Розділ «ТЕМА 25. Реформування грошово-кредитної та фінансової сфер»

З огляду на це було розпочато удосконалення цієї системи. Його напрями були визначені новою редакцією Закону України "Про систему оподаткування", прийнятого у лютому 1997 р. Цим законом було визначено структуру системи оподаткування України (див. схему 25.9).

Законами "Про податок на додану вартість" та "Про оподаткування прибутку підприємств" докорінно було змінено підхід до здійснення цих податків.

Відбувалося і формування державних органів оподаткування. У 1990 р. на базі відділень державних доходів фінансових органів були створені податкові інспекції, які підпорядковувались Міністерству фінансів України. Формування податкових органів України активізувалося з прийняттям Закону України "Про державну податкову службу в Україні", відповідно до якого їх систему утворюють Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в АРК, областях, містах Києві і Севастополі та державні податкові інспекції в районах і містах. Центральним податковим органом є Державна податкова адміністрація, завдання і функції якої визначаються Законом України "Про Державну податкову службу в Україні" та Положенням про Державну податкову адміністрацію України, затвердженим Указом Президента України від 13 липня 2000 р.

Однак здійснювані заходи очікуваного ефекту не дали. Залишається великий податковий тиск на кожного працюючого, що пригнічує стимули до підвищення продуктивної праці і виявлення ініціативи. Недосконалість системи оподаткування впливає не лише на надходження до бюджету, а й на поведінку підприємців та трудову діяльність усіх тих, хто працює. Високі ставки податків на підприємців створюють умови для переходу в тіньову економіку. Суттєвим недоліком є нестабільність податкової системи, що проявляється у частому внесенні змін до податкових законів. Це приводить до зниження дієвості стимулюючої функції оподаткування.

Одним із важливих напрямів усунення наявних недоліків у системі оподаткування є прийняття Податкового кодексу. Він повинен узагальнити та впорядкувати систему оподаткування, забезпечити її прозорість та стабільність. Він має не просто об'єднати чинні закони та нормативні акти, а й ліквідувати проблеми, що накопичились. Розробка такого кодексу в Україні тривала упродовж майже 10 років і завершилась прийняттям нового Податкового кодексу у 2010 р. У ньому визначено принципи побудови податкової системи, перелік податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що підлягають сплаті до бюджетів усіх рівнів, встановлено методику їх обчислення, ставки оподаткування, права та обов'язки платників податків, порядок адміністрування податків, а також порядок і умови застосування фінансових санкцій до платників податків за порушення податкового законодавства. Однак, на думку багатьох спеціалістів, прийнятий Кодекс далекий від досконалості. Він по суті не відповідає поняттю Кодексу, бо є не кодифікацією, а компіляцією чинного законодавства, значною мірою не охоплюючи його повністю. В ньому закладено принципову несправедливість щодо податкового тиску на різні верстви населення. Його філософією є посилення податкового навантаження на малий і середній бізнес і створення комфортних умов для великого бізнесу, який отримує суттєві преференції. Не усунув новий Кодекс і можливостей для корупції у сфері оподаткування, залишивши найбільш корумпований податок на додану вартість. Посилюється тиск на бізнес з боку податкових органів, права яких суттєво розширені порівняно з тими, які були раніше. Отже, немає підстав вважати, що прийнятий Кодекс створює в державі стабільну податкову систему, яка б забезпечувала ефективне функціонування економіки, зменшення податкового навантаження на економіку, стимулювання інвестиційних та інноваційних процесів, упорядкування механізму стягнення податків і посилення відповідальності за ухилення від сплати податків та їх несвоєчасну сплату.

