o технічні та технологічні зміни зумовили укрупнення промислового виробництва, посилення концентрації та різке зростання обсягу капіталу, необхідного для організації підприємства. Додаткові капітали залучали шляхом випуску акцій і створення акціонерних товариств, що мобілізувало вільні кошти різних прошарків населення.
Темпи економічного розвитку провідних індустріальних держав Західної Європи та США порівняно з періодом вільної конкуренції зросли. У1830-1913 рр. темпи середньорічного приросту валового суспільного продукту становили - 1,8 %, у 1870-1913 рр. середньорічні темпи зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) становили 2,5 %, зокрема у США - 4,1 %, Японії - 2,5, Німеччині - 2,8, Франції - 1,7 %, Великій Британії - 1,9 %. Темпи зростання продуктивності праці були нижчими, ніж темпи економічного зростання, і становили в середньому 1,7 %.
Аналіз економічної кон'юнктури свідчить про циклічність розвитку світового господарства. Кризи перевиробництва охопили такі роки: 1882,1890,1903-1905,1907,1913-1914.
Основний зміст структурних зрушень у світовому ти національних господарствах
Це зміна співвідношення між окремими сферами господарства. У світовому та національних господарствах зростала частка промисловості та зменшувалася - сільського господарства у створенні ВВП, а також у структурі зайнятості. Економічне зростання ґрунтувалося на більш високому рівні нагромадження. Рівень виробничих інвестицій підвищився до понад 5 % від валового національного продукту.
У промисловості темпи щорічного приросту збільшилися впродовж 1872-1890 рр. до приблизно 3 %, 1890-1918 рр. - до 4-5 %. За динамікою розвитку сформувалося три типи промислово розвинених країн: американський - з порівняно високими, німецький - із середніми, англійський - з найнижчими темпами розвитку промислового виробництва. Світове промислове виробництво зросло в сім разів. Проте на початку XX ст. у загальній вартості продукції обробних галузей переважали товари групи "Б". Значення важкої промисловості у структурі промислового виробництва зростало. Розвивалися галузі другої НТР: електроенергетика, хімічна (виробництво синтетичних барвників, соди, добрив, сірчаної кислоти тощо), електрохімія, транспортна, сталеливарна, нафтодобувна і нафтопереробна, електротехнічна, алюмінієва тощо. Ускладнилася структура машинобудування. Пришвидшився процес формування і диверсифікації підгалузей. У транспортному машинобудуванні розвивалися електрична, автомобільна, суднобудівна, повітряна підгалузі, виробництво трамваїв. Так звані старі галузі промислового перевороту (текстильна, харчова, суднобудівна, будівельна і будівельних матеріалів) розширювалися та модернізувалися. Виробництво набуло масового і стандартизованого характеру. Окремі галузі розвивалися нерівномірно, випереджальними темпами - важка промисловість.
Наприкінці XIX ст. США вийшли на перше місце у світі за обсягом промислової продукції. Велика Британія втратила роль "фабрики світу", відстала від США і Німеччини - спочатку за темпами економічного розвитку, а потім і за абсолютними показниками. Німеччина посіла друге місце після США. Відродився протекціонізм, що витіснив політику фритредерства.
Сільське господарство відставало від інших сфер і галузей народного господарства техніко-технологічно, за формами організації та методами ведення господарства, продуктивністю праці. На розвиток аграрної економіки значний вплив мала світова аграрна криза (1875-1893 рр.), у результаті почалося індустріальне техніко-технологічне й організаційно-економічне реформування цієї галузі. Соціально-економічну структуру характеризувала незначна концентрація сільськогосподарських підприємств (крім Великої Британії та США), збереження дрібного і середнього землеволодіння, що залишалося життєздатним.
