Розділ «ТЕМА 25. Реформування грошово-кредитної та фінансової сфер»

За понад 18-річний період банківська система Україна пройшла суттєвий шлях розвитку і сформувалася як така, що адекватна ринковій економіці. Станом на 1 вересня 2009 р. ліцензію на здійснення банківських операцій мали 184 банки, серед них 162 акціонерних товариств (110 відкритих, 14 закритих і 7 публічних), а також 22 товариства з обмеженою відповідальністю. Серед них 17 банків із 100-відсотковим іноземним капіталом та два державні банки. На кінець 2007 р. активи українських банків досягли 554 млрд грн (110 млрд дол.), що в 4 рази перевищує рівень 2003 р. Частка активів банків у ВВП країни за цей час подвоїлася і досягла 80%. Вітчизняна банківська система впевнено увійшла у п'ятірку найбільших у Центральній і Східній Європі і посідає четверте місце після Чехії, Польщі та Угорщини, Вклади фізичних осіб становили 154 млрд грн, тобто майже третину загальної суми банківських зобов'язань. Понад 80% населення України користується послугами банків.

Характерною ознакою розвитку банківської системи є концентрація капіталу і банківських операцій. На першу десятку банків припадає понад половини активів кредитного портфеля і зобов'язань системи комерційних банків, майже 3/4 вкладів у цінні папери, 2/5 сукупного балансового капіталу і 1/4 статутного капіталу. Ці банки залучили більше половини коштів суб'єктів господарської діяльності і 2/3 вкладів фізичних осіб. Доходи цієї групи банків становили 56% доходів усіх банків і 46% чистого прибутку. Однак досягнутий рівень концентрації не є оптимальним. Розміри активів на один банк набагато нижчі, ніж в інших країнах. Якщо середні розміри активів у банках ЄС становлять 2,3 млрд євро, у США - 1 млрд євро, то в Україні - 200-220 млн євро. Лише 15 банків мають достатній капітал для того, щоб видати одному позичальнику кредит у розмірі понад 10 млн євро. З огляду на це необхідно збільшувати розмір капіталів банку і переходити до створення банківських картелів.

Досягненнями банківської системи України є створення висококласної системи міжбанківських електронних платежів, однієї з найкращих у світі. Організовано і налагоджено власне виробництво високоякісних грошових знаків, здійснено перехід до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності, створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Про якість банківської системи України свідчить і щоразу більший інтерес зарубіжних інвесторів до українських банків, що після вступу нашої держави до СОТ реалізувався придбанням ряду українських банків іноземними інвесторами.

Дієвість банківської системи України послаблюється рядом факторів. Це, по-перше, відсутність повноцінного фондового ринку, що гальмує розв'язання таких проблем, як тінізація економіки, перетікання капіталу між галузями, залучення через акції і облігації як внутрішнього, так і зовнішнього капіталу. По-друге, це відставання законодавчої бази, що регулює кредитну діяльність, від стандартів ЄС, особливо стандартів "Базель-2". У результаті посилюється ризикованість кредитних операцій, збільшується розрив між строком, на який банки розміщують активи, і строком, на який вони отримували пасиви, оскільки переважна частина депозитів є короткостроковими, а кредити - довгостроковими. Ця обставина яскраво проявилася під час фінансової кризи 2008-2009 років. Такий розрив погіршує надійність кредитування і веде до відсутності єдиної системи кредитних історій. Негативно позначається на банківській діяльності і відсутність чіткої процедури розкриття інформації. В офіційних виданнях НБУ і рейтингах Асоціації українських банків наводяться найзагальніші показники. Достовірну інформацію щодо кожного банку у відкритому доступі знайти важко. Це призводить до того, що вкладники, по суті, не знають, кому довіряють свої кошти. А це означає формальний характер реалізації в українській системі одного з міжнародних принципів корпоративного управління - забезпечення захисту прав акціонерів. Факторами, що знижують дієвість банківської системи України, є низькі доходи переважної частини населення, недостатня довіра до банків з боку громадян, недоліки системи гарантування банківських вкладів, незважаючи на те, що розмір гарантій збільшено до 150 тис. грн, висока частка готівкового обігу, високі резервні вимоги, недостатній рівень кваліфікації певної частини банківського менеджменту.