25.5. Грошово-кредитна політика України

Регулювання грошового обігу потребує і певної грошово-кредитної політики. Вона є визначеною сукупністю заходів у сфері грошового обігу та кредитів, спрямованих на забезпечення стабільності національної валюти, створення сприятливих умов для стабільного економічного розвитку країни. Стратегічними цілями грошово-кредитної політики є забезпечення такого економічного зростання, при якому гарантується повна зайнятість, стабільність цін, збалансованість платіжних відносин із зовнішнім світом. Проміжними цілями є набуття такого стану деяких економічних змінних, який сприяє досягненню стратегічних цілей. В Україні основним органом, що здійснює грошово-кредитну політику, є Н БУ.

Розробка грошово-кредитної політики почалась з моменту здобуття Україною незалежності. В першій половині 1990-х років така політика реалізовувалася НБУ в режимі підпорядкування уряду і була покликана здійснювати пряме кредитування дефіциту державного бюджету. У великих розмірах збільшувалися обсяги прямих кредитів НБУ збитковим галузям економіки, що привело до надмірного зростання грошової маси і супроводжувалося високими темпами інфляції. Водночас під тиском зарубіжних радників стали більш активно залучатися зовнішні запозичення, що привело до зростання зовнішньої заборгованості і різкого скорочення обсягів виробництва. Низька ефективність грошово-кредитної політики в цей період визначалась і відсутністю досвіду такої політики.

Друга половина 1990-х років характеризувалась наближенням грошово-кредитної політики до ринкових стандартів. Після 1995 р. було припинено пряме використання грошової емісії як джерела поповнення бюджету. Однак тривала реалізація політики збільшення зовнішніх запозичень; Здійснені жорсткі антиінфляційні заходи, хоча й суттєво знизили темпи інфляції, привели до зростання заборгованості суб'єктів господарювання. Посилився ринковий характер кредитування. Централізований розподіл кредитних ресурсів змінився розподілом на ринкових принципах шляхом кредитних аукціонів. Було започатковано функціонування фондового ринку, що дозволило здійснити перший випуск облігацій внутрішньої державної позики. Важливою складовою грошово-кредитної політики стала грошова реформа 1996 р., яка створила умови для стабілізації курсу гривні.

Початок XXI ст. характеризується посиленням дієвості грошово-кредитної політики. Базою для цього стало економічне зростання, що почалося з 2000 р. За цих умов грошово-кредитна політика була спрямована на забезпечення надійнішої стабільності грошової одиниці, подальше зниження рівня інфляції, поліпшення структури грошової маси, розширення сфери застосування безготівкової форми розрахунків, зростання обсягів валютних резервів НБУ, забезпечення економічно обгрунтованого рівня обмінного курсу гривні. Одним з основних принципів реалізації поставлених завдань став принцип поєднання економічного зростання і низької інфляції. Основою при цьому є відчутне перевищення пропозиції грошей щодо очікуваних темпів ВВП і інфляції з одночасним використанням курсового якоря як одного з визначальних інструментів цінової стабілізації. Для цього було запроваджено режим керованого валютного курсу, що дозволяє забезпечувати стабільність гривні. Було взято курс на інтенсивне нарощування обсягів міжнародних валютних резервів НБУ.

Одним із напрямів грошово-кредитної політики стало створення умов для переходу в перспективі до таргетування інфляції, тобто визначення інфляції пріоритетним цільовим орієнтиром грошово-кредитної політики. Однак впровадження такої політики потребує значного часу для створення сприятливих для неї умов.

Здійснювана на початку XXI ст. грошово-кредитна політика України в цілому позитивно вплинула на економічний розвиток країни. Знизилася інфляція, відбулися позитивні зміни в структурі грошової маси, що проявилося у певному зменшенні частки готівки. Поліпшилось кредитування як суб'єктів господарювання, так і фізичних осіб, що привело до зростання обсягів довгострокового кредитування. Зріс рівень монетизації ВВП. Стабілізувався розмір державного боргу на рівні 14-15 млрд дол. Однак у цей період були допущені і суттєві прорахунки в грошово-кредитній політиці, зокрема в регулюванні діяльності банків щодо зовнішніх запозичень і надмірного внутрішнього кредитування на споживчі цілі, що стало однією з причин кризи 2008 р., яка привела до обвального падіння курсу гривні. Це свідчить про необхідність подальшого обгрунтування грошово-кредитної політики.

