Розділ «ТЕМА 26. Перебудова соціального захисту населення в період ринкової трансформації»

Бідність - це неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в певний період. До бідних прошарків населення відносять тих, хто не з власної волі позбавлений благ, які більша частина населення вважає необхідними. Виділяють різні форми бідності: об'єктивна і суб'єктивна, абсолютна і відносна, тимчасова і хронічна. Об'єктивна бідність визначається за прийнятими в країні критеріями доходу та доступу до тих чи інших матеріальних і духовних благ. Суб'єктивною є бідність, яку самостійно оцінює людина, ідентифікуючи себе як бідну. Абсолютною є бідність, якщо рівень споживання сім'ї чи людини не забезпечує визначеного мінімуму. Відносна бідність визначається як певна частина середнього по країні рівня споживання. За тривалістю бідність може бути тимчасовою та хронічною. Щодо останньої форми, то вона означає принципову неможливість для сім'ї чи окремої людини самостійно розв'язати свої проблеми і подолати матеріальні негаразди.

Оцінка рівня бідності здійснюється за різними критеріями. Одним із них за стандартами ООН для країн Центральної та Східної Європи є вартість добового споживання в розрахунку на умовного дорослого нижче 4,3 дол. за паритетом купівельної спроможності. Другим критерієм є вартість добового споживання в розрахунку на умовного дорослого нижче 14,76 доларів (за паритетом купівельної спроможності). За цим критерієм у 1999 р. в Україні до бідного належало майже 94% населення.

За міжнародними стандартами до категорії бідних належать сім'ї, які понад половину коштів свого бюджету витрачають на харчування. В Україні в 1990 р. витрати на харчування у сукупному доході сім'ї становили 33%, а у 2009 р. - понад 50%. Використовується і критерій енергетичної цінності добового раціону споживання нижче 2100 калорій на особу. У 1999 р. в Україні у майже третини населення цей показник був нижче норми.

В Україні високий відсоток бідних серед населення, яке працює. Наявність роботи не є гарантією хоча б мінімального достатку. Близько 80% усіх бідних - це сім'ї, де хоча б одна особа працює. Така ситуація - наслідок низького рівня оплати праці. Якщо в 1990 р. у ВВП частка оплати праці становила 53,1%, то у 2009 р. - 33%. У грошових доходах населення питома вага оплати праці зменшилась із 71% до 42,4%, при тому, що і сам розмір грошових доходів суттєво скоротився.

Причини такого різкого зростання бідності населення в Україні наведені у "Стратегії подолання бідності". Це спад виробництва, спричинений глибокою економічною кризою, високі темпи інфляції, скорочення зайнятості, низькі рівні оплати праці працівників і пенсій непрацездатних, відсутність розвинутої системи соціального страхування.

Економічне зростання, що почалося з 2000 р., створило нові можливості для скорочення бідності населення. Як уже зазначалося, значно зросла заробітна плата, суттєво підвищились пенсії непрацездатних, збільшилися певні види соціальних виплат. Відповідно до критеріїв ООН абсолютну бідність в Україні подолано. У доходах населення відбулися позитивні зміни, що свідчать про певне поліпшення соціальної захищеності. У значної частини населення доходи почали перевищувати витрати. Якщо в 1999 р. витрати перевищували доходи всіх обстежуваних домогосподарств, і середній рівень перевищення становив майже третину, то у 2006 р. у 80% обстежених домогосподарств доходи перевищували витрати. У структурі доходів підвищується питома вага заробітної плати. Водночас знижується частка витрат на харчування, що є одним із головних індикаторів рівня життя за міжнародними оцінками. Якщо в 1999 р. вона становила 65% ресурсів домогосподарств, то зараз - близько 50%, хоча цей показник ще занадто високий і є свідченням загального низького рівня життя в Україні.

Щодо відносної бідності, то незважаючи на економічне зростання, її показник майже не змінюється, і 27-28% населення стабільно опиняється нижче від рівня середніх стандартів. Ще вищим є показник суб'єктивної бідності. За даними обстеження умов життя домогосподарств за 2006 р. понад 84% опитаних вважають себе бідними. Це відбувається тому, що люди, котрі визначають свій статус (бідний, середній клас тощо), порівнюють себе з іншими людьми, з якими спілкуються. Це свідчить про необхідність подальших серйозних заходів щодо зниження рівня бідності. Одним із напрямів цього є підвищення вартості робочої сили, дієвим засобом якого є збільшення мінімальної заробітної плати. Це, як стверджують спеціалісти, дає змогу підвищувати і середню заробітну плату. Збільшувати вартість робочої сили потрібно багаторазово і поступово, що дає змогу уникнути надмірного зростання інфляції. При цьому потрібно дотримуватися відомого принципу співвідношення зростання заробітної плати із підвищенням продуктивності праці як фундаментального положення регулювання доходів. Його порушення, що відбувалося в Україні з 2005 р., стало одним із факторів, що посилив негативні наслідки економічної кризи 2008 р.

