Розділ «9.4. Перетворення США на провідну індустріальну державу світу. Американська школа неокласики»

Швидке створення інфраструктури забезпечило єдність внутрішнього ринку, районну та галузеву спеціалізацію. Сформувались сприятливі умови для індустріалізації Півдня і Заходу країни.

Най відомішим представником американської неокласичної школи є Джон Бейте Кларк

(1847-1939). Свої економічні погляди Дж.Б. Кларк виклав у багатьох працях (серед них "Філософія багатства" (1886), "Розподіл багатства" (1899), "Проблеми монополії" (1901), "Сутність економічної теорії" (1907), що органічно доповнюють одна одну і розвивають ідеї науковця), в яких проповідував ідеї неокласичної системи, вільного підприємництва! досконалої конкуренції.

У працях Дж.Б. Кларка предметом дослідження було: виявити об'єктивність і універсальність економічного розвитку суспільства; зробити аналіз соціальних проблем, зумовлених суперечностями між працею і капіталом; обґрунтувати справедливість розподілу багатства у капіталістичному суспільстві.

Новизна досліджень Дж.Б. Кларка полягає в обґрунтуванні оригінальної структури курсу політичної економії; вічних універсальних (загальних) законів розвитку господарського життя, які встановлюють гармонійні відносини між класами у виробництві і споживанні; вчення про статику й динаміку господарської системи; теорії розподілу доходів.

Дж.Б. Кларк вважав, що структура курсу політичної економії має складатися з трьох розділів: універсальної економіки, соціально-економічної статики, соціально-економічної динаміки.

У розділі "Універсальна економіка11 досліджуються вічні "загальні" або "природні" закони багатства. Багатство вчений розумів як кількісно обмежені джерела матеріального людського добробуту. Вічними, природними і універсальними законами багатства Дж.В. Кларк вважав закон граничної корисності, закон спадної продуктивності, закон граничної продуктивності.

Сутність закону граничної корисності полягає в тому, що у загальній кількості придбаних споживачем продуктів остання одиниця цього продукту має найменшу корисність. Дж.Б. Кларк зробив висновок, що:

o принципи прояву закону однакові як на рівні окремого ізольованого суб'єкта господарювання, так і економіки країни в цілому;

o оцінку корисності благ та регулювання цін на них здійснюють не тільки окремі суб'єкти господарської діяльності, але і групи (класи) покупців;

o ціна товару відображає не єдину для всіх корисність, а "пучок елементарних корисностей", оскільки будь-який товар має багато властивостей, кожна з яких приваблює свою групу покупців.

Згідно з законом спадної продуктивності зростання обсягів використання одного з факторів виробництва (за умов незмінності всіх інших) призводить до зменшення приросту продукції. Інакше кажучи, продуктивність змінного фактора постійно скорочується. Дж.Б. Кларк виходив з того, що кожний новий внесок праці у виробництво при незмінному обсязі капіталу супроводжується зниженням продуктивності порівняно з попередніми внесками. У свою чергу, кожний наступний приріст капіталу при незмінній чисельності робітників викликає зменшення додаткових обсягів виробництва продукції, зниження його ефективності порівняно з його попереднім внеском. Вчений розглядає чотири фактори виробництва, два з яких - різні види капіталу (грошовий капітал і капітальні блага): капітал у грошовій формі; капітальні блага (засоби виробництва і земля); праця робітника; діяльність підприємця. Кожний фактор виробництва характеризується певною продуктивністю і створює дохід, який розподіляється між власниками ресурсів. Причому кожний власник отримує свою частку доходів, яку створює фактор виробництва, котрий йому належить. Вчений підкреслював, що капітал приносить банкіру процент, капітальні блага створюють ренту, праця забезпечує робітникові заробітну плату, а діяльність підприємця - підприємницький прибуток.

Сутність закону граничної продуктивності полягає в тому, що збільшення обсягів використання одного з факторів виробництва (за умов незмінності всіх інших) на певному етапі викликає зменшення його продуктивності. Гранична продуктивність змінного фактора на певному етапі починає знижуватися.