Важливою складовою грошово-кредитної політики є валютне регулювання. Це діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на реалізацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютою та валютними цінностями. Воно виконує такі основні завдання (див. схему 25.10).

Ці завдання реалізуються через валютну політику, яка є сукупністю політичних і економічних, правових та організаційних заходів, які здійснюються державними органами у сфері валютних відносин. До них належать заходи управління обліковою ставкою Національного банку, яка, поряд з іншими засобами, має регулювати обсяг грошової маси, сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив у країну та відтік з неї короткострокових капіталів. Друга група заходів - це купівля-продаж Національним банком іноземної валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці, а також купівля-продаж валюти

Схема 25.10. Основні завдання валютного регулювання

з метою впливу на кон'юнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют, посилення або послаблення валютних обмежень. До третьої групи належать заходи щодо диверсифікації валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих чи інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервів активів.

Головним органом, що здійснює валютне регулювання, є Національний банк України. Саме він визначає валютну політику країни, виходячи з принципів загальної економічної політики. Разом з Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс країни. Він здійснює контроль за додержанням ліміту зовнішнього державного боргу України, визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам. НБУ видає обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України, накопичує, зберігає і використовує валютні цінності для здійснення державної валютної політики, встановлює способи визначення і використання валютних курсів іноземних валют щодо національної валюти.

Залежно від терміну здійснення розрізняють поточну та довгострокову (перспективну) валютну політику. Поточна валютна політика - це повсякденне оперативне регулювання діяльності валютного ринку для забезпечення нормального функціонування валютної системи, а перспективна політика - це здійснення довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міждержавних угодах. На перспективну політику України впливає політика міжнародних фінансових організацій.

Основні напрями валютної політики після здобуття незалежності були визначені рядом законодавчих документів, зокрема Декретом Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. До прийняття цього декрету використовувалась політика плаваючого курсу. Його перевага полягала в тому, що його здійснення не потребує створення стабілізаційних фондів іноземних валют і золотовалютних запасів для підтримки стабільності національної валюти. Але така політика має велику ваду, яка проявляється у невизначеності її наслідків, оскільки курс національної валюти значною мірою залежить від зовнішніх факторів. Тому з серпня 1993 р. відбувся перехід до політики фіксованого курсу національної валюти, згідно з яким 50% валютних надходжень повинні обов'язково викуповуватись у їх отримувачів Національним банком України за фіксованим курсом. Допускався також вільний продаж іншої половини валютних надходжень на валютному ринку за вільним курсом. Така політика породила можливості спекуляції на валютному ринку. Тому з 1997 р. впроваджено єдині принципи валютного контролю і валютного регулювання на всі види операцій з іноземними країнами.

Починаючи з 2000 р., у валютно-курсовій політиці знову почали застосовувати принцип підтримки відносної стабільності номінального курсу гривні до долара. При цьому такий курс, на відміну від попереднього, став заниженим, що надало сприятливі переваги для вітчизняних експортерів. У результаті відносно швидко збільшились обсяги виробництва у галузях, орієнтованих на експорт, а НБУ накопичив суттєві валютні резерви. Курс іноземної валюти де-факто став основним "номінальним якорем" для економіки, а всі економічні суб'єкти призвичаїлися до його стабільності. Відбувалася також поступова лібералізація системи валютного регулювання. З початку березня 2005 р. було скасовано двохвідсоткове обмеження щодо граничного відхилення курсу купівлі та продажу готівкових іноземних валют від їхнього номінального курсу, а 1 квітня 2005 р. скасовано вимогу обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів України. В таких умовах НБУ здійснюватиме інтервенції на міжбанківському валютному ринку лише задля того, щоб нівелювати значні коливання обмінного курсу гривні до іноземних валют.