Розділ «ЧАСТИНА ІІ. Мікроекономіка»

Економічна теорія

З правами та обов'язками суб'єктів підприємництва тісно пов'язана їх відповідальність. Це випливає із суті ринкових відносин, що ґрунтуються на рівноправності їх агентів. У таких умовах додержання кожним економічним агентом узятих на себе зобов'язань набуває надзвичайної ваги. Відповідальність підприємця - це зумовлене законодавством обов'язкове відновлення порушеного права управомоченої особи. Відповідальність підприємця насамперед проявляється в обов'язковому відшкодуванні завданих ним майнових та інших збитків. Вона наступає при порушенні підприємцем узятих на себе зобов'язань відповідно до укладених ним угод, завданої його діями шкоди навколишньому середовищу, у разі порушення заходів з техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни та санітарії, заподіяння шкоди споживачам виготовленої продукції тощо.

Реалізація прав та обов'язків підприємців здійснюється через певні організаційні форми, найзагальнішою серед яких є підприємство (фірма).


7.3. Підприємство (фірма) та його види


Однією з родових ознак підприємницької діяльності є створення нового блага, що передбачає використання факторів виробництва. Поєднання останніх у певних пропорціях потребує визначеної організаційної форми у вигляді підприємства. У немарксистській економічній теорії замість терміна "підприємство" вживається поняття "фірма", під яким розуміють певну абстрактну одиницю, що виконує переважно технічні завдання. Ми вживаємо термін "підприємство", маючи на увазі цю особливість.

Підприємство - це та первинна ланка економіки, де відбувається поєднання факторів виробництва, а ресурси перетворюються у блага.

Щодо визначення підприємства юристи та економісти не мають спільної думки. У Цивільному кодексі України (ст. 19) дається таке визначення: "Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інші позначення та права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі, продажу, застави, оренди та інших правочинів". Подібна позиція відображена і в Законі "Про оренду державного і комунального майна", у ст. 7 якого підприємство, будучи майновим комплексом, визначається як господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розмішений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. Ще лаконічніше визначення підприємства наведено в Законі "Про податок на додану вартість" (п. 3.2.8), де під цілісним майновим комплексом розуміють "активи, сукупність яких забезпечує ведення окремої підприємницької діяльності на постійній і регулярній основі і термін використання яких перевищує 12 календарних місяців". З усіх цих визначень випливає один висновок - підприємство є об'єктом господарювання.

Інший підхід до визначення підприємства запропоновано в Господарському кодексі України. У статті 2 підприємство визначається як суб'єкт і організаційна форма господарювання. На наш погляд, такий підхід, особливо з економічної точки зору, більше відповідає справжньому стану речей. Трактуючи підприємство лише як майновий комплекс, не можна пояснити, як же відбувається створення блага без участі суб'єктивного фактора. Підприємство, за висловом

К. Маркса, без живої праці є грудою мертвих речей. Лише жива праця приводить їх у дію, і створюється благо, що є метою господарської діяльності. Тому, розкриваючи поняття підприємства, потрібно виходити з того, що це не лише сукупність певних активів, а й та робоча сила, яка їх використовує, що в результаті і дає нове благо, без якого немає підприємницької діяльності.

На нашу думку, розкриваючи поняття підприємства, доцільно розглядати його, з одного боку, як організаційно-технологічну одиницю, головне призначення якої - створення нового блага, а з іншого - як організаційно-правову форму, тобто як суб'єкт підприємницької діяльності. Підприємство як організаційно-технологічна одиниця характеризується рядом ознак. По-перше, воно має відособлений матеріально-технічний базис, що являє собою поєднані між собою засоби виробництва. Це певний майновий комплекс, який використовується для здійснення підприємницької діяльності. По-друге, підприємство характеризується наявністю працівників, має певний поділ праці та відповідну організацію, або трудовий колектив. Будь-яке підприємство без цього фактора не може виконувати свою головну функцію - створення певних благ. По-третє, підприємство має закінчений технологічний цикл. Результатом його функціонування є певні блага, що можуть відчужуватись, а отже, виступати на ринку товаром. По-четверте, підприємство є юридичною особою, що має певне коло прав та обов'язків. Як така особа підприємство має організаційну єдність, відокремлене майно, а також характеризується здатністю нести самостійну майнову відповідальність і виступати у цивільних відносинах від свого імені. Підприємство має найменування, місцезнаходження (юридичну адресу), виробничу марку як засіб його індивідуалізації, знаки для товарів і послуг, через які його продукція відрізняється від подібної продукції інших осіб.

