Розділ «9.5. Індустріальний розвиток Німеччини. Розвиток історичної школи. Соціальний напрям політичної економії як передумова появи інституціоналізму»

В економічній теорії вчений заперечував існування загальних економічних законів, обґрунтовував необхідність пізнання позаекономічних факторів розвитку народного господарства, дотримувався мінової концепції на основі вирішальної ролі розподілу та обміну.

Адольф Вагнер

(1835-1917) був одним з розробників теорії державного соціалізму, який трактувався як третій шлях між економічним лібералізмом і марксистським соціалізмом. Соціалізм розглядався як етичний принцип здійснення справедливості в економіці, підпорядкування ринку державі. Пропонувалися реформи, спрямовані:

o на організацію розподілу суспільних доходів через справедливу винагороду за працю, що визначається політичними умовами, традиціями, мораллю тощо;

o визнання "егоїстичного двигуна" дієвим і постійним стимулом господарської діяльності людини;

o обґрунтування зростаючої ролі держави, по-перше, ускладненням економічного життя і необхідністю втручання держави для підтримання порядку; по-друге, здатністю лише держави і великих корпорацій забезпечити зростання інвестицій у народне господарство; по-третє, фінансуванням соціальної політики;

o завдання держави - забезпечити перехід національної економіки від індивідуальної організації до суспільної, що вимагає розширення системи державних органів влади;

o створення теорії державних фінансів. Аналізуючи динаміку державних фінансів, учений виявив їх швидше зростання порівняно з темпами промислового виробництва та національного доходу. А. Вагнер сформулював закон зростаючої державної активності (закон Вагнера). Вчений вважав, що держава є особливим організаційним інститутом, який через систему державних видатків спроможний подолати неефективність ринкового механізму. Тому дослідження податкової системи є важливою складовою проблем політичної економії. Нетрудовий дохід, зокрема від підвищення вартості міських земельних ділянок, повинен належати населенню. Порівняно з іншими представниками історичної школи, А. Вагнер ширше використовував юридичні терміни, відкидав поняття "природного права" у трактуванні класичної школи, бо право, на його думку, - це продукт суспільного розвитку.

Карл Бюхер

(1847-1930) - відомий історик економіки, автор праці "Виникнення народного господарства" (1923). Проаналізувавши теорії суспільного розвитку, запропонував періодизацію економічного розвитку людства на основі мінової концепції (еволюції структури ринку) в межах таких стадій, як сім'я, місто і нація. На ранній стадії домінує самодостатнє натуральне господарство (первісне суспільство, античність, середньовіччя). Міське господарство характеризується місцевим ринком, просуванням товарів від виробника до споживача. В умовах народного господарства діє сформований національний ринок, істинний капіталізм, повністю реалізуються такі економічні категорії, як капітал і процент. Вчений підкреслював вирішальну роль грошового капіталу в розвитку економіки, аналізував фінансовий капітал як результат підпорядкування промислового капіталу позиковому.

Теоретики історичної школи Г. Шмоллер, Л. Брентано, А. Вагнер заснували у 1872 р. Спілку соціальної політики ("Verein für Sozialpolitik"), програма якої отримала назву "катедер-соціалізм" і яка виражала інтереси консервативної частини суспільства. її члени своїм завданням вважали розроблення державної політики з метою зменшення соціальних суперечностей шляхом вдосконалення правових відносин. Посилаючись на історію античної економіки й анти-селянський характер утвердження аграрного капіталізму у Великій Британії, вони обстоювали: спрямованість аграрної політики на виключення землі з товарного обігу; державне регулювання землеволодіння для захисту наявної системи аграрних відносин від впливу грошового капіталу, підтримки селянської власності і селянина як основи наявного ладу; державну політику сприяння розвитку продуктивних сил сільського господарства і піднесенню добробуту сільського населення. Спілка надавала гранти на дослідження та доводила рекомендації дослідників до преси і державних органів.

Представники новітньої історичної школи (або другої хвилі нової історичної школи, яка є вершиною її розвитку) - М. Вебер, В. Зомбарт і А. Шпітхоф - були економістами, соціологами, філософами. Вони зробили спробу створити економічну теорію, яка б поєднала історичний та абстрактно-логічний методи дослідження, принципи об'єктивності, закономірності економічного розвитку та конкретно-історичні особливості національного господарського життя.

Макс Вебер (1864-1920) - професор національної економії Фрайбурзького, Гейдельберзького та Мюнхенського університетів, автор праць: "Протестантська етика і дух капіталізму" (1904), "Господарська етика світових релігій" (1916-1919), "Загальна економічна історія" (1919-1920) та ін.

Найважливіші ідеї теоретичної системи М. Вебера:

o Необхідно створити синтетичну концепцію генезису західної цивілізації, звільнити методологію аналізу економічних процесів і явищ від націоналізму та однобічності історичного методу попередників. Суспільство є сукупністю вільних індивідів, соціально-економічні процеси і явища необхідно розглядати на основі індивідуальних мотивів .господарської поведінки, регулювання суперечностей між індивідуальними та суспільними інтересами є державною функцією.

o Для виявлення економічних закономірностей, притаманних конкретній історичній ситуації, доцільно використовувати концепцію "ідеальних типів" суспільного устрою - певних теоретичних абстрактних (штучних) конструкцій, виділивши конкретні факти історичного розвитку. Він використовував такі логічні поняття, як "економічний обмін", ''економічна людина", ''феодалізм" і "капіталізм". Вважав, що "ідеальні типи" як інструмент аналізу минулого та сучасного допомагають систематизувати історичний матеріал, не заганяючи його в упереджену схему. Спираючись на концепцію "ідеальних типів", учений виокремив дві ідеально типові орієнтації економічної поведінки індивідів: традиційну, що походить з глибини століть і пов'язана з рутинними, незмінними методами діяльності, жадібністю та прагненням до збагачення у найгірших, крайніх виявах; ціле раціональну, що домінує з початку Нового часу і є продуктом унікальних історичних умов, які склалися у Західній Європі у XVI-XVII ст.

o Генезис і функціонування капіталізму необхідно розглядати у вузькому розумінні як економічну систему і в широкому розумінні як форму цивілізації.

Капіталізм як економічна система

Виник і функціонує на основі приватної власності на засоби виробництва, ринку вільної конкуренції, певного рівня техніки, грошового обігу, раціональної організації процесу виробництва, підприємництва та діяльності підприємця як власника і організатора виробництва з метою отримання прибутку. Генезис капіталізму є подоланням традиціоналізму та утвердженням принципу раціональності (зіставлення корисності та витрат) у всіх сферах суспільного життя (релігії, науці, праві, державному управлінні, організації підприємств тощо). Тенденція до раціоналізації соціально-економічного життя є основою розвитку капіталізму. Він завжди має конкретно-історичну характеристику (торговельний, буржуазно-промисловий, який сформувався у Північно-Західній Європі в XVI-XVП ст. тощо). У становленні капіталізму важливе значення мали взаємозв'язки між релігійними ідеями та економічною організацією суспільства. Протестантизм (лютеранство, особливо кальвінізм), який проголосив доброчесністю трудовий аскетичний спосіб життя, ощадливість і нагромадження капіталу, прагнення до отримання законного прибутку як наслідок високого професіоналізму, порядність, вірність слову та діловитість, стимулював трансформацію релігійної етики у діловий підприємницький тип господарської поведінки та появу нового капіталістичного ладу.

Капіталізм як форма цивілізації