Розділ IV. Захист прав людини — імператив зовнішньої політики України

Кіровоградському педагогічному університеті, Рівненському державному гуманітарному університеті, Національному університеті "Острозька академія", Рівненському інституті слов'янознавства, Прикарпатському університеті ім. В. Стефаника, Волинському державному університеті ім. Лесі Українки та ін.

Для задоволення інформаційних потреб росіян щороку в Україні виходить російською мовою близько 40 % усіх видань. Загалом літературні потреби національних меншин в Україні задовольняє розгалужена система бібліотек, у багатьох із яких працюють відділи літератури мовами національних меншин: література російською мовою складає 59 млн. 292 тис. 705 примірників. З більш ніж 1,5 тис. газет, що виходять в Україні щороку, 1412 друкуються російською мовою. В Україні транслюються програми Громадського російського телебачення. Майже дві третини загального обсягу ефірного часу на теле- й радіоканалах зайняті передачами і фільмами російською мовою.

Українським законодавством передбачено також захист прав і свобод національних меншин шляхом укладення міжнародних договорів. Таким є Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, в рамках реалізації якого створюються належні умови для задоволення етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності росіян в Україні. Цими питаннями опікується також робоча група МЗС України та МЗС Росії з гуманітарних питань, що діє в рамках українсько-російської комісії зі співробітництва. Забезпечення прав російської національної меншини в Україні, так само як й інших етнічних груп, передбачено новими законопроектами, що нині розробляються.

Українська громада Республіки Польща

Історичне минуле українського й польського народів було позначене як негативними, так і позитивними чинниками, поєднанням зусиль у боротьбі проти спільних ворогів і жорстким протистоянням у міжетнічній боротьбі за землі. При цьому зазначимо, що польська політика стосовно українських земель завжди вирізнялася наступальним, експансіоністським характером. Проблема існування українців Польщі є прикладом складного розвитку національної меншини в жорсткому іншомовному середовищі. У ЦІЙ ПЛОЩИНІ постають різні аспекти історичного правового поля, об'єктивних і суб'єктивних умов існування національних меншин, їхньої взаємодії з титульною нацією та з представниками інших національних формувань. У числі проблем — асиміляційне протистояння, захист своїх прав, історичної власності. Ці питання до ствердження незалежної України практично замовчувалися: колишні керівники СРСР і Польщі намагалися не ворушити минуле. Така позиція не сприяла порозумінню між народами, призводила до посилення неприязні, переводила проблеми з площини протистояння в антагоністичні. У свідомості поляків закарбовані події історичного минулого: розділи Польщі, українсько-польська війна 1920—1921 pp., волинські події воєнного часу, коли відбувалося криваве протистояння українських і польських вояків. Із завершенням Другої світової війни протистояння не припинилося. Воно віднайшло ідеологічну підтримку в теорії мононаціонального характеру (тобто єдиної нації) Польської держави, яка реалізувалась у державну політику польського уряду.

Протягом лютого — квітня 2003 р. політики і центральні засоби масової інформації України і Польщі мусували питання про розслідування волинських подій, називаючи їх злочином проти польського народу. При цьому не завжди дотримувались історичної правди, не враховувались обставини воєнного часу. Історичні події переказувалися за варіантом, поданим польською стороною. Жодна газета чи журнал по обидва боки кордону не згадали про так звану операцію "Вісла", яку здійснили польські військові 1947 р. (військова операція з виселення українців з їхніх історичних земель). Без знання минулого неможливо будувати сьогодення й проектувати майбутнє, неможливо подолати стереотипи в міжнаціональних відносинах, на які є багатою українсько-польська історія.

Позитивні зрушення у ставленні до національних меншин у Польщі спостерігалися в політиці нового польського керівництва: на початку 1990-х років українців представляв у Сеймі свій депутат. Дещо змінилося ставлення до українського питання з боку політичних діячів різних ідеологічних напрямів, посилився студентський рух української молоді. Було надано життя таким новим професійним і громадським організаціям, як Братство Св. Володимира, молодіжний "Пласт", Товариство лікарів, Союз українок у Польщі. Заснована Спілка української молоді, Об'єднання лемків, Громадянський круг лемків, Лемківський комітет, Музей лемківського побуту в с. Команчі. Створені нові єпархії — Перемисько-Новосончівська і Хелмська; активізувалися регіональні громади Лемківщини і Підляшшя. Крім того, лібералізовано видавничу діяльність, поширилися контакти з українською діаспорою з інших країн.

