Монети чеканили з VII-VI ст. до н. е. Грошовими одиницями були: талант срібла (26,2 кг за евбейською та 37 кг за егінською монетними системами)1, з якого чеканили срібні монети: міну (25 частина таланта), 6 тис. драхм. У V ст. монети чеканили всі поліси. Поширилися срібні афінські тетрадрахми (17,5 г), драхми (4,4 г) та коринфські статери (8,7 г). З'явилися мідні розмінні гроші. Це зумовило появу обмінних пунктів і професії міняйла (трапезитів). Домінував лихварський капітал. Із кінця V ст. обмінні пункти почали виконувати такі операції: зберігання грошових коштів, здійснення розрахунків між постачальниками і покупцями (формувалася система безготівкового розрахунку), надання позик. Позики надавалися під 15-30 % і забезпечувалися заставою землі, будинків, кораблів тощо. Це свідчило про зародження банківсько-кредитних відносин. Трапезити надавали також нотаріальні послуги (складали угоди, зберігали документи).
Податкова система не сформувалася. Прямого оподаткування не було. Джерелом державних доходів були державна власність, війни, податки з багатих громадян і добровільні пожертвування, надзвичайні податки. Є відомості, що в V ст. до н. е. існувала спільна союзницька казна міст-полісів, що була оцінена вченими в 2,5 млн російських царських рублів золотом.
IV ст. до н. е. в історії економіки Стародавньої Греції - це період розвитку товарно-грошових відносин в умовах кризи класичного грецького поліса. Антична форма власності трансформувалася у приватну. Земля стала джерелом доходу, продавалася-купувалася, орендувалася, пришвидшилася її концентрація. Власниками землі ставали метеки. Вони почали займатися сільським господарством, громадяни - торгівлею, промисловим виробництвом, лихварством. Гроші, а не земля, стали основною формою багатства і визначали місце особи в соціально-політичному житті поліса. Посилилася економічна диференціація населення. Чисельність рабів збільшувалася, ними ставали і греки. Одночасно поширилася практика викупу рабів і переведення їх на оброк. Економічне значення поліса зменшилося, розвивалися міжполісні економічні зв'язки. Втрата полісної єдності була однією з причин встановлення у 338 р. до н. е. політичної гегемонії Македонії.
Економічна думка Стародавньої Греції досягла найвищого розвитку у працях видатних мислителів Ксенофонта, Платона, Арістотеля. Предметом їх дослідження було приватне господарство (мікро-рівень), доведення "переваг" натурального господарства та "природного" характеру рабовласництва.
Давньогрецький філософ, воєначальник і державний діяч Ксенофонт Афінський (430-355 до н. е.) свої економічні погляди виклав у працях "Ойкономія" ("Про домашнє господарство" ) та "Про доходи", в яких сформував власне уявлення про правила ведення господарства як науку "економікос". Під господарством він розумів управління майном, а під майном все, що корисне людині. У своїх творах Ксенофонт:
o писав про природність поділу праці на фізичну та розумову (з функціями нагляду та управління), значення спеціалізації у поліпшенні якості продукції та збільшенні виробництва, взаємозв'язок між ступенем поділу праці та товарно-грошовими відносинами;
o основною галуззю господарства вважав землеробство, яке є джерелом добробуту, протиставляв його промисловості, село - місту. Стверджував, що раціональне ведення господарства є джерелом збагачення, а для цього необхідно "жити так, щоб залишався надлишок";
o одним з перших звернув увагу на дві властивості будь-якого товару: корисність (споживна вартість) і здатність до обміну (мінова вартість);
o визнавав гроші як результат угоди між людьми, необхідний засіб обігу та нагромадження. Пропонував постійно накопичувати гроші на випадок війни, для розширення панівного на той час натурального виробництва. Засуджував лихварський капітал;
o зазначав, що завданням економічної політики держави є організація праці, розширення зовнішньої торгівлі, збільшення державної скарбниці.
Економічні ідеї філософа і громадського діяча Платона (427- 347 рр. до н. е.) знайшли яскраве відображення у творах "Держава" і "Закони". У праці "Держава" він запропонував проект суспільного устрою "ідеальної держави". Вихідною тезою було твердження, що основою суспільного розвитку є нездолана нерівність людей, природною основою та принципом побудови держави - поділ праці. На думку Платона, ідеальна держава повинна будуватися на трьох основах людської душі (розумі, мужності та стриманості), трьох основах держави (злагоді, захисті, діловитості) і з огляду на три стани суспільства (правителів, воїнів та виробників, землеробів, ремісників, дрібних торговців). Кожен стан має права та обов'язки, суворо регламентовані державою. Раби як власність вільних громадян або живе знаряддя праці не становили жодного суспільного класу в суспільстві. Основою господарського розвитку є землеробство і натуральне господарство. Розвиток ремесла і дрібної торгівлі, які є працею негреків, регламентує держава. Платон визнавав необхідність обміну продуктами праці та грошового обігу, виконання грошима функцій міри вартості та засобу обігу, поставив питання про можливість державного регулювання цін.