Зросла господарська самодіяльність хліборобів, що базувалась на діяльності сільськогосподарських товариств і кооперативів. У 1912 р. сільськогосподарських кооперативів (кредитних, збутових, контролю продуктивності домашніх тварин, машинних, переробних) нараховувалося у США - 7320, Німеччині - 31 981 (за участю 4,7 млн членів), Франції - 37 055, Швейцарії - 5366, Нідерландах - 3650, Бельгії - 3844, Англії - 464, Ірландії - 924, Данії - 3556 (1903 р.), Угорщині - 5006, Австрії - 11 500. З 1 січня 1907 р. національні кооперативні організації різних країн об'єдналися у Міжнародний союз сільськогосподарських товариств.
На початку XX ст. сформувалася система суспільного організованого сприяння сільському господарству з боку держави, місцевого самоврядування, громадських організацій і приватних осіб, яка охоплювала такі складові: сільськогосподарське наукове дослідництво й освіту, агрономічну допомогу господарському населенню. Головна увага зосереджувалася на селянських господарствах, від входження яких у систему індустріально-ринкових відносин залежав прогрес сільського господарства.
В аграрній політиці світових держав відбувався перехід від економічного лібералізму до державного регулювання аграрної сфери економіки. Вплив держави на розвиток сільського господарства в різних країнах виявлявся у таких головних напрямах: створення необхідної правової та нормативної бази, системи державного управління сільським господарством, фінансування загальнодержавних і місцевих сільськогосподарських заходів.
Відбулися якісні зрушення в соціально-економічних відносинах.
У процесі історичної еволюції зменшилося значення приватно-індивідуальної власності, домінуючу роль у промисловості та обігу почала відігравати акціонерна власність, значимими стали кооперативна, державна і муніципальна. Державна власність формувалася переважно двома шляхами: за рахунок державного бюджету і в результаті націоналізації приватних підприємств. Муніципальна власність і господарство створилися на основі розвитку соціально-економічної інфраструктури (транспорту, електропостачання, газопостачання, шкіл, лікарень тощо). Кооперативна власність сформувалася на основі добровільного об'єднання капіталів і засобів дрібних товаровиробників. Це була форма захисту від експлуатації посередниками і великими підприємцями.
Якісні зміни відбулися в організації та управлінні виробництвом.
Склалася система різних організаційно-правових форм підприємництва. Зменшилася роль індивідуально-приватної форми організації виробництва. Посилення концентрації та централізації капіталів і виробництва зумовило формування різних форм партнерства й акціонерних підприємств (корпорацій). Акціонерні товариства за обсягами виробництва почали займати провідне місце в системі підприємництва. Відбувався процес утворення об'єднань корпорацій (монополістичних об'єднань), формами яких були картелі, синдикати, трести, концерни - на основі горизонтальної інтеграції в межах однієї галузі; концерни - на основі диверсифікації.
Змінилася роль банків. З пасивного акумулятора коштів і посередника під час платежів вони перетворилися в активних учасників ринку, організаторів виробництва, котрі контролювали як грошовий капітал, так і промислове виробництво. У результаті злиття банківського та промислового капіталів утворився фінансовий, якому поступилися першістю промисловий і торговельний. Почали формуватися фінансово-промислові групи, а серед найвпливовіших банкірів і підприємців у процесі посилення фінансового капіталу - фінансова олігархія.
На мікроекономічному рівні в організації підприємницької діяльності зросло значення маркетингу та менеджменту.
У розвитку ринкової економіки відбувся перехід від досконалої (вільної) конкуренції до недосконалої (монополістичної, олігополістичної). Формувалися відповідні підсистеми та елементи ринкової інфраструктури: організаційно-технічні, фінансово-кредитні, державно-регулятивні.
Почався процес формування етатистської системи господарювання.
Утворювалися та історично еволюціонували масштаби, функції, форми і методи державного регулювання економіки. Швидке усуспільнення, концентрація та централізація виробництва в кінці XIX - на початку XX ст. зумовили докорінну зміну економічної ролі держави. Державна економічна політика ґрунтувалася на ідеях неокласичної економіки, увага якої була зосереджена на мікроекономічному аналізі приватногосподарської діяльності.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюк В.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 9. Господарство провідних суспільств європейської цивілізації в умовах монополізації ринкової економіки в останній третині XIX - на початку XX ст. Розвиток економічної думки“ на сторінці 2. Приємного читання.
