалось, що за згодою Міністерства юстиції можуть діяти міжтериторіальні та інші колегії (наприклад Ін'юрколегія). Але ця норма мала декларативний характер. У деяких регіонах республіки робилися спроби відкрити "паралельні" колегії адвокатів, але Міністерство юстиції не давало на це згоди, і лише на початку 90-х рр. було створено ще одну колегію в Київській області поряд з існуючою.

Положення про адвокатуру УРСР залишило без змін структуру органів колегії адвокатів, встановивши, що вищим органом колегії є загальні збори конференція членів колегії, її виконавчим органом — президія, контрольно-ревізійним органом — ревізійна комісія.

Загальні збори колегії скликалися не рідше одного разу на рік. Усі питання на загальних зборах вирішувалися більшістю голосів адвокатів, які брали участь у голосуванні. Загальні збори мали повноваження: обирати президію колегії та ревізійну комісію, заслуховувати щороку звіти про їх діяльність, встановлювати чисельний склад, штати, кошторис доходів і витрат колегії, затверджувати й узгоджувати з профспілковим органом правила внутрішнього трудового розпорядку колегії, визначати порядок оплати праці.

Загальним зборам належало також право дострокового відкликання членів президії та ревізійної комісії.

Президія колегії адвокатів обиралася загальними зборами членів колегії таємним голосуванням. Президія відкритим голосуванням обирала зі свого складу голову президії і одного або декількох його заступників.

Президія колегії адвокатів: скликала загальні збори колегії, організовувала юридичні консультації та керувала їх діяльністю, проводила перевірки роботи юридичних консультацій і окремих адвокатів, призначала та звільняла з роботи завідуючих юридичними консультаціями, приймала та відраховувала з членів колегії і зі складу стажистів, організовувала проходження стажування, розподіляла адвокатів по юридичних консультаціях, затверджувала штати і кошториси юридичних консультацій, застосовувала заходи заохочення, розглядала справи про дисциплінарну відповідальність членів колегії, здійснювала контроль за дотриманням порядку оплати юридичної допомоги, розпоряджалася засобами колегії відповідно до кошторису, представляла колегію в державних і громадських організаціях, вела статистичну роботу і фінансову звітність і представляла її разом з повідомленнями про діяльність колегії органам влади.

Ревізійна комісія перевіряла фінансово-господарську діяльність президії колегії та юридичних консультацій, а також здійснювала контроль за порядком і строками вирішення пропозицій, заяв і скарг.

Ревізійна комісія не наділялася правами виконавчого органу. Всі свої зауваження, пропозиції та висновки вона адресувала президії чи загальним зборам, які повинні були вжити заходів щодо усунення виявлених недоліків. Ревізійна комісія була підзвітна вищому органу колегії і тільки йому подавала звіт про свою діяльність.

Для організації роботи адвокатів з надання юридичної допомоги президіями колегій адвокатів у містах та інших населених пунктах створювалися юридичні консультації, що мали поточний рахунок у Держбанку або в ощадкасі, печатку і штамп із позначенням свого найменування і належності до відповідної колегії адвокатів. Юридична консультація являє собою основну робочу ланку адвокатури, де ведеться прийом громадян, видаються довідки і даються роз'яснення з питань права, складаються заяви, скарги та інші документи правового характеру. Як офіційний орган колегії адвокатів вона має право запиту різних довідок, характеристик, паперів у справах, що ведуть адвокати консультацій; Різні посадові особи та організації на вимогу консультації зобов'язані надати відповідні матеріали.

З метою зміцнення кадрів адвокатури і підвищення якості їх праці у Положенні передбачалися більш високі вимоги до осіб, які приймаються до колегії адвокатів. Так, відповідно до статті 15 Положення у члени колегії приймалися громадяни, які мали вищу юридичну освіту і стаж роботи за спеціальністю юриста не менше двох років.

Новим було також правило, згідно з яким прийом у члени колегії адвокатів вказаних осіб міг бути зумовлений проходженням іспитового строку тривалістю до трьох місяців, і якщо результат випробування виявлявся незадовільним, то президія колегії виносила рішення про відрахування.

Випускники юридичних вузів, які не мали дворічного стажу практичної роботи за спеціальністю юриста, або за недостатності такого стажу приймалися до колегії лише після успішного проходження стажування строком від шести місяців до одного року. Керівництво роботою стажистів і контроль за їх підготовкою до самостійної діяльності здійснювала президія колегії адвокатів.

