o вважав, що єдиним джерелом вартості є праця, а точніше соціально визначена людська діяльність. Величина вартості товару вимірюється суспільно необхідним часом, затраченим на його виробництво. Отже, згідно із законом вартості всі товари обмінюються на основі вартості, яка в них міститься;
o ввів поняття "ціна виробництва" як форму існування вартості. Ціна як грошове вираження вартості товару відхиляється від останньої під впливом коливань попиту і пропозиції;
o зазначав, що у процесі реалізації товару відбувається роздвоєння вартості на споживну (відображає його корисність) і мінову вартість (у формі мінової вартості), в основі якого лежить двоїстий характер праці, втіленої у товарі (конкретна праця створює споживну вартість, абстрактна праця створює мінову вартість);
o зазначив, що вартість товару визначається не кількістю робочого часу, затраченого на його виробництво, а часом на його відтворення.
При обґрунтуванні теорії додаткової вартості К. Маркс вводить поняття товару "робоча сила" як сукупності фізичних і духовних здібностей людини, який, як і будь-який інший товар, має дві властивості: вартість, яка визначається робочим часом, необхідним для його відтворення, і споживну вартість - визначається вартістю, яку вона створює.
Вчений доводить, що робоча сила - єдиний і специфічний товар, який у процесі виробництва створює вартість більшу, ніж її власна. Час, протягом якого виробляється вартість, рівна вартості робочої сили, - це необхідний робочий час (необхідна праця), а решта часу, протягом якого створюється нова вартість, - це додатковий робочий час (додаткова праця). Різниця між вартістю робочої сили і новою вартістю, створеною робітником, (споживною вартістю) - це додаткова вартість. Оскільки капіталіст привласнює результат "неоплаченої праці" як додаткову вартість, він експлуатує найманого працівника. Для визначення рівня експлуатації робочої сили капіталом К. Маркс вводить поняття норма додаткової вартості, величина якої визначається через співвідношення додаткової праці до праці необхідної або додаткової вартості до вартості робочої сили. Отже, норма експлуатації - це норма додаткової вартості.
Вчений зазначав, що за умов капіталізму експлуатація найманої робочої сили постійно зростає. Він вказував на два способи посилення капіталістичної експлуатації або підвищення норми додаткової вартості: абсолютне збільшення маси живої праці за рахунок продовження тривалості робочого дня (абсолютна додаткова вартість); зменшення тривалості необхідного часу за незмінної тривалості робочого дня (відносна додаткова вартість).
Теорія заробітної плати
На відміну від представників класичної політичної економії, які під заробітною платою розуміли плату за працю, К. Маркс трактує заробітну плату як результат обміну найманого робітника з капіталістом за продаж робочої сили. Зарплата є перетвореною формою вартості та ціни робочої сили, еквівалентною ціні засобів, необхідних для її відтворення (утримання робітника і членів його родини). Рівнями виміру її величини слугують номінальна і реальна заробітна плата. Реальна заробітна плата "ніколи не зростає пропорційно збільшенню продуктивної сили праці", змінити таку ситуацію не здатні ніякі зусилля.
У теорії грошей учений обґрунтовує товарну теорію грошей, тлумачить їх природу як специфічного товару, який стихійно виокремився із товарної маси у процесі еволюції обміну і став відігравати роль загального еквівалента - виразника вартості всіх інших товарів. При цьому гроші виконують п'ять функцій: міри вартості - виражають вартість усіх інших товарів у певній кількості (масі) грошей; засобу обігу - виступають посередниками між товарами у процесі їх обігу; засобу утворення скарбів (засобу нагромадження) - для заміни товарної форми грошовою; засобу платежу - засобу сплати боргових зобов'язань; світових грошей, коли гроші за межами внутрішньої збори обігу функціонують як загальний засіб платежу, загальний купівельний засіб або як суспільна матеріалізація багатства взагалі.
У теорії капіталу К. Маркс зазначає, що гроші є першою формою існування капіталу. В умовах капіталістичного виробництва рух грошей описується формулою Г - Т - Г1, де Г1 - Г + АГ, тобто дорівнює первісно авансовій сумі плюс деякий приріст. Саме цей рух грошей і перетворює їх у капітал. Отже, капітал виступає як само-зростаюча вартість, що приносить прибуток; є нагромадженням неоплаченої праці найманих робітників, отже, є засобом капіталістичної експлуатації робочої сили; приносить прибуток (самозростає) лише у поєднанні з робочою силою, яка створює додаткову вартість. Для капіталіста продуктивний той робітник, який виробляє додаткову вартість і забезпечує самозростання капіталу.
Новим для економічної науки став марксівський аналіз структури капіталу:
o органічна будова капіталу передбачає його поділ на дві вартісних частини: постійний (вартість засобів виробництва) і змінний капітал (вартість робочої сили) та відношення постійного капіталу до змінного. Це дало змогу проаналізувати специфіку руху цих частин капіталу, їх впливу на величину додаткової вартості та вартості створюваного продукту;
o виокремлення основного та оборотного капіталу на основі двоїстого характеру праці, втіленої у вартості товару. Відмінність між ними полягає у специфіці перенесення їх вартості при виробництві продукту (основний капітал переносить свою вартість за частинами, а оборотний капітал - одразу);
o поділ капіталу на застосований (основний та оборотний, що використовується на одноразові витрати) та спожитий капітал як прямі витрати на виробництво за виробничий цикл (відрахування на амортизацію, заробітну плату, витрати сировини і матеріалів);
o аналіз кругообороту капіталу як послідовної зміни його форм: на стадії обігу капітал існує у грошовій і товарній формах, а на стадії виробництва - у формі продуктивного капіталу. Розмежування капітал-функції і капітал-власності. Введення в аналіз руху капіталу фактора часу і швидкості.
Досліджуючи вплив структури капіталу на створення додаткової вартості, К. Маркс пропонував розрізняти поняття норми додаткової вартості та норми прибутку, трактуючи останню як зовнішню форму вияву норми додаткової вартості. Вона розраховувалася як відношення додаткової вартості до витрат виробництва (суми постійного та змінного капіталу).
Процес нагромадження капіталу К. Маркс характеризував через:
o абсолютний загальний закон капіталістичного нагромадження, згідно з яким відбувається нагромадження багатства у капіталістів і нагромадження злиднів, муки праці, рабства, темноти, здичавіння і моральної деградації робітничого класу;
o закон тенденції середньої норми прибутку до зниження. Перетворення додаткової вартості в капітал веде до зниження середньої норми прибутку внаслідок зростання органічної будови капіталу;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюк В.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Економічна теорія К. Маркса“ на сторінці 2. Приємного читання.
