Розділ «Глава 7. СТАНДАРТИ АДВОКАТСЬКОЇ ПРОФЕСІЇ»

1. Поняття стандартів адвокатської професії та їх система

Діяльність людей в різноманітних галузях суспільного життя врегульована численними нормами та установленими стандартами. Певні вимоги до різних сфер людської діяльності дозволяють не тільки визначати рівень відповідності тієї чи іншої професійної активності вимогам, що пред'являються до такої діяльності, а Й визначати ступінь відповідальності особи при порушенні загальних вимог до результатів чи процесу спеціалізованої діяльності. Крім того наявність чітких стандартів фахової активності та напрацювання визначеної процедури виконання тих чи інших видів робіт являє собою необхідне підгрунття для навчання тій чи іншій спеціальності молодих фахівців.

Не є винятком у цьому сенсі і адвокатська діяльність. Незважаючи на високий рівень творчості при виконанні адвокатами своїх професійних завдань багатовікова історія існування й розвитку інституту правозахисту сформувала свої, специфічні, вимоги і стандарти до цього виду діяльності. Деякі з них визначені нормативно у міжнародному та національному законодавстві. Певні правила поведінки адвокатів визначаються корпоративними документами чи рішеннями. Значна увага при здійсненні адвокатами своїх фахових завдань приділяється стандартизації вимог щодо етичних аспектів такої діяльності.

Деякі практики вважають, що робота адвоката настільки непередбачувана, творча й незалежна, що не можна застосовувати термін "стандарти" стосовно адвокатської діяльності. Тобто, вважають вони, професійна діяльність адвокатів не підлягає стандартизації, так само як мистецтво у будь-якому вигляді. Беззаперечним, і з цим треба погодитись, є те, що робота адвокатів дійсно являє собою мистецтво у значенні високого рівня майстерності. Однак навіть у музиці існують певні правила та стандарти гармонії, порушення яких із майже абсолютною вірогідністю призводить до какофонії.

Загалом більшість учених (Б. Г. Анан'єв, А А Бодалєв, А А Деркач, Н. В. Кузьміна) схиляються до думки, що професіоналізм є найвищим ступенем у розвитку людини як суб'єкта пізнання, праці, спілкування. Критерієм рівня професіоналізму є ступінь відповідності знань, умінь і навичок фахівця сучасним досягненням науки та практики у певній галузі, вважає А. В. Кириченко. Водночас, якщо розглядати соціальні сфери діяльності, то ефективність у них залежить насамперед від наявності відповідних знань, рівня сформованого вмінь і навичок будувати взаємовідносини з іншими людьми, справляти на них цілеспрямований психологічний вплив з метою спонукання до певних дій чи рішень. Таке спонукання можна розглядати як трансформацію мотиваційної сфери людини.

Професіонал — це людина, яка перетворила професію на кредо свого життя, а компоненти системи цього терміна мають політичний, морально-етичний і психолого-педагогічний характер, а також охоплюють ерудицію, творчість, справедливість, принциповість і сумлінність. Поняття професіоналізму найчастіше пов'язують з професією, під якою розуміють працю, що потребує певної підготовки і є зазвичай джерелом існування, або тривалий і відносно широкий вид трудової діяльності, що передбачає певну сукупність теоретичних знань, практичного досвіду і трудових навичок.

Адвокатське мистецтво є сукупністю глибоких теоретичних знань, широкого та різноманітного практичного досвіду, скріплених високопрофесійною культурою та загальнолюдським рівнем моральності поведінки. Виходячи з цього можна дійти висновку про визначеність адвокатської діяльності стандартами рівня фахової теоретичної та практичної підготовки, відповідність поведінки адвоката нормам моралі та професійної етики. Таким чином, стандарти адвокатської діяльності можуть бути поділені за кваліфікаційними вимогами на:

1) вимоги до теоретично-освітньої підготовки; 2) вимоги до практичного стажу роботи; 3) етичні вимоги професійної поведінки; 4) моральні правила побутової поведінки.

Теоретична підготовка може бути визначена шляхом встановлення відповідності певної спеціалізації фахівця. Наприклад, для отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю треба отримати диплом магістра за фахом "правознавство" з кваліфікацією "юрист". Не менш важливою для здійснення адвокатської діяльності є і наявність практичного досвіду роботи за юридичним фахом. Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає необхідність двох років практичного досвіду роботи помічником адвоката або на іншій посаді, що передбачає наявність вищої юридичної освіти. Стандарти поведінки адвокатів також визначаються Правилами адвокатської етики, які встановлюють як суто професійні етичні засади роботи адвоката, так і вимоги до представників цієї професії у побуті.

За суб'єктом врегулювання адвокатської діяльності стандарти роботи адвокатів можуть поділятися на: 1) міжнародно-нормативні;

2) національно-нормативні; 3) внутрішньокорпоративні. Основними міжнародними нормативними актами, що встановлюють загальні стандарти здійснення адвокатської діяльності, є Основні положення про роль адвокатів і Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства. Національне законодавство визначило основні вимоги до адвокатської діяльності у Законі. Процесуальні кодекси України також встановлюють форми та порядок участі адвокатів у кримінальному, цивільному, господарському процессах та в адміністративному судочинстві. Рішення НААУ, РАУ та рад адвокатів регіонів, статути Спілки адвокатів України, НААУ, адвокатських об'єднань і бюро встановлюють стандарти внутрішньокорпоративної поведінки адвокатів. І, нарешті, як уже згадувалось, Правила адвокатської етики визначають етичні стандарти діяльності адвокатів України.