Об'єднання українців у Польщі (ОУП) — провідна українська організація, яка в 1990-ті роки налічувала 8 тис. осіб (тепер близько 3 тис). Найміцніші осередки діяли у Кракові, Пшемислі (Перемишль), Гданську, Кошаліні, Щецині, Варшаві. З метою вшанування пам'яті загиблих українців, збереження історичних пам'яток українського народу при ОУП утворено комісію національної пам'яті, засновано архів. З ініціативи групи дослідників — діячів культури, представників національних меншин, працівників Інституту культури (Варшава) прийнято рішення про заснування в Польщі Об'єднання співробітництва народів Східної Європи "Зближення". Товариство об'єднує, спрямовує і координує роботу серед українців. Українська громадськість Польщі на початку 1990-х років мала 56 центрів навчання української мови, одну початкову школу у м. Білий Бор, де навчалося 110 учнів, українські класи в Банях-Мазурських, ліцеї у Легниці та в Гурові-Ілавецькому. Всього українську мову вивчали майже півтори тисячі учнів. Учителів для українських шкіл і ліцеїв готували кафедри української філології Варшавського, Люблінського і Краківського університетів. Кваліфікацію з української мови та літератури польські вчителі підвищували на курсах Київського педагогічного інституту.

Розвиток загальноєвропейського процесу значною мірою залежить від українсько-польських добросусідських відносин. Особливого значення набувають гарантії й домовленості послідовного забезпечення прав і створення належних умов для цілковитого задоволення культурних, релігійних та освітніх потреб національних меншин у країнах. У Польщі дедалі більше усвідомлюють, що той, хто хоче добра Польщі, має бажати собі вільної, демократичної, заможної України.

Особливу увагу підтримці українців Польщі і поляків в Україні надає Консультаційний комітет президентів України і Польщі, в рамках якого було створено комісію з етнічних питань. Серед завдань передбачалося: відкриття українського культурно-інформаційного центру у Варшаві та відповідного польського центру в Києві; вдосконалення фінансової підтримки актуальних потреб національно-культурних товариств; організацію періодичних телевізійних передач, присвячених Україні і Польщі, тощо. Водночас польська сторона найбільший інтерес виявляла до релігійних питань, при цьому наполегливо вимагала докладних звітів щодо кількісного і якісного складу католицької громади в Україні. Українські фахівці як контраргумент висунули тезу про те, що католиками в Україні є не тільки поляки, і це питання не входить до компетенції комісії.

Одним із питань, яке порушувала польська сторона, — це критерії визнання певних культурних цінностей в Україні пам'ятками польської культури. Сюди належить літературна та архівна спадщина — старовинні видання, релігійна література, походження яких досить важко встановити. Наступною була тема, пов'язана зі вшануванням "польських місць пам'яті", тобто відновлення польських пам'яток на українській землі, зокрема поховань загиблих. Польська сторона залишала за собою право щодо компенсації полякам, які постраждали під час українсько-польської складної історії взаємовідносин. У цих досить складних питаннях польська сторона виявила наполегливість: прагнула обстоювати польські інтереси, не завжди враховуючи інтереси українські. Втім Консультаційний комітет президентів активізував двостороннє співробітництво, сприяв розв'язанню найскладніших питань двостороннього спілкування. Серед них передусім питання безпеки двох держав, взаємних боргів, становище і захист національних меншин, подолання національних стереотипів тощо.

Своєрідним кроком до порозуміння стало вшанування пам'яті загиблих під час трагічних подій на Волині часів Другої світової війни. 10 липня 2003 р. Верховна Рада України і польський Сейм ухвалили текст спільної заяви щодо примирення і прощення. Президенти України і Польщі Л. Кучма і А. Квасьнєвський виступили зі спільною заявою "Про примирення в 60-ту річницю трагічних подій на Волині". В ній ідеться про те, що обидва народи мають знайти в собі мужність сприйняти правду, щоб злочин назвати злочином, бо лише на повазі до правди можна будувати майбутнє.

Негативний резонанс в українсько-польських етнічних стосунках мала ситуація навколо меморіалу "Орлят" у Львові, яку деякі політики з обох боків кордону представляли як наслідок західноукраїнського сепаратизму, конфронтацію не Варшави зі Львовом, а Львова з Києвом. Неузгодженість позицій української і польської сторін у цьому питанні, жорсткі формулювання, небажання йти на компроміси, до того ж нерозв'язані проблеми українських ветеранів, що опинилися на польській території, — не були на користь вирішення питання. Президент України наголошував, що ситуація, яка склалася навколо Личаківського кладовища у Львові, не є свідченням антипольських настроїв львів'ян. Це скоріше є даниною непростій історії польсько-українських відносин. її залишкові явища неможливо одразу подолати, але з ними необхідно боротися.

