Розділ «Глава 1. ІСТОРИЧНИЙ ГЕНЕЗИС АДВОКАТУРИ ЯК СКЛАДОВА ЕВОЛЮЦІЇ СУСПІЛЬСТВА»

І ще одна історія. Суд розглядав справу старенької, почесної громадянки, яка вкрала чайник вартістю 30 копійок. Прокурор, знаючи, що захищати її буде Плевако, вирішив вибити ґрунт у нього з-під ніг і сам співчутливо описав присяжним важке життя підзахисної, що примусило її піти на такий крок. Прокурор навіть підкреслив, що злочинниця викликає жалість, а не обурення. Але, панове присяжні, приватна власність недоторканна, на цьому принципі ґрунтується суспільний устрій, так що, якщо ви виправдаєте цю бабцю, то вам і революціонерів тоді за логікою треба виправдати. Присяжні схвально кивали головами, і тут свою промову почав Плевако: "Багато бід, багато випробувань довелося зазнати Росії за більш як тисячолітнє існування. Печеніги нищили її, половці, татари, поляки... Усе витерпіла, все подолала Росія, тільки міцніла і зростала від випробувань. Але тепер... Старенька вкрала старий чайник ціною в 30 копійок. Цього Росія вже, звичайно, не витримає, від цього вона загине не-зворотно..." Стареньку виправдали.

Ф. Н. Плевако був удостоєний дворянського титулу і одержав класний чин дійсного статського радника (чин IV класу, який, згідно з табелем про ранги, відповідав армійському званню генерал-майора), але залишався доступним кожній людині, він був народним адвокатом, самобутнім у всьому і завжди діяв так, як вважав за потрібне.

Серед відомих адвокатів були також Спасовіч і Арсеньєв у Петербурзі, Урусов у Москві. Вони проявили себе як обдаровані, професійні судові оратори.

Судова реформа 1864 року посідає провідне місце в історії адвокатури, виявившись найпрогресивнішою і найбільш послідовною, завдяки чому введені нею положення проіснували з невеликими змінами до 1917 р.

Така стабільність пояснюється тим, що суспільство сприйняло адвокатуру як інститут, необхідний для забезпечення реальної незалежності суду і підтримки принципів законності в ході судочинства — як цивільного, так і кримінального.

4. Розвиток адвокатури у радянський період

Після Жовтневої революції і проголошення на території України радянської влади Народний секретаріат 4 січня 1918 р. прийняв постанову, якою було ліквідовано інститут присяжних і приватних повірених. У цій постанові зазначалося, що всі громадяни, які досягни 18 років, мали право бути захисниками в суді і на досудовому слідстві. Аналогічно вирішувалося питання про захист і в революційних трибуналах за Положенням, затвердженим 23 лютого 1918 р. 14 лютого 1919 р. Радою Народних Комісарів України вдруге було ліквідовано присяжну і приватну адвокатуру, яка була відновлена Центральною Радою. Затверджено "Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали УСРР", що передбачало створення колегій правозаступників у народних судах та революційних трибуналах.

У 1920 р. в Україні вже налічувалося понад 160 юридичних консультацій, в яких працювали 365 правозаступників. У 1921 р. кількість правозаступників збільшилася до 557 осіб.

Проголошення владою нової економічної політики зумовило широке залучення адвокатів до участі в розгляді цивільних справ. Тому на початку 1921 р. РНК УСРР видала постанову про розширення мережі юридичних консультацій.

У 1922 р. Народний Комісаріат юстиції України приступив до розробки положення про адвокатуру, і вже 7 березня 1922 р. колегія НКЮ схвалила проект Положення, а 2 жовтня 1922 р. Центральний Виконавчий Комітет України затвердив Положення про адвокатуру Української СРР.

У 1922 р. розпочався новий етап формування інституту адвокатури радянського періоду. 2 жовтня 1922 р. прийнято Положення про адвокатуру, яке визначило загальні засади організації та функції колегій захисників.

Положення визначало адвокатуру як самоврядну організацію, покликану надавати юридичну допомогу населенню. Відповідно до цього Положення були створені губернські колегії захисників у кримінальних і цивільних справах.

За загальним правилом, захисниками, в той час їх називали оборонцями, могли бути особи не менш як із дворічним практичним стажем роботи в органах юстиції. Як виняток дозволялося приймати осіб із теоретичною й практичною підготовкою, ступінь якої перевіряв НКЮ. Не могли бути захисниками особи судимі, а також ті, стосовно яких порушено кримінальну справу або які позбавлені виборчих прав. На членів колегії захисників було покладено обов'язок ведення кримінальних, цивільних і адміністративних справ, укладення угод і договорів, надання консультацій тощо. Члени колегії не мали права обіймати посади в державних установах і на підприємствах. Виняток становили особи, які перебували на виборних державних посадах або займалися науково-викладацькою діяльністю.

Для обговорення загальних питань своєї діяльності, обрання президії й заслуховування її звіту, встановлення розміру відрахувань до фонду колегії та юридичної консультації президією або на вимогу не менш п'ятої частини членів колегії скликалися загальні збори колегії захисників губернії. На них обирали зі свого середовища президію колегії (від трьох до семи осіб), на яку покладалися: розгляд заяв про вступ у члени колегії, нагляд і контроль за виконанням захисниками їхніх обов'язків та накладення дисциплінарних стягнень, призначення безплатного захисту і за таксою, організація юридичних консультацій тощо.

Положенням про адвокатуру було закріплено такий порядок оплати праці захисників:

а) підсудні у справах, у яких участь захисника була обов'язковою, а також особи, визнані спеціальною постановою народного суду незаможними, звільнялися від плати;

б) робітники державних і приватних підприємств, члени комнезамів, військовослужбовці, службовці державних установ і підприємств оплачували послуги захисників за таксою, встановленою НКЮ;

в) в інших випадках винагорода захисників визначалася за погодженням із заінтересованою стороною.

Захисники зі своєї винагороди вносили до фонду колегії певне процентне відрахування, що встановлювалося НКЮ. Крім членів колегії захисників до захисту допускалися близькі родичі обвинуваченого й потерпілого, уповноважені представники державних установ, підприємств, а також профспілкових і громадських організацій. Інші особи допускалися до захисту лише з особливого дозволу суду, в провадженні якого перебувала дана справа.

Слід зазначити, що більшість членів нових колегій була так званими буржуазними фахівцями, тобто такими, які отримали освіту при царському режимі. Цифри за 1923 рік свідчать, що приблизно 75% осіб, які вступили в колегії, отримали вищу юридичну освіту в царських навчальних закладах. Тому з часом партія почала вводити до складу колегій комуністів, намагаючись встановити, таким чином, контроль за діяльністю корпорації зсередини. Але багато прийнятих в адвокатуру комуністів були адвокатами тільки на папері і вступали в колегію тільки для того, щоб зайняти керівні пости.