РОЗДІЛ VIII. УЧАСТЬ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в окремому порядку тільки у випадках, передбачених ст. 293 Кодексу. Цей перелік е вичерпним.

Щодо деяких ухвал, як показує судова практика, є проблеми. Так, у апеляційному порядку можна оскаржити ухвалу про забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову. П. 2 ст. 293 ЦПК сформульовано так, що є підстави його розуміти як право оскаржити тільки ухвалу про забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову, а не про відмову у забезпеченні позову, або відмову у скасуванні забезпечення позову.

Апеляційний суд Рівненської області відмовив у прийнятті до розгляду апеляційної скарги на відмову у скасуванні забезпечення позову. Таку саму позицію посіли і деякі інші суди. Отже, практика судів схиляється до такого розуміння п. 2 ч. 1 ст. 293 ЦПК України.

Не вирішено питання про те, як бути у випадку, коли суд, одержавши заяву про забезпечення позову або про забезпечення доказу, тривалий час не призначає її до розгляду і особа не може реалізувати своє право. Якщо це пов'язано з тим, що мають місце порушення

З боку працівників апарату суду, які несвоєчасно зареєстрували заяву і не передали її для подальшого вирішення, або голова суду не передає справу для вирішення тому чи іншому судді, то можна дійти висновку, що такі дії оскаржуються в порядку адміністративного судочинства. Очевидно, що в цих випадках варто спробувати звернення до суду з адміністративним позовом про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень передати заяву ("розписати") для розгляду, тобто зобов'язати відповідача вчинити певні дії. Якщо під час дії ЦПК 1963 року такі звернення були звичайним явищем, то з уведенням в дію нового ЦПК та КАСУ практика ще не визначилась. Тому адвокатам слід займати активну позицію, яка б забезпечила становлення судової практики.

Судову практику визначають суди, але якщо адвокати не поставлять перед ними проблему, то питання, що виникають у правових позиціях, так і залишаться невирішеними. Отже, каталізатором змін, їх ініціатором має виступати адвокат.

Стаття 292. Право апеляційного оскарження.

Ст. 292 ЦПК визначає осіб, які можуть оскаржити рішення суду в апеляційному порядку. Є й істотні відмінності порівняно зі ст. 290 ЦПК 1963 р., які слід мати на увазі. Право апеляційного оскарження належить сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки. Всі ці особи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

В. І. Тертишніков наголошує, що апеляційне провадження є одним із видів провадження в цивільному процесі, а не стадією процесу, як іноді його називають. Якихось серйозних заперечень щодо цього уточнення немає.

Отже, до суб'єктів оскарження ставляться ті самі загальні вимоги, як і до осіб, що звертаються до суду з позовною заявою. Тобто ці особи повинні мати цивільну процесуальну правоздатність і "володіти комплексом процесуальних прав і обов'язків не тільки взагалі, а й у даній справі зокрема".

Ст. 292 ЦПК визначає і обсяг оскарження: рішення може бути оскаржено повністю або частково. Це важлива норма. Наприклад, суб'єкта оскарження не задовольняють окремі фрагменти мотивувальної частини рішення. Отже, він може оскаржити тільки ці фрагменти або лише мотивувальну частину рішення. В. І. Тертишніков наголошує, що оскарження резолютивної частини рішення слід розцінювати як оскарження всього рішення.

Разом з тим вважаю, що частковим оскарженням можуть бути випадки, коли особа по суті погоджується із стягненням з неї певної суми, але не згодна з її розміром або ж згодна з резолютивною частиною частково, а не повністю.

Коментована стаття встановлює, що ухвали суду першої інстанції оскаржуються в окремому порядку тільки у випадках, передбачених статтею 293 Кодексу. Цей перелік є вичерпним.

"Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що організація, яка пред'явила позов або брала участь у справі як відповідач, не є юридичною особою й у законодавчих актах відсутня спеціальна норма, яка надає їй права участі в процесі як органу без створення юридичної особи, апеляційна інстанція зобов'язана скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства)".

Право апеляційного оскарження судових рішень у межах встановлених ст. 294 ЦПК строків належить також правонаступникам сторін або третіх осіб. "У разі смерті сторони або третьої особи після подання апеляційної скарги питання про правонаступництво вирішує суд апеляційної інстанції".

Право апеляційного оскарження мають і особи, які не брали участі у справі, однак лише у разі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки. Зазначені особи є матеріально заінтересованими у вирішенні справи в апеляційній інстанції. Свій процесуальний інтерес вони відстоюють від свого імені та на захист своїх прав.

Для деяких органів держави, підприємств, організацій цивільна процесуальна дієздатність може бути предметом захисту. Так, у справах про визнання страйку незаконним як відповідачі притягуються вибрані колективом страйкові комітети. Органи опіки і піклування втратили статус єдиних інститутів і поділені на дві частини: "норми, які стосуються дітей, залишилися у структурі Сімейного кодексу, а ті, що стосуються повнолітніх осіб, було перенесено у Цивільний кодекс.

Крім того, у структуру Цивільного кодексу ввійшли організаційні норми, що визначають порядок призначення та зняття опіки та піклування, призначення опікуна та піклувальника й увільнення їх від цих повноважень"536. У правовій літературі зазначається, що органи опіки та піклування не є юридичними особами, але через їхні повноваження вони можуть бути стороною чи третьою особою у справі, оскільки на них покладається виконання певних функцій, зокрема, подання заяви про обмеження цивільної дієздатності чи визнання фізичної особи недієздатною (ст. 237 ЦПК), позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК) тощо.

Твердження, що органи опіки і піклування не є юридичними особами, дискусійне. У постанові КМ України від 24 вересня 2008 р. № 866 зазначено, що органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад (далі - органи опіки та піклування), які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових і житлових прав дітей. Ці органи є юридичними особами. Безпосереднє ведення справ і координація діяльності щодо захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей.

ЦПК не дає відповіді на питання, чи підлягає оскарженню в апеляційному порядку ухвала суду про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, а також ухвала про скасування рішення третейського суду. Апеляційному оскарженню підлягає лише ухвала компетентного суду про відмову у видачі виконавчого документа. Ухвала суду про скасування рішення третейського суду оскарженню в апеляційному порядку не підлягає. Так, якщо рішення третейського суду скасовано, це не позбавляє права сторін на повторне звернення до третейського суду, за винятком випадку, коли таке рішення скасовано з підстави порушення третейським судом своєї компетенції чи визнання недійсною третейської угоди (див. також коментар до ст. 3 Кодексу (п. 5)).