Соціальні відносини визначав станово-клановий поділ (соціальна стратифікація). Ці інститути виконували організаційно-господарські, адміністративні, судові та репресивні стосовно населення функції. Вони були основою майбутніх державно-адміністративних структур. Утвердилися пірамідально-бюрократична ієрархія суспільства та структура влади протодержавного рівня. Почали формуватися експлуататорські відносини.
Формування системи племені-вождівства мало принципове значення для перетворення влади-власності з колективної на корпоративну, носієм якої були вождь та його клан, що здійснювали свої повноваження через общинну аристократію. У масштабах племені утвердилася та вдосконалилася система редистрибуції - централізованого продуктообміну, регулятора виробництва і централізованого перерозподілу додаткового продукту між общинами, зосередження частини додаткового продукту в руках вождя та аристократії.
Редистрибутивна система у виробничій сфері сприяла поглибленню поділу праці між окремими общинами, формуванню територіально-виробничої спеціалізації в усіх виробництвах, зародженню та формуванню ремісничої виробничої діяльності, що забезпечувала потреби племені, особливо племінної верхівки. Виник міжплемінний обмін та обмін між племенами-вождівствами. У культурно-інформаційній сфері збільшився обсяг знань, вони стали спеціалізованими і спадковими, зростали професіоналізм, обмін досвідом та інформацією. Виникли піктографія та писемність. Формувалися субкультури аристократії та різних соціально-професійних груп.
Таким чином, сукупність системних політичних, соціальних, економічних, культурно-інформаційних і територіально-поселенських зрушень була основою переходу до цивілізації.
У системі землеробсько-тваринницьких суспільств з кінця VII-VI тис. до н. е. визначилися три лінії еволюції:
1) землеробсько-тваринницька, що ґрунтувалася на колективній організації господарської діяльності з іригаційно-меліоративним землеробством і комплексним багатогалузевим господарством (східний шлях цивілізаційного розвитку);
2) землеробсько-тваринницька з парцелярно-сімейною системою господарства у межах роду та общини (західний шлях цивілізаційного розвитку;
3) скотарсько-кочівницька.
Східний шлях цивілізаційного розвитку виник у долинах річок Нілу, Тигру, Євфрату, Каруну і Кархе, Інду, в Стародавньому Китаї, Південній Америці. Землеробство було пов'язано із штучним зрошенням, з VII тис. до н. е. будували іригаційні системи (зрошувальні канали). На межі TV-III тис. до н. е. в добу енеоліту (мідно-кам'яної) та бронзи утворилися ранні цивілізації давньосхідного типу.
Західний шлях цивілізаційного розвитку представляли енеолітичні культури Європи (Балкано-Дунайсько-Карпатського регіону та Середньої Наддніпрянщини), соціокультурний розвиток яких упродовж VH-V тис. до н. е. характеризувався відтворювальним раннім землеробсько-зерновим і тваринницьким господарством, рівень якого не поступався суспільствам Месопотамії та Єгипту. Проте в умовах неполивного зернового господарства, що не потребувало колективної праці, сім'я (домогосподарство) утверджувалася як самостійна (автономна) економічна одиниця. Редистрибутивна система не сформувалася, відокремлення бюрократичного апарату відбувалося повільно. В V-III тис до н. е. ці суспільства потрапили під владу індоєвропейських скотарських племен, загинули або переорієнтувалися на розвиток скотарства, на основі якого вихід на цивілізаційний рівень був неможливим.
Велике розселення індоєвропейських племен відбувалося упродовж IV-III тис. до н. е. в добу неоліту та енеоліту. Первісно вони займали територію між Нижнім Дніпром (археологічна маріупольська спільність), Північним Кавказом і Південним Уралом. Розселилися індоєвропейські племена у степах Східної Європи, Південного Уралу, Казахстану, дійшли до північних районів Індостану та Китаю, північно-західного Ірану. Господарське життя характеризує переважання тваринництва (коні, велика рогата худоба, свині, собаки), примітивне землеробство, престижний дарообмін. Використовували золото, срібло, мідь, свинець, колісний транспорт. Формувалися племена-вождівства, які мали архаїчний характер, оскільки вожді виконували переважно культові та правові функції (вождь-первосвященик). Суспільство диференціювалося, набуло станово-функціональної ієрархії. Існував поділ на знатні та незнатні роди, невільних і вільних людей, виокремлювалися професійні воїни на чолі з воєначальником. Продуктивні зміни почалися з освоєнням заліза в І тис. до н. е. в умовах експансії кочових племен євразійських степів і встановлення торговельних зв'язків з давніми цивілізаціями греків, етрусків, карфагенян.
Ранні цивілізації західного типу розвитку сформувалися у добу пізньої бронзи та раннього заліза, коли використання залізних знарядь праці дало змогу збільшити продуктивність праці та отримати додатковий продукт.
Скотарсько-кочівницька лінія розвитку формувалася упродовж кінця VII-II тис. до н. е. на Близькому Сході, в зоні степів і напівпустель Західноазійсько-Північноафрикансько-Південноєвропейського регіону. Це було пов'язано з демографічними (зростання населення) та природно-кліматичними (осушення, недостатність атмосферних опадів, виникнення пустель) факторами (точка біфуркації). Населення займалося розведенням дрібної рогатої худоби, одомашненням коня і верблюда, розширювало площі пасовищ. Колективна власність на пасовища поєднувалася з приватною на худобу. Цивілізаційна історія кочових суспільств скотарів починається з II тис до н. е.
Отже, на Близькому Сході поряд з культурою зрошувального землеробства сформувалися родоплемінні суспільства кочового скотарства. Проте кочовий спосіб життя - номадизм - не забезпечує прогрес господарської діяльності. Наука визнає його цивілізаційний розвиток за умови запозичення соціокультурних елементів сусідніх цивілізацій або підпорядкування землеробського населення, проте подальший розвиток пов'язує з подоланням кочового способу життя.
Таким чином, хліборобсько-скотарські суспільства із зерновим землеробством вийшли на цивілізаційний рівень двома шляхами: східним і західним. Сім'я, рід, родова і багатородова (гетерогенна община), плем'я та союзи племен - первісні господарські одиниці.
Східну модель характеризують економічне зростання на основі посилення ролі племен-вождівств в організації виробництва, редистрибутивно-господарська форма концентрації суспільного додаткового продукту та перетворення його на престижні цінності, колективне виробництво, розвиток протоміст. Вона реалізувалася на території Близькосхідно-Передньоазійського регіону (так званого близькосхідного локомотиву або центру випереджаючого розвитку), Індії та Китаю. Західна модель реалізувалася на території Євразії в умовах неполивного землеробства і утвердження окремого домогосподарства як самостійної соціально-економічної одиниці, забезпечивши вихід на цивілізаційний рівень в умовах раннього залізного віку.
Відокремлення тваринництва як самостійної сфери діяльності від землеробства, скотарських племен від землеробських оцінюється як перший суспільний поділ праці.
Господарство первісних суспільств в історії України
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюк В.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина І. Господарство первісних суспільств. Господарство та економічна думка суспільств доіндустріальних ранніх і традиційних цивілізацій“ на сторінці 3. Приємного читання.