У праці "Закони" Платон протиставляв "ідеальний" і "негативний" типи суспільства залежно від поведінки людей, їх матеріальних турбот і стимулів. Виступав за верховну власність держави на землю, розподіл земель і відродження дрібного селянства на основі володіння та користування, колонізацію для зменшення класових суперечностей, заборону продажу земельних наділів, поділ населення на класи, призначення на посади та стягнення податків залежно від матеріального стану, державне регулювання виробництва і розподілу, регламентацію асортименту товарів, встановлення меж коливання цін. Платон поділяв населення на три класи: філософи та воїни мають забезпечувати суспільні інтереси, простолюдини (землероби, ремісники, купці) повинні забезпечувати потреби перших двох та власні. їх діяльність пропонував організувати за корпоративним принципом із чисельними обмеженнями та регламентацією. Філософ орієнтувався на спартанський тип господарства, пропонуючи ліквідувати полісну демократію, обмежити права вільного населення, сформулював правила работоргівлі, виступав проти лихварства та продажу товарів у кредит.
Найвидатнішим представником економічної античної думки є учень Платона філософ Арістотель (384-322 до и. е.). У працях "Політика" (8 книг), "Економіка" (3 книги), "Нікомахова етика" (10 книг) досліджено політичні, економічні та соціальні проблеми тогочасного суспільства в умовах кризи, вперше виявлено сутність і дію економічних законів, закладено основи економічної науки.
У своїх працях Арістотель:
o запропонував на противагу "ідеальної держави" Платона теорію рабовласницької держави, яка розвивається за природним універсальним законом панування та підпорядкування. Господарство - натуральне з приватною власністю, переважанням аграрної економіки, дрібною торгівлею (справедливим обміном), середньозаможним соціальним станом;
o поділив працю на розумову та фізичну, суспільство на вільних і рабів, вільне населення - на п'ять станів: землеробів і скотарів, ремісників, торговців, найманих робітників, воїнів. Рабство розглядав як природне явище, пояснюючи його психологічними чинниками: є люди, яким вигідно бути рабами та керованими, і є люди, які керують. Рабів не вважав членами суспільства;
o розрізняв два види багатства: природне як сукупність споживних вартостей, межею якого є споживання, та неприродне багатство як нагромадження грошей, яке не знає меж;
o висунув концепцію економіки та хрематистики. Економіка (землеробство, скотарство, ремесло, дрібна торгівля) є природною і справедливою господарською діяльністю, що забезпечує життя домогосподарства та держави, яка повинна їх підтримувати. Хрематистику (від слова "хрема" - майно, володіння) визначав як мистецтво наживати багатство через великі торговельні та лихварські угоди, вкладати і нагромаджувати капітал;
o проаналізував форми торгівлі: мінова (обмін продукту на продукт), товарна як обмін за допомогою грошей. Досліджував походження грошей як результат угоди людей з метою регулювання стихійного руху товарів. Виокремлював такі функції грошей, як засіб обігу і міра вартості. Аналізуючи форми обміну, писав, що в його пропорціях лежить корисність товарів, порівнянними які роблять гроші. Такі функції грошей, як міра вартості та засіб обігу, належать до економіки, використання грошей як засобу нагромадження та лихварського капіталу - до сфери хрематистики. Зазначав, що "чистої" економіки не може бути, оскільки там, де товари виробляються для обміну, з економіки безперервно виростає хрематистика.
На еллінському етапі розвитку Грецької цивілізації (друга половина IV-І ст. до н. е.) центр економічного життя перемістився з материкової Греції на східне та південне узбережжя Середземного моря, на територію елліністичних держав-монархій, що утворилися після смерті Александра Македонського. Синтез грецької та східної економіки зумовив удосконалення сільського господарства і ремесла, зростання їх товарності та торгівлі. Зберігалася уніфікована грецька грошова система, чеканили золоті монети. Було відкрито гідравлічний закон і закон важеля, винайдено болт, гвинтову водочерпальну машину тощо. Земля вважалася власністю полісів і держави, яка надавала їх сільським громадам, чиновникам, храмам і воїнам. Міста були адміністративними центрами з органами самоврядування, охоплювали власне землі міста і приватних осіб. Ремісничими та торговельними центрами стали міста Александрія в дельті річки Ніл, Пергам в Малій Азії, Селевкія на річці Тигр. У сільському господарстві основною організаційною формою було селянське господарство, земельні права якого обмежувала сільська громада. Ремісничі майстерні були державними та приватними. Поєднувалися класичне рабство і боргове. У кінці І ст. до н. е. Грецію завоював Рим.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюк В.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Господарство та економічна думка Стародавньої Греції“ на сторінці 2. Приємного читання.