Підприємство як організаційно-технологічна одиниця пов'язане з виробничою функцією. Вона розкриває взаємовідносини між факторами виробництва, що використовуються у виробничій діяльності підприємства, з одного боку, та обсягом продукції, що виготовляється з їх використанням, з іншого. Виробнича функція показує, який максимально можливий обсяг продукції може отримати підприємство при кожному окремому співвідношенні факторів виробництва. Вперше ця функція була обґрунтована в США економістом П. Дугласом і математиком Ч. Коббом і відтоді іменується функцією Кобба-Дугласа. її використання дає можливість підприємству вибрати найефективніший варіант здійснення виробництва.

Залежно від розміру факторів виробництва, що застосовуються, підприємства поділяють на малі, середні та великі. Кожна країна має свої критерії такого поділу. Так, у США малими вважаються підприємства, в яких не більше 500 працівників. В Японії малими є підприємства з кількістю зайнятих до 300 осіб.

Слід зазначити, що такий критерій не можна вважати найобґрунтованішим. У сучасних умовах, за надзвичайно високого рівня технічної оснащеності підприємств, кількість працівників не завжди може бути об'єктивною підставою для класифікації підприємств за розміром. Найточнішим є показник обсягу виробництва продукції підприємством, оскільки він відображає як чисельність працівників, так і обсяг матеріальних факторів виробництва. Але використання такого критерію стримується інфляційними процесами, що не дозволяють порівнювати обсяги виробництва продукції у динаміці через вплив інфляційної зміни цін.

В Україні критерії класифікації підприємств за розміром визначені Господарським кодексом України. Згідно з ним до малих належать підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний період (рік) не перевищує 500 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції, робіт, послуг) за цей період не більше суми, еквівалентної 500 тисячам євро за середньорічним курсом. Великим є підприємство, на якому зайняті понад 1000 працівників, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн євро.

Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони мають ряд переваг порівняно з великими підприємствами: оперативніше реагують на зміни кон'юнктури в економіці, оскільки більш пристосовані до умов, що змінюються. Важливу роль відіграють малі підприємства як фактор зайнятості робочої сили. Тому в економіці розвинутих країн вони є активними учасниками соціально-економічного життя суспільства. Однак таку їх роль не можна переоцінювати. Малі підприємства мають і суттєві недоліки, серед яких їх нестійкість, обмеженість фінансових ресурсів, нестабільність доходів, висока чутливість до таких негативних факторів економічної кон'юнктури, як інфляція, циклічні коливання, зміни умов господарювання. Тому, не заперечуючи важливу роль малих підприємств у сучасній економіці, слід наголосити, що найбільш перспективними в умовах науково-технічної революції на сучасному етапі є середні та великі підприємства. Вони мають великі фінансові можливості і здатні використовувати ті досягнення, що відкриваються науково-технічною революцією.

В Україні у 2007 р. було зареєстровано 2,1 млн фізичних осіб - підприємців. Разом із найманими працівниками це майже 5,6 млн осіб. Реєстрацію пройшли 324 тис. малих підприємств і 43 тис. фермерських господарств. З них понад 110 тис. підприємств функціонують в оптово-роздрібній торгівлі і 46 тис. - у сфері виробництва.

Класифікацію підприємств здійснюють і на підставі їх галузевої приналежності. Галузі економіки - це сукупність організаційних одиниць, що виконують в економіці однакові за соціально-економічним змістом функції незалежно від їх територіального розташування. Це підприємства, які виробляють однорідну продукцію. За цим критерієм виділяють добувні та обробні підприємства. Якщо до перших належать підприємства, що займаються видобуванням корисних копалин, то другу групу формують підприємства, що виготовляють готові вироби. Залежно від виду продукції, що використовується, розрізняють промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, комунальні та інші підприємства.