Положення конкретизувало і розширило перелік прав і обов'язків адвокатів при наданні ними юридичної допомоги громадянам і організаціям. Права членів колегії адвокатів, які встановлювалися в статті 18 Положення, можна поділити на дві групи. Одна група прав, яка випливала з членства у колегії, стосувалася відносин адвокатів із самою колегією, її окремими ланками і органами. Зокрема, адвокати мали право обирати і бути обраними в органи колегії, контролювати роботу виборних органів шляхом участі в їх засіданнях, ставити перед органами колегії питання, які стосуються її діяльності, вносити пропозиції щодо поліпшення її роботи, брати участь у засіданні органів колегії і на зборах в юридичних консультаціях і вимагати відповіді по суті поставлених запитань. Будь-який адвокат, присутній на засіданні органів колегії, був вправі ставити питання і висловлювати свою думку по суті справи, що розглядалася. Адвокати мали право брати особисту участь у всіх обговореннях їх поведінки на засіданнях органів колегії і на зборах в юридичних консультаціях. Член колегії був вправі знати, що саме є предметом обговорення, і давати свої пояснення. Крім того адвокат мав право за власним бажанням вийти зі складу членів колегії.

Іншу частину прав, що передбачалися статтею 18 Положення і яка випливала з членства в колегії, адвокат отримував, вступаючи у взаємовідносини з державними і громадськими органами, з громадянами та іншими суб'єктами. Так, він міг представляти осіб, які звернулися за юридичною допомогою, в усіх державних і громадських організаціях, до компетенції яких входило вирішення відповідних питань. Це право звільняло адвоката від необхідності виконувати свої професійні обов'язки лише в одній місцевості, а також дозволяло громадянам звертатися за юридичною допомогою до будь-якої консультації. Крім того член колегії мав право запитувати через юридичну консультацію довідки, характеристики та інші документи, необхідні у зв'язку з наданням юридичної допомоги. Даному праву адвокатів відповідав обов'язок державних і громадських організацій видавати ці документи або їх копії в установленому порядку.

Положення про адвокатуру в УРСР підкреслювало, що адвокат зобов'язаний у своїй діяльності точно і неухильно додержувати вимоги чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби і способи захисту прав і законних інтересів громадян і організацій, які звернулися до нього за юридичною допомогою.

Положення закріплювало перелік випадків, коли адвокат не вправі приймати доручення по наданню юридичної допомоги. За наявності таких обставин адвокат мав відмовитися від здійснення функцій захисника. З тих самих підстав він усувався від здійснення останніх на попередньому слідстві постановою слідчого або прокурора, а в суді — ухвалою суду. Рішення про усунення необхідно було мотивувати і забезпечити особі можливість отримати юридичну допомогу від іншого адвоката. Дана норма Положення була покликана убезпечити інтереси осіб, яким надається юридична допомога, і правосуддя від небажаного впливу.

Адвокат також не мав права розголошувати відомості, повідомлені йому довірителем у зв'язку з наданням юридичної допомоги. Збереження дорученої таємниці клієнта є професійним, моральним обов'язком адвоката. Необхідність цієї норми зумовлена зацікавленістю суспільства і держави у належному здійсненні юридичної допомоги, що неможливо без довіри до адвокатів з боку осіб, які звертаються до них за юридичною допомогою.

Положення про адвокатуру досить лаконічно встановлювало заходи дисциплінарного стягнення, порядок накладання, зняття і оскарження стягнень. Порушити справу про дисциплінарну відповідальність адвоката могли вищий орган колегії, її президія, а також голова президії. Але застосувати дисциплінарне стягнення вправі була лише президія колегії.

Постанова про накладення дисциплінарного стягнення оскаржувалася до загальних зборів у місячний строк з дня вручення адвокату її копії. Якщо така постанова була винесена президією колегії з порушенням чинного законодавства, то вона могла бути оскаржена і міністру юстиції республіки. Проте останній не вправі був змінювати чи скасовувати постанову президії колегії. Він мав право лише припинити дію рішення і передати питання про дисциплінарну відповідальність органу колегії для нового обговорення.

Згідно зі статтею 24 даного Положення робота адвокатів оплачувалася з коштів, які надходили до юридичної консультації від громадян і організацій за надану їм юридичну допомогу.