Недосконалість банківської системи України виразно проявилась у період світової валютної кризи 2008-2009 років. Надмірні зовнішні, як правило, короткострокові запозичення, не контрольоване розширення кредитів фізичним особам (лише з 1 січня 2005 р. до 1 грудня 2008 р. такі кредити зросли в 17 разів - із 14,6 до 149,6 млрд грн) позначились на ліквідності банків. Посилилася недовіра до банків з боку населення, що призвело до масового вилучення ним депозитів. Оскільки банківські кредитні портфелі практично перестали зростати, то збільшувалася частка проблемних кредитів. Для збереження стійкості банківської системи НБУ здійснив рефінансування комерційних банків майже на 40 млрд грн. Однак це не допомогло досягти стійкості банківської системи. Уряд України розробив ряд антикризових програм, скерованих на відновлення нормальної роботи банків. Одним із важливих заходів стала націоналізація банків через збільшення їх капіталів за рахунок коштів Держбюджету. Першими такій процедурі були піддані три банки - "Родовід-банк", "Укргазбанк" і "Київ", що створило сприятливі умови для відновлення їх нормальної роботи.

25.3. Трансформація кредитної системи і створення фондового ринку України

Важливими структурними елементами ринкової економіки є кредитна система. Це сукупність кредитних відносин, форм і методів кредитування та кредитно-фінансових посередників, що діють на ринку позичкового капіталу. Вона включає два рівні: 1) сукупність кредит

Схема 25.5. Основні складові кредитної системи України

них відносин, форм та методів кредитування, що є функціональним рівнем, і 2) сукупність кредитно-фінансових закладів, що акумулюють вільні грошові кошти та надають їх у позику, що є інституціональним рівнем. На цьому рівні кредитна система України включає такі основні ланки (див. схему 25.5).

Важливим структурним елементом кредитної системи є фінансові посередники. Це заклади, що здійснюють передачу коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки. Вони створюють фонди коштів, беручи в борг у заощаджувачів, та виплачують їм певний відсотковий дохід. Закумульовані кошти вони надають за вищим відсотком інвесторам. Вони зменшують операційні витрати, ризик і послаблюють асиметричність інвестиційної інформації. Серед фінансових посередників виділяють певні типи.

Депозитарні установи. Це фінансовий інститут, що має право приймати внески та депозити. До них належать комерційні банки, позиково-ощадні асоціації та кредитні спілки. Позиково-ощадні асоціації- це фінансовий інститут, джерелом надходжень якого є ощадні, термінові та чекові депозити, а акумульовані кошти використовуються здебільшого для надання позик під заставу нерухомості. Кредитна спілка є фінансовою установою, заснованою на неприбуткових засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів.

Другим типом є ощадні установи контрактного типу. Вони залучають довгострокові заощадження на контрактній основі. Свої фонди отримують у вигляді періодичних внесків згідно з контрактами. Значна кількість укладених контрактів дає змогу, використовуючи теорію ймовірності, досить точно встановити обсяги майбутніх виплат по контрактах. Вони можуть вкладати кошти в менш ліквідні, але довгострокові цінні папери, такі як корпоративні облігації, акції та закладні. До цієї групи посередників відносять страхові компанії та пенсійні фонди.

Третій тип - це інвестиційні посередники, тобто інвестиційні банки, компанії і фонди, іпотечні та житлові банки, фінансові компанії та взаємні фонди. Інвестиційною компанією є юридична особа, яка об'єднує гроші інвесторів через випуск власних цінних паперів і розміщує одержані кошти у цінні папери інших емітентів. Фінансовою називається компанія, що отримує грошові надходження від продажу комерційних паперів та випуску акцій і облігацій. Закумульовані кошти надаються споживачам у вигляді позик або кредитів для придбання дорогих товарів. До цього типу належить також взаємний фонд, який продає свої акції багатьом дрібним інвесторам і на залучені кошти формує диверсифікований портфель цінних паперів. Це дає змогу дрібним вкладникам придбати великі пакети акцій з меншими витратами, ніж це могли б вони зробити без об'єднання у фонді.