За умов посилення змагальності судочинства, гарантування прав і свобод громадян, підвищення ролі судів у процесі захисту законних інтересів фізичних та юридичних осіб абсолютно необхідним є підвищення ефективності адвокатської діяльності.

Е. Фромм нагадує, що первинний зміст слова "ефективність" походить від лат. — діяти. "Бути ефективним, відповідно, означає щось здійснювати, реалізовувати, виконувати, тобто бути готовим до дії... Дієздатність означає, що людина активна, що не тільки інші діють на неї, а й вона діє на інших людей". На думку В. І. Васильєва, поняття "ефективність" має універсальний характер і поширюється практично на всі управлінські системи, причому для будь-якого виду діяльності проблема ефективності має вирішальне значення. Категорія ефективності, на думку Л. О. Зашляпіна, пов'язана з категорією "результат", а точніше, ступенем реалізації передбачуваної мети у фактичному результаті. У своїй монографії "Стратегія і тактика захисту по кримінальних справах" В. С. Соркін розглядає ефективність у параграфі про вибір стилю в системі захисту: "на формування стилю як одного з компонентів захисту може впливати таке поняття, як "ефективність". Стиль автор розуміє як елемент стратегії. Стратегія як те, що визначає головні цілі (цілі взагалі), згідно з позицією і самого автора, передбачається для формування на початку ведення адвокатом юрисдикційної справи (при входженні в судочинство), у тому числі кримінальної. Автор вказує на ефективність захисту як на "ступінь сприяння адвоката-захисника реалізації процесуальної функції захисту".

Ефективність діяльності юриста — це його здатність ставити перед собою і своїми співробітниками адекватні стратегічні й тактичні цілі та забезпечувати їх досягнення відповідно до заданої мети. Надійність суб'єктів правозастосовної діяльності визначається їх здатністю до точного, безпомилкового і своєчасного розв'язання службових завдань і в результаті — до забезпечення кінцевої ефективності роботи правозастосовної системи[1].

Визначення ефективності процесу, на думку В. С. Зеленецького, має здійснюватися послідовно-поступально — від "кванта" процесуальної дії до конкретних стадій, а потім і всього процесу загалом. Якщо результат діяльності відповідає правильно поставленій цілі, то діяльність, що забезпечує його досягнення, необхідно розглядати як ефективну.

Однак варто пам'ятати, що "ефективний" — це той, що дає ефект, але не будь-який, а визначений заздалегідь, корисний, дієвий, такий, що приводить до потрібних результатів. Звідси ефективність — це результат цілеспрямованої дії[2]. Тому "ефективними... варто називати тільки такі дії або способи дій, які певною мірою приводять до результату, задуманого як мета"[3]. К. Ф. Скворцов пише: "Ефективним прийнято вважати все те, що приводить до бажаних результатів і тому є дієвим. Бажаний результат збігається з метою. Відповідно, ефективність є досягнення мети. А рівень ефективності визначається мірою досягнення мети"[4].

На ефективність функціонування адвокатів також суттєво впливають стратегія і тактика здійснення ними своїх процесуальних функцій. Поняття тактики адвокатської діяльності є елементом теорії ефективної адвокатської діяльності. Визначення запозиченої природи терміна "тактика" і використання його при аналізі та опису адвокатської діяльності дасть можливість вирішити проблему місця теорії ефективної адвокатської діяльності у системі юридичних наук, які останніми роками часто пов'язують із криміналістикою. Теорія тактики адвокатської діяльності гіпотетично видається нам частиною теорії ефективної адвокатської діяльності, одним з провідних дослідників якої є російський вчений і практик Л. О. Зашляпін.

Достатньо очевидною є схожість термінологічної системи теорії ігор та теорії ефективної адвокатської діяльності, що перебуває водночас у семантичному, логічному зв'язку з поняттями теорії військового мистецтва, наявна в контекстах визначення поняття "стратегія". Наприклад, В. А. Абчук стверджує: "Теоретико-ігрові методи дають можливість виробити найкращу в певних умовах обстановки лінію поведінки, сукупність правил, керуючись якими, можна забезпечити собі максимально можливий середній виграш, звести ризик до мінімуму"[5].

Стратегія адвокатської діяльності, як і сама діяльність, є похідною від діяльності другої (протилежної) сторони. У зв'язку з цим, якщо ініціатива умовно другої сторони, представленої адвокатом, вторинна і первинною є ініціатива протилежної сторони, то і стратегія другої сторони в цьому випадку хронологічно обирається на розвиток стратегії першої сторони (ініціатора судочинства). Якщо це так, то стратегічним принципом, наприклад, тактики адвокатської діяльності, може бути принцип не мінімаксу, а максиміну, принаймні для тих теоретично змодельованих ситуацій, які стосуються кримінального судочинства та — вужче — участі адвокатів у кримінальному судочинстві на стороні захисту (як адвокатів-захисників підозрюваних, обвинувачених).