РОЗДІЛ VIII. УЧАСТЬ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

"У ч. 3 ст. 2 ЦПК сформульовано загальне правило дії процесуальних норм у часі: провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Проте перевірка законності та обґрунтованості судових рішень нижчестоящих судів здійснюється з урахуванням застосування цими судами процесуальних норм, які були чинними на час розгляду та вирішення справи".

Апеляційна скарга може бути подана не лише на рішення суду в цілому, а й на частину рішення, зокрема мотивувальну або на резолютивну. Якщо апеляційна скарга подана не на рішення в цілому, а лише на його окрему частину, то й у цьому випадку рішення не набирає чинності, оскільки апеляційний суд вправі вийти за межі доводів апеляційної скарги (ч. 3,4 ст. 303 ЦПК) і скасувати рішення у повному обсязі.

Стаття 293. Ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду.

Ст. 293 ЦПК містить вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені окремо від рішення. У статті враховано критику аналогічної статті Кодексу 1963 р., де було, зокрема, поєднано перелік ухвал зі строком для їх оскарження.

Слід визнати, що згадана стаття більш чітко й однозначно вирішує питання про перелік ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення. Наприклад, оскаржувана в апеляційному порядку ухвала районного суду про відмову у прийнятті та об'єднанні в одне провадження з первісним позовом зустрічної позовної заяви до переліку позовних заяв, передбачених ч. 1 ст. 293 ЦПК України, не входить, а тому не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду[1].

Щодо деяких ухвал, як показує судова практика, є проблеми. Так, в апеляційному порядку можна оскаржити ухвалу про забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову.

Ст. 118 Кодексу встановлює тільки загальне правило, що заява, подана до суду, реєструється, оформляється та передається судді в порядку черговості. Неподання заяви для розгляду може трактуватись як невиконання певних владних повноважень. У судах розподіл справ здійснюється за допомогою автоматизованої системи. При цьому не враховується рівень кваліфікації окремих суддів, обмежуються можливості їх спеціалізації за певними категоріями справ. Такий підхід може до певної міри заспокоїти громадську думку, але проблему сторонніх впливів на суддю не вирішує. Комп'ютерною технікою керують люди, а отже, контроль залишається за людьми.

У ст. 293 ЦПК не внесено до ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, ухвали суду першої інстанції про забезпечення доказів. Отже, такі ухвали згідно зі ст. 293 ЦПК не могли бути оскаржені окремо від рішення. Разом з тим ст. 135 ЦПК давала підстави для висновку, що ухвала про забезпечення доказів може бути оскаржена окремо від рішення суду. Так, у ч. 4 ст. 135 ЦПК зазначено, що оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи. Наявна колізія, яку судова практика вирішує по-різному.

У питаннях оскарження ухвал про забезпечення позову слід керуватись рішенням Конституційного Суду у справі за конституційним зверненням А. А. Суботи щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 1 ст. 293 ЦПК України (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду № 1-30/2010 р.), де вказано: "В аспекті конституційного звернення положення п. 2 ч. 1 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу стосовно можливості апеляційного оскарження ухвал суду щодо забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову у взаємозв'язку з положеннями пп. 2, 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України потрібно розуміти як такі, що передбачають право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції як про забезпечення позову і щодо скасування забезпечення позову, так і ухвали про відмову в забезпеченні позову і скасуванні забезпечення позову".

Право оскаржити відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності викликало заперечення у практичних працівників і в літературі. Дійсно, таке право може бути використане для затягування судового процесу, оскільки навіть у випадку, якщо правила підсудності дотримано, сторона може, зловживаючи своїм правом, оскаржити таку правильну по суті ухвалу, що змусить суд зупиняти провадження. Разом з тим ця норма спрямована проти того, щоб суди не приймали до свого провадження непідсудні їм справи.

Слід відрізняти оскарження ухвали про зупинення провадження у справі від відмови у зупиненні провадження у справі. У першому випадку така ухвала оскаржується відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 293 ЦПК. Оскарження відмови у зупиненні справи не передбачено. Під час перевірки апеляційної скарги про зупинення справи суд перевіряє, чи була призначена експертиза, чи був дотриманий порядок і призначення (ст. 143 ЦПК) і чи було доцільно зупиняти провадження у справі у зв'язку з призначенням експертизи. Ухвала суду першої інстанції про призначення експертизи не підлягає перегляду в суді апеляційної інстанції[2].

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення, долучаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Стаття 294. Строки апеляційного оскарження.

Строк для подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня проголошення рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Ця новела ЦПК потребує докладнішого коментарю.

У виняткових випадках складання повного тексту рішення може бути відкладено. Суд має вказати, коли сторони зможуть ознайомитись з повним текстом рішення (ст. 218 ЦПК). М. І. Балюк і Д. Д. Луспеник наголошують, що датою складання повного тексту рішення вважається дата ухвалення рішення, тобто дата проголошення вступної та резолютивної частин рішення. Оскільки в ст. 294,295 ЦПК щодо строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції не передбачено врахування можливості перенесення складання повного тексту рішення, то зазначене не береться до уваги[1]. Аналогічну позицію займають і автори коментарю до ст. 294 ЦПК колективу авторів з Харкова, які зауважують, що строк на апеляційне оскарження має враховуватись з дати проголошення резолютивної частини рішення, а не з дати виготовлення повного тексту рішення[2]. Практичні працівники мають враховувати саме таку позицію. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Днем отримання рішення є позначка на повідомленні про вручення судового рішення (ч. 3 ст. 222 ЦПК).

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Пропуск цих строків для апеляційної скарги дає підстави для залишення їх без розгляду, якщо апеляційний суд не знайде підстав для поновлення строку. Отже, питання, чи є підстави для поновлення строку, вирішує не суд першої інстанції, а апеляційний суд. І це правильно та більш логічно, ніж було визначено у Кодексі 1963 року. Про поновлення строку апеляційний суд постановляє ухвалу.

Для підвищення ефективності цивільного судочинства є доцільним вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку в одному засіданні. Водночас суд має дотримати вимоги ст. 301, 302 ЦПК про проведення підготовчих дій і призначення справи до судового розгляду. Якщо "вчинення підготовчих дій не вимагається, а апеляційна скарга оформлена належним чином, апеляційний суд вправі в одній ухвалі вирішити питання про поновлення пропущеного процесуального строку, в нарадчій кімнаті вирішити всі потрібні дії, передбачені ст. 300 ЦПК, та призначити справу до судового розгляду в цей самий день через деякий проміжок часу. Однак розгляд справи в цей же день можливий лише у разі, якщо всі учасники процесу з'явилися і згодні на це"[3].

Заяву про поновлення строку може бути викладено як окремо від апеляційної скарги, так і в тексті апеляційної скарги.

Стаття 295. Форма і зміст апеляційної скарги.