Такою є структура кредитної системи розвиненої ринкової економиш за суб'єктами. Формування кредитної системи в Україні розпочалося одночасно зі створенням банківської системи. Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств" було запроваджено інститут фінансових посередників, до яких було віднесено інвестиційні фонди і інвестиційні компанії та довірчі товариства, правовий статус яких було затверджено Указом Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" від 19 лютого 1994 р. Станом на 1 січня 2001 р. в Україні було 79 інвестиційних фондів та 147 взаємних фондів. Подальше функціонування таких посередників було визначено Законом України "Про інститути спільного інвестування (корпоративні та майнові інвестиційні фонди)", ухваленим 15 лютого 2001 р. На початок 2008 р. в Україні працювали 139 інститутів спільного інвестування.

З перших років незалежності почалась робота з налагодження функціонування такого елемента кредитної системи, як кредитні спілки. В червні 1992 р. в Києві було створено Всеукраїнський координаційний комітет, який здійснив велику підготовчу роботу щодо створення кредитних спілок в Україні, правовий статус яких було визначено Указом Президента України "Про тимчасове положення кредитних спілок в Україні" від 20 вересня 1993 р. Зараз кредитні спілки здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України "Про кредитні спілки" від 20 грудня 2001 р. На початок 2008 р. в Україні діяли понад 800 кредитних спілок.

Становлення і розвиток кредитної системи, насамперед, пов'язано з фондовим ринком. Його формування зумовлене рядом причин. Він створює можливості для населення України більш-менш безпечно інвестувати свої заощадження з дохідністю вищою, ніж депозити в банках. Фондовий ринок дає змогу підприємствам через емісію своїх цінних паперів отримувати необхідні фінансові ресурси. Розвинутий фондовий ринок забезпечує залучення іноземного капіталу. Створюється механізм визначення ринкової ціни підприємства через його капіталізацію, тобто через оцінку з допомогою курсу акцій. Організований фондовий ринок створює об'єктивні критерії ефективності корпоративного управління. Потреба в організованому фондовому ринку пов'язана і з приватизацією, оскільки створюється можливість післяприватизаційної реструктуризації підприємств шляхом формування контрольного пакета акцій.

Світова практика показує, що формування і розвиток фондового ринку мають відбуватися на певних принципах (див. схему 25.6).

Ринок є надійним та безпечним, якщо інфраструктура з обслуговування укладених угод забезпечує надійність розрахунків за угодами з цінними паперами та їх зберігання. Інвестори не розглядатимуть можливість інвестування, якщо вони не впевнені, що інфраструктура ринку є міцною, прозорою і справедливою. Ринок повинен бути ліквідним, оскільки це надає впевненості інвестору, що цінні папери дійсно можна купити і продати і що буде достатньо покупців та продавців, аби забезпечити безперешкодні вхід і вихід з ринку. Важливим є принцип ефективності, яка, насамперед, пов'язана можливістю відображення в ціні всієї інформації, яку можна отримати. Ціни на ефективному ринку теоретично повинні змінюватись лише за наявності інформації. Особливої ваги набуває розкриття інформації емітентами. З цим принципом пов'язана і прозорість ринку, яка стосується розповсюдження інформації про ціни, обсяги та угоди з цінними паперами. Надійна та своєчасна інформація підвищує ефективність і ліквідність ринку.

Функціонування фондового ринку пов'язано також із принципом справедливості. Це однакове, рівне ставлення до всіх учасників ринку. Будь-який потенційний учасник, який відповідає вимогам щодо капіталу та іншим регулятивним вимогам допуску до діяль

Схема 25.6. Основні принципи формування і функціонування фондового ринку