Дія закону граничної продуктивності була проаналізована науковцем при тлумаченні заробітної плати, процента і ренти. Дж.Б. Кларк виходив з того положення, що заробітна плата визначається граничною продуктивністю праці. За незмінних інших умов, подальше збільшення кількості робітників призведе до зниження продуктивності праці кожного нового додаткового робітника.

Підприємець може збільшувати чисельність працівників тільки доти, доки їхня кількість не увійде до так званої "зони байдужості", або "граничної сфери11, тобто коли останній із найманих робітників не зможе забезпечити виробництво навіть такої кількості продукції, яку він цілком собі привласнює у вигляді заробітної плати. Ця гранична сфера роботи - на особливому контролі на кожному підприємстві. Продуктивність праці робітника, який перебуває у "зоні байдужості", була названа "граничної продуктивністю праці". Подальше збільшення кількості робітників на підприємстві понад "зону байдужості" і "граничну продуктивність праці" не буде приносити прибуток капіталу як фактора виробництва. Звідси Дж.Б. Кларк зробив висновок, що величина заробітної плати залежить від продуктивності праці та рівня зайнятості робітників. Чим більше зайнято робітників, тим нижчою буде продуктивність праці і тим нижчою має бути заробітна плата. Аналогічними були міркування вченого щодо утворення процента.

У розділі "Соціально-економічна статика11 розглядаються економічні процеси і явища, які забезпечують перебування організованого господарства за умов статики - у стані рівноваги і спокою, відсутності розвитку. Дж.Б. Кларк вважав, що статичному суспільству притаманні певні сили (чинники), які зберігають спосіб виробництва багатства незмінним, не дозволяють збільшувати або зменшувати його величину, задану виробництвом. До них науковець зарахував: постійну чисельність населення, робочої сили, фіксовану суму грошей; незмінний характер операцій, пов'язаних із постійним випуском одних і тих самих видів благ; здійснення виробництва за незмінних технологічних процесів, видів знарядь і матеріалів. У стані статики ціна товару визначається граничними витратами виробництва і включає заробітну плату, процент і нормальний прибуток підприємця (плату за підприємницьку діяльність).

У розділі "Соціально-економічна динаміка11 досліджуються зміни в економічних процесах і явищах, які забезпечують динамічний розвиток, створюють дестабілізуючу економіку. На думку вченого, економічна рівновага в стані динаміки неможлива, вона неодмінно порушується. Дж.Б. Кларк виділяє п'ять умов, за яких економіка стає динамічною: збільшення кількості населення; зростання обсягу капіталу; удосконалення методів виробництва; зміна форм організації промислових підприємств; виживання більш продуктивних підприємств і витіснення менш продуктивних.

Теорія розподілу доходів Дж.Б. Кларка є вдосконаленим варіантом концепції розподілу доходів на основі теорії граничної продуктивності двох основних факторів виробництва: праці та капіталу. У цій теорії велика увага приділяється сформульованому вченим природному закону розподілу багатства нації. Згідно з цим законом, кожний фактор виробництва створює і, відповідно, отримує ту частку національного доходу, яка ним створена. Дж.Б. Кларк засуджував поширене звинувачення на адресу американського суспільства щодо експлуатації праці. Вчений стверджував, що в суспільстві немає суперечностей і що суспільний дохід розподіляється справедливо, ні один із "класів людей", зайнятих у виробництві, не повинен мати претензій один до одного.

Американський економіст-неокласик Ірвінг Фішер (1867-1947) сформулював найбільш чітку версію кількісної теорії грошей. У праці "Купівельна сила грошей" (1911) він вивів класичне рівняння обміну: МV = РQ, що встановлює залежність між кількістю грошей в обігу, з одного боку, та кількістю угод купівлі-продажу товарів (трансакцій) - з іншого. Рівняння Фішера характеризує рівновагу як товарного, так і грошового ринку, описує ортодоксальний варіант кількісної теорії грошей, коли зміна товарних цін залежить виключно від кількості грошей в обігу. Вчений зробив висновок, що в довготерміновому періоді розвиток економіки визначається факторами пропозиції, а гроші впливають лише на рівень цін. Удосконалюючи методи економіко-математичного аналізу, він розробив комплексний індекс економічних показників, який отримав назву "індекс Фішера".