Поляки України

На розвиток етнічних процесів справляє вплив цілий комплекс чинників, найважливішими серед яких є соціально-економічна структура етнічних груп та їх кількісне співвідношення, територіальне розташування, ступінь генеалогічної спорідненості народів та їхніх мов, спільність походження, особливості культурно-господарської діяльності тощо. На сучасних процесах розвитку етнічних фуп значною мірою позначилися такі масові етносоціальні явища, як міграція та урбанізація етносів. Зазначені особливості виявилися в динаміці чисельності та географії розселення поляків на території України, кількість яких швидко зменшується. Якщо у 1959 р. в Україні проживало 363,3 тис. поляків, то за останнім переписом 2002 р. їх чисельність ледве сягає 144,1 тис. осіб. Більшість поляків (94,2 %) є уродженцями України. Компактні поселення існують у Житомирській (31,7 % усіх поляків) та Хмельницькій (16,7 %) областях. Значна частина цієї етнічної групи проживає у Львівській області. Згідно з дослідженнями, що проводилися в Україні протягом останніх років, поляки — одна з національних меншин, яка зазнала масової акультурації та асиміляції. Про це свідчить зменшення чисельності поляків, що визнають польську мову рідною (12,5 %), та збільшення кількості тих, що рідною визнають українську (66 %) і російську мови (близько 15,4 %).

Одним із пріоритетів політики Української держави є збереження чисельності національних меншин, у тому числі польського населення. Відповідно до Державної програми відродження й розвитку освіти національних меншин України розробляються навчальні плани та програми для освітніх осередків із польською мовою викладання: тільки для учнів молодших класів вийшли друком 26 назв різних підручників і навчальних посібників. Педагогічні кадри для шкіл із викладанням польської мови готують 15 вузів країни: Тернопільський педагогічний університет, Львівський національний університет ім. І. Франка, Волинський національний університет ім. Лесі Українки, Житомирський педагогічний університет та ін.

Сприяє збереженню культурних і мовних традицій поляків в Україні Республіка Польща. За Угодою про співробітництво між міністерствами освіти України і Польщі від 12 січня 1993 р. обидві країни приділяють особливу увагу співробітництву безпосередньо дитячих дошкільних установ, шкіл, професійно-технічних училищ, вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ України та Польщі; розвитку і вдосконаленню вивчення рідних мов представниками української національної меншини в навчальних закладах Польщі та польської національної меншини в навчальних закладах України. Україна гарантує представникам польської національної меншини в Україні можливість вивчення рідної мови в навчальних закладах усіх рівнів освіти та зобов'язується надавати допомогу в забезпеченні їх підручниками, навчально-методичною літературою, наочними посібниками тощо.

Незважаючи на те, що польська меншина становить цілісну етнічну групу, в різних регіонах України етнічні процеси мають свої особливості щодо мовних, культурних, економічних або політичних аспектів етнічної самосвідомості. Консолідаційним чинником для польської нації більшість вважає народну самобутність: звичаї, обряди тощо. Іншою етноконсолідаційною ознакою вважають віросповідання (Житомирська область) та мову (Львівська область).

З набуттям незалежності України польські осередки, користуючись правом статусу національної меншини, почали відроджуватися. З 12 вересня 1990 р. польський уряд призначив стипендії для української молоді польського походження. Щороку на навчання в Польщу виїжджає близько 130 осіб, хоча не всі повертаються в Україну. В середовищі польської меншини спостерігається процес повернення до витоків національної культури. Активно працюють польські громадські організації — Спілка поляків України, Федерація польських організацій в Україні, Об'єднання поляків Житомирщини "Полонія", Національно-культурне товариство "Згода", Польський інститут у Києві, Спілка поляків Донбасу тощо. Поступово відновлюються пам'ятки польської спадщини, поширюється вивчення польської мови, створюються різноманітні структури, які долучаються до процесів відродження етнічної ідентичності, встановлюють і розвивають контакти з історичною батьківщиною.

Оскільки Польща визнана одним із стратегічних партнерів України, Українська держава докладатиме зусиль для лояльного вирішення всіх можливих суперечностей між країнами. Водночас розв'язання проблем національних меншин послабить історичну напругу між нашими народами і державами. Наявні позитивні зрушення в подоланні стереотипів минулого: дедалі більше поляків убачають в Україні та українцях партнерів в економічному європейському просторі і друзів. Нове покоління поляків, ділові кола швидше знаходять шляхи до взаєморозуміння. Глава Української держави виступив з ініціативою щодо розробки й підписання двосторонньої угоди з історично-гуманітарних питань, яка окреслила б основи взаємного прощення, нашого спільного ставлення до історії і принципи співробітництва. Президенти України і Республіки Польща визначили 2004 рік Роком Польщі в Україні, а рік 2005 — Роком України в Польщі.