Отже, підприємство є передусім організаційно-технологічною одиницею, головна функція якого полягає у створенні нових благ. Однак воно завжди функціонує в певних соціально-економічних умовах, що визначають його організаційно-правову форму як сукупність певних прав і обов'язків. У країнах з розвинутою ринковою економікою розрізняють такі основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: одноосібне володіння, партнерство або товариство, корпорація (відкрите акціонерне товариство) та державне підприємство. Найпростішою організаційно-правовою формою є одноосібне володіння (за термінологією чинного законодавства України - приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України). Це така форма організації підприємництва, за якої майно для його здійснення є власністю однієї особи, яка самостійно веде справу, отримує весь дохід і несе повну відповідальність за ризик цієї діяльності. Власник такого підприємства має необхідне майно для виробничої діяльності і особисто контролює її. Особливістю цього підприємства є нероздільність майнової відповідальності його власника. Це означає, що останній несе майнову відповідальність за всіма своїми зобов'язаннями, пов'язаними з функціонуванням підприємства, всім своїм майном, незалежно від включення його в майно підприємства. Це принцип повної відповідальності, що передбачає звернення стягнення не лише на майно, задіяне у підприємстві, але і на будь-яке інше власне майно підприємця. Це один із суттєвих недоліків одноосібного володіння. Але це не єдиний недолік. Такі підприємства, як правило, мають обмежені фінансові можливості, некваліфікований менеджмент, невизначеність строків діяльності, невисоку доходність. Серед цих підприємств реєструється найбільше банкрутств, що зумовлюється обмеженістю фінансових коштів та недостатнім досвідом управління. Водночас, вони мають і суттєві позитивні риси. Такі підприємства просто організовувати. Вони забезпечують власнику повну самостійність, свободу та оперативність дій, мають максимум спонукальних мотивів до діяльності, оскільки весь її результат є власністю однієї особи, забезпечують високу конфіденційність підприємства, характеризуються низькими організаційними витратами.

Другою організаційно-правовою формою підприємництва є партнерство (або товариство). Це така форма підприємництва, за якої декілька осіб об'єднують зусилля і свої засоби для спільної діяльності, і кожен з них бере участь в управлінні та одержує прибуток відповідно до своєї частки у спільному капіталі. Як правило, об'єднуються фінансові ресурси, майно та уміння здійснювати підприємницьку діяльність. Утворення такого підприємства відбувається шляхом укладення відповідної угоди, в якій визначаються основні принципи спільної діяльності. Кожен учасник товариства є його представником та відповідає за будь-які дії в ході реалізації партнерства.

Порівняно з одноосібним володінням партнерство має певні переваги. Об'єднання ресурсів декількох осіб дає змогу збільшити розміри підприємства, бо кожен партнер вносить додатковий капітал. Створюються умови для поліпшення менеджменту, бо, як правило, учасники товариства визначають між собою спеціалізацію за різними напрямами підприємницької діяльності. Розподіляється і відповідальність за результати, що зменшує психологічний тиск відповідальності порівняно з одноосібним володінням. Позитивною рисою є і те, що учасники партнерства за деякими винятками несуть обмежену відповідальність за результати спільної діяльності.

Не позбавлена ця форма підприємництва і недоліків. Як правило, залишається обмеженість фінансових ресурсів, хоча порівняно з одноосібним володінням вони є більшими. Характерні певні труднощі і в управлінні, оскільки зазвичай оперативність у прийнятті рішень є низькою, бо необхідна узгодженість між партнерами. Недоліком є і непередбачувана тривалість функціонування такого підприємства, адже вихід хоча б одного учасника може призвести до припинення його діяльності.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ІІ. Мікроекономіка“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП ДО ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

  • ЧАСТИНА І. Загальні засади економічного розвитку і ринку

  • ТЕМА 3. Форми організації суспільного виробництва. Гроші

  • ТЕМА 4. Ринок і його інфраструктура

  • ТЕМА 5. Основи саморегулювання ринкової економіки

  • ТЕМА 6. Економічна роль держави у ринковій економіці

  • ЧАСТИНА ІІ. Мікроекономіка
  • ТЕМА 8. Трудові відносини. Заробітна плата

  • ТЕМА 9. Витрати виробництва і прибуток

  • ТЕМА 10. Особливості формування цін залежно від моделі ринку

  • ТЕМА 11. Особливості підприємництва в агропромисловому комплексі

  • 11.3. Агропромисловий комплекс, його структура і функції

  • ЧАСТИНА ІІІ. Макроекономіка

  • ТЕМА 13. Сукупний попит, сукупна пропозиція і макроекономічна рівновага

  • ТЕМА 14. Грошовий обіг і кредитна система

  • ТЕМА 15. Фінансова система і фіскальна політика

  • ТЕМА 16. Економічне зростання і макроекономічна нестабільність

  • ТЕМА 17. Соціальний прогрес і соціальний захист населення

  • ЧАСТИНА IV. Сучасне всесвітнє господарство

  • ТЕМА 19. Міжнародні валютно-фінансові відносини

  • ТЕМА 20. Глобалізація економіки

  • ЧАСТИНА V. Проблеми трансформації командної економіки в ринкову в Україні

  • ТЕМА 22. Роздержавлення і демонополізація економіки при переході до ринку

  • ТЕМА 23. Структурна перебудова економіки

  • ТЕМА 24. Реформування агропромислового комплексу України

  • ТЕМА 25. Реформування грошово-кредитної та фінансової сфер

  • ТЕМА 26. Перебудова соціального захисту населення в період ринкової трансформації

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи