Розділ «Глава 2. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАВДАННЯ АДВОКАТУРИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ЇЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ»

1. Поняття адвокатури України та її конституційних завдань

Розбудова української правової держави, для якої людина є головною соціальною цінністю, а її потреби та інтереси — основними критеріями діяльності держави, неодмінно потребує оновлення законодавства, приведення його у відповідність з міжнародними правовими актами в галузі прав людини. М. С. Грушевський зазначав, що "мораль, як і право, не існують незмінно, а творяться Й перетворюються невпинно, під впливом обставин життя політичного, соціального, а головним чином економічного"[1]. У правовому полі нашої держави повинні набути послідовного розвитку та конкретизації основні принципи, на яких базуються взаємовідносини між правовою державою та особою: взаємна відповідальність держави та особи; верховенство закону та суворе підпорядкування праву діяльності всіх державних органів і посадових осіб; обмеженість і підзаконність державної влади; невід'ємність, непорушність та недоторканність прав і свобод людини.

Конституція України серед інших важливих конституційних прав і свобод громадян виділяє такі, як право на свободу і особисту недоторканність (ст. 29), повагу до честі й гідності особи (ст. 8), закріплює право громадян на правову допомогу (ст. 9), презумпцію невинуватості (ст. 2).

У Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошується право обвинуваченого мати достатні можливості для підготовки свого захисту, який він може здійснювати особисто або через посередництво обраного ним самим захисника, або мати призначеного йому захисника безкоштовно. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права також проголошує принципи правового захисту людини, її прав і свобод.

Реформування держави закономірно поставило завдання створення надійного механізму захисту прав і свобод громадян, а також юридичних осіб, надання їм необхідної юридичної допомоги. Як зазначив МП. Орзіх, "правозахисний механізм стосовно прав і свобод людини включає, поряд із нормативно-правовою, інституціональну частину — органи і організації, для яких спеціальною компетенцією або статутним завданням (для громадських організацій) є захист прав і законних інтересів людини і громадянина, і інструментальну — придатні для ефективного застосування засоби охорони й захисту правового положення особи".

"Основні положення про роль адвокатів", прийняті Восьмим Конгресом ООН із запобігання злочинам у серпні 1990 р., підкреслили значення адвокатури як професійного правозахисного інституту. В цьому документі, зокрема, зазначається, що кожна людина має право звернутися за допомогою до адвоката для підтвердження своїх прав і захисту на всіх стадіях кримінальної процедури, а уряд зобов'язаний гарантувати ефективну процедуру і працюючий механізм для реального і рівного доступу до адвокатів усіх осіб, які проживають на території держави, а також можливість користуватися юридичною допомогою, яка здійснюється незалежними юристами без втручання в їхню діяльність. Стандарти незалежності юридичної професії, прийняті Міжнародною асоціацією юристів у 1990 р., також затверджують демократичні принципи здійснення адвокатської професії.

Створення правової держави є одним із найактуальніших завдань, яке стоїть сьогодні перед Україною. Здійснити його неможливо без усвідомлення ролі у цьому процесі правових інститутів, покликаних активно сприяти охороні прав і свобод громадян, зміцненню законності і здійсненню правосуддя. Без ефективного функціонування незалежної та сильної адвокатури існування демократичної держави і громадянського суспільства неможливе. Адвокатура здатна справляти істотний вплив на всі сторони життєдіяльності держави, активно допомагати проведенню реформ, формуванню правової держави.

Реальна можливість здійснення, а також захисту основних прав людини кожною конкретною особою забезпечується, насамперед, юридичними механізмами кожної конкретної держави. Іншими словами, основними гарантами прав людини мають бути національне законодавство і сама держава, на території якої проживає особа. Законодавство є основою механізму забезпечення прав людини. Тому особливого значення набуває визнання й закріплення у національному законодавстві основних прав людини відповідно до міжнародно-правових актів. Юридичний механізм забезпечення прав людини включає також і юридичні засоби (процедури) реалізації таких прав. Це встановлені в законі і спрямовані на здобуття людиною певних особистих чи соціальних цінностей послідовність та узгодженість дій уповноважених суб'єктів, а також зміст, обсяг, форми, способи, методи та строки вчинення таких дій.

Дуже важливими у цій системі є юридичні засоби охорони прав людини. Права людини потребують не лише гарантій їх належної реалізації, а й таких засобів, які могли б захистити людину від можливих посягань на її права. До них відносяться всі юридичні засоби, що виконують превентивну, запобіжну, функцію.

Кожна людина має право розраховувати на захист з боку держави у разі порушення її основних прав або виникнення перешкод на шляху їх реалізації. З цією метою держава має створити систему відповідних юридичних засобів. Це засоби, за допомогою яких припиняються порушення прав людини, усуваються перешкоди в їх реалізації, відновлюються порушені права.

Існуюють такі види юридичних засобів правозахисту за суб'єктами захисту: судові, прокурорські, парламентські, адміністративні, контрольно-наглядові, адвокатські.

Серед усіх юридичних засобів захисту прав людини чільне місце належить адвокатурі. її фундаментальним призначенням є захист прав людини, і саме тому необхідне досконале функціонування цього надзвичайно важливого правозабезпечувального інституту. Реальна здійсненність і надійна захищеність прав людини є найвищим критерієм прогресивності адвокатури.

Україна, яка стала на шлях відродження, потребує розроблення власної концепції співвідношення особи, суспільства та держави, механізмів захисту прав громадян. Якщо виходити з того, що головною дійовою особою суспільства є конкретна людина, то громадянське суспільство можна визначити як "сукупність людських відносин і відповідних їм формальних та неформальних суспільних інститутів. Останні опосередковують приватне життя людини, допомагають їй задовольняти свої потреби та інтереси"[2].

Відповідно до статті 2 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатура України — це недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації та діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

На адвокатуру як певним чином організоване об'єднання юристів-професіоналів покладається низка завдань, виконання яких свідчить про ефективність адвокатської діяльності. До загальних завдань адвокатури можна віднести: сприяння пануванню принципу верховенства права в державі, охороні прав і законних інтересів усіх фізичних і юридичних осіб, здійсненню правосуддя; дотримання і зміцнення законності; виховання громадян у дусі точного і неухильного виконання законів, поваги до прав, свобод, честі та гідності особи.

Спеціальним і головним завданням адвокатури є забезпечення кваліфікованою юридичною допомогою кожного, хто її потребує.

У статті 59 Конституції України визначені такі завдання адвокатури: 1) забезпечення права на захист від обвинувачення; 2) надання правової допомоги при вирішенні справ у судах; 3) надання правової допомоги при вирішенні справ в інших державних органах. Адвокатура виконує свої функції у різних напрямах діяльності: від надання консультацій, до захисту у кримінальних провадженнях і представництва у цивільних, господарських та адміністративних справах.

Консультування з питань застосування законодавства є однією з найважливіших функцій адвокатури. Вона найчастіше полягає у роз'ясненні чинного цивільного, сімейного, трудового, адміністративного і кримінального законодавства. Чільне місце в цій роботі посідає надання порад з процесуальних питань.

Ще одним важливим напрямом діяльності адвокатури є юридичне обслуговування підприємств, установ, організацій, які не мають власних юрисконсультів. Адвокат, який надає правову допомогу підприємствам, установам, організаціям, бере участь в укладенні ними договорів, веде претензійну роботу і справи в судах, надає консультації з правових питань адміністративно-управлінському персоналу, робітникам і службовцям, таким чином здійснюючи юридичний супровід їх діяльності.