Рис. 9.1. Схема моделі загальної рівноваги Л. Вальраса
Л. Вальрас загальну економічну рівновагу безлічі ринків характеризував як стан, за якого: 1) ефективний попит і пропозиція продуктивних послуг рівні; 2) на ринках споживчих товарів і виробничих послуг є постійна стала ціна, отже, немає тенденції до змін установлених обсягів купівлі-продажу; 3) ціна продажу товарів дорівнює витратам на їх виробництво, вираженим у продуктивних послугах. Дві перші умови належать до рівноваги обміну, третя - до рівноваги виробництва.
Загальна рівновага в економіці забезпечується функціонуванням ринкового механізму, в якому:
o рівновага в економіці не зводиться до рівноваги обміну, вона передбачає взаємозв'язок і взаємозалежність виробництва, споживання і доходів усіх економічних суб'єктів;
o ціна є основним інструментом забезпечення ринкової рівноваги. Врівноваження елементів ринкового механізму (попиту і пропозиції товарів) відбувається через пошук взаємоприйнятних цін, які водночас є цінами рівноваги;
o рівноважна ціна встановлюється у точці рівноваги між корисністю товару і витратами на його виробництво. Виступаючи регулятором пропорцій обміну, рівноважна ціна забезпечує узгодження ступеня корисності споживної цінності з рівнем витрат. Для покупця ціна є критерієм оцінки граничної корисності певного товару відносно граничних корисностей інших товарів. Для продавця гранична корисність (ціна) визначається співвідношенням виторгу і витрат, необхідних для виробництва товару. Теза про рівність співвідношень усіх граничних корисностей і співвідношень граничних витрат відома як "граничні умови ринкової рівноваги Вальраса";
o рівноважні ціни формуються в результаті взаємодії всіх ринків. Рівновага на ринках факторів виробництва узгоджується з рівновагою на ринках споживчих товарів, якщо ціни на споживчі товари залежать від цін факторів виробництва (ренти, процента, заробітної плати), а на фактори виробництва - від цін споживчих товарів (продуктів харчування, промислових товарів);
o загальна економічна рівновага має місце тоді, коли на ринку встановлюється одна ціна рівнозначних товарів, яка відповідає витратам, їх граничній корисності.
Л. Вальрас сформулював закон, згідно з яким економіка перебуває у стані ринкової рівноваги, якщо сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції, або сукупні доходи дорівнюють сукупним витратам; за даних п ринків, якщо (п - 1) ринок перебуває у рівновазі, то й останній ринок буде у стані рівноваги, оскільки не може існувати надлишок попиту і пропозиції на товари. Часткова рівновага на окремому ізольованому ринку або на певній кількості ринків не гарантує загальної рівноваги для всієї економіки.
Л. Вальрас у моделі загальної економічної рівноваги сформулював проблему, але остаточно математично її не розв'язав. Економічна система вченого продовжила розвиватися у XX ст. його послідовниками - В. Парето, Е. Бароне, Г. Касселем, Д. Хіксом, А. Вальдом, К. Ерроу, П. Семюелсоном та ін. Ідеї Л. Вальраса є однією з основ економетрики, моделі "витрати - випуск" В. Леонтьєва.
Вільфредо Парето (1848-1923) - італійський економіст, соціолог, політолог, інженер, один із засновників неокласичного напряму економічної теорії. Свої ідеї виклав у багатьох працях, основні з яких: "Курс політичної економії" (у 2 томах, 1896-1898), "Підручник політичної економії" (1906), "Трактат із загальної соціології" (1916), в яких знайшли розвиток ідеї математичної школи та теорії загальної економічної рівноваги. В історію світової економічної думки вчений увійшов як автор "оптимуму Парето".
До основних теоретичних здобутків В. Парето належать: o Творче розуміння предмета економічної теорії, яка повинна вивчати механізм встановлення рівноваги між потребами людей і обмеженими ресурсами для їх задоволення, та методологи дослідження, що базується на функціональній (математичній) залежності між економічними процесами і явищами, відмові від використання причин но-наслідкових залежностей. Завдання економічної науки - визначення кількісних співвідношень між економічними параметрами.
o Розгляд моделі загальної економічної рівноваги для трьох типів економіки: вільної конкуренції, монополізованої та соціалістичної (центрально-керованої). Зроблено висновок, що максимізація цілей виробників і споживачів може реалізуватися лише на ринку досконалої конкуренції, в умовах монополізованих ринків максим і за ці я доходу досягається шляхом зміни цін, при соціалізмі також необхідно дотримуватися вартісних пропорцій для досягнення загальної економічної рівноваги.
o Розвиток ординалістської (порядкової) теорії граничної корисності, започаткування сучасної теорії поведінки споживача. Вчений визнавав неправомірність вимірювання абсолютної величини корисності окремих благ та існування сумарної корисності як суми індивідуальних корисностей, використання ціни як кількісного вияву корисності. Стверджував, що можна виміряти порядкову величину корисностей через зіставлення споживчих переваг (преференції) або ранжирування наборів благ. Використовуючи криві байдужості, введені в аналіз англійським ученим Ф. Еджуортом, В. Парето винайшов такі інструменти аналізу, як карта байдужості та діаграма "ящик Еджуорта", за допомогою яких досліджував криві байдужості попиту та пропозиції.
o Розвиток теорії суспільного добробуту або теорії економічного оптимуму. Предметом дослідження цієї теорії є оцінка оптимальності різних станів економіки з погляду ефективності розподілу обмежених ресурсів у масштабах суспільства.
До В. Парето суспільний добробут трактувався як сума індивідуальних добробутів, тому їх зростання механічно збільшує суспільний добробут. Вчений виокремив корисність індивідів (мікрокорисність) і корисність суспільну (макрокорисність), сформулював умови оптимального розподілу ресурсів і вироблених благ. Для цього він визначив межу зростання суспільного добробуту через поняття суспільної максимальної корисності, що отримало назву "оптимум Парето". Ознакою досягнення суспільним добробутом свого максимуму (оптимального розподілу ресурсів) є рівноважний стан, за якого ніхто не може поліпшити свій добробут (збільшити багатство), не погіршуючи (зменшуючи) добробут хоча б одного із інших учасників розподілу (обміну). Парето-оптимальний стан ринку означає, що оптимальний розподіл пов'язаний із конкурентною рівновагою, всі учасники ринку, кожен з яких оптимізує власну цільову функцію (виробники - максимізацію прибутку, споживачі - максимізацію корисності), досягають взаємної рівноваги інтересів і вигод, сумарна функція корисності досягає свого максимуму. Рух до оптимуму відбувається за умови зростання добробуту хоча б одного члена суспільства при збереженні добробуту всіх інших. Як тільки економіка досягає стану оптимуму, в подальшому поліпшення основних макроекономічних показників стає можливим лише на основі глибоких структурних зрушень. Теорія Парето є основою так званої нової економіки добробуту.
o Дослідження проблеми розподілу доходів. Сформулював закон розподілу доходів, який отримав назву "закон Парето", що виражає залежність між величиною доходу (збільшенням багатства суспільства) та кількістю його отримувачів (чисельністю населення), проголошує існування значної стабільності у розподілі доходів, стверджує, що переважна частина доходів акумулюється в основної маси населення, а великі доходи утворюють лише незначну частину національного доходу. Проблема зростання добробуту бідних є проблемою виробництва і збільшення багатства. Найкращий спосіб поліпшення становища бідних класів - досягнення швидших темпів зростання багатства, ніж населення.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюк В.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Математична школа в економічній теорії. Теорії часткової та загальної рівноваги“ на сторінці 2. Приємного читання.