26.4. Реформування пенсійного забезпечення і державної соціальної допомоги

У системі соціального захисту населення важливе місце посідає пенсійне забезпечення. Пенсія (від латинського - платіж) - це регулярні грошові виплати громадянам після припинення ними трудової діяльності внаслідок досягнення пенсійного віку. Як механізм соціального забезпечення пенсія є довготривалим контрактом працівника з відповідною установою з метою збереження рівня доходів і підтримання рівня життя, які він мав протягом своєї трудової діяльності. Система пенсійного забезпечення, що існувала в Україні після розпаду Радянського Союзу, була заснована на принципах солідарності поколінь. Це однорівнева система державного пенсійного забезпечення, в якій пенсійні виплати фінансуються через солідарний перерозподіл доходів між різними поколіннями. Кошти на поточні виплати пенсіонерам держава одержує через обов'язкові відрахування до пенсійної системи, які роблять особи, що працюють. Роботодавці та працівники сплачують пенсійні внески не до окремого фонду, з якого потім можуть отримувати свою пенсію, а до державної пенсійної системи, яка забезпечує пенсію нинішнім пенсіонерам. На практиці відбувається перерозподіл коштів між різними поколіннями. Тому цю систему називають солідарно розподільною системою.

Головна вада цієї системи полягає в тому, що намагання держави забезпечити пенсіонерам гідне існування є важким тягарем для підприємств і членів суспільства, які працюють. І це навантаження

Схема 26.3. Умови здійснення пенсійної реформи в Україні

зростає в міру зміни співвідношення працівників і пенсіонерів на користь останніх. Це співвідношення називається коефіцієнтом демографічної залежності пенсійної системи і визначається як пропорційне відношення чисельності пенсіонерів до застрахованих платників податків. В Україні він становить 0,85, що є одним із найвищих показників у світі.

Цій системі притаманні й інші вади. Зокрема пенсійний вік суттєво нижчий, ніж у країнах розвиненої ринкової економіки. Широке коло пільгових пенсій, що збільшує витрати на пенсійне забезпечення. Між розмірами пенсійних виплат і сумами пенсійних внесків недостатній взаємозв'язок, і це призводить до того, що високооплачувані працівники отримують низькі пенсії порівняно з сумами їх внесків, тоді як ті, хто сплачував мінімальні відрахування до пенсійної системи, отримують високі пенсії. Недоліком є і недосконале пенсійне законодавство. Пенсійне забезпечення в Україні регулюється понад 20 законодавчими актами. Тому нагальною була потреба реформування пенсійної системи.

Здійснення пенсійної реформи потребувало певних умов. В Україні на початок 2004 р. умови вже існували, що дозволило розпочати пенсійну реформу. Правове поле для неї було створено прийняттям у 2003 р. законів "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і "Про недержавне пенсійне страхування". Вони набули чинності після майже п'ятирічного розгляду проектів законів про реформування пенсійної системи. У 2004 р. в Україні почалося широкомасштабне реформування системи пенсійного забезпечення. Воно здійснюється на засадах, що апробовані в ряді країн СНД. Це, по-перше, відмова в перспективі від розподільних принципів пенсій-

Схема 26.4. Головні завдання пенсійної реформи в Україні

ного забезпечення як основної пенсійної системи. По-друге, перехід на трирівневу систему пенсійного забезпечення, що поєднує принципи солідарності і накопичення. По-третє, обрання накопичувального принципу як функціонального для побудови пенсійної системи. По-четверте, розвиток добровільного пенсійного забезпечення і страхування та створення відповідних фінансових інститутів. Характерною особливістю є те, що зберігається солідарна система з визначеними виплатами, але в подальшому з поступовим розширенням елементів накопичувальної системи і доповненням її професійними обов'язковими або добровільними недержавними системами.

Головні завдання пенсійної реформи в Україні такі (див. схему 26.4). Законом "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в Україні встановлюється трирівнева система пенсійного забезпечення. Першим рівнем є солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування усіх, хто має право на таке пенсійне забезпечення. Сюди належать обов'язкові мінімальні пенсії, які отримують усі, хто підлягає пенсійному забезпеченню. Реформа першого рівня передбачає заохочення громадян до пізнішого виходу на пенсію, розширення періоду врахування заробітку при розрахунку розміру пенсії і застосування нової форми нарахування пенсії.

Другий рівень - це накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за рахунок накопичувального фонду коштів застрахованих осіб. Цей фонд формується за рахунок внесків роботодавця залежно від рівня оплати праці застрахованого працівника - майбутнього пенсіонера. Ця частина пенсії диференціюється залежно від заробітку і реального трудового стажу. Накопичувальна система є доповненням до солідарної системи і зменшує навантаження на неї. Цей рівень сприятиме досягненню ряду цілей. По-перше, забезпечуватиме пряму залежність розміру майбутньої

Схема 26.5. Принципи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в Україні

пенсії від розміру заробітної плати та зроблених внесків, а отже, заохочуватиме тих, хто працює, до активної сплати внесків до Пенсійного фонду. По-друге, знизить ризики отримання низької пенсії завдяки незалежності накопичувальної системи від несприятливих демографічних змін і сприятиме усуненню зрівнялівки. По-третє, сприятиме поступовому виходу з тіньової економіки громадян з високим рівнем доходів.