Розділ «ТЕМА 24. Реформування агропромислового комплексу України»

4) приватні агроформування з площею землі від 100 до 1000 га;

5) приватні (акціонерні) агрокомплекси з площею землі понад 10 тис. га.

Чи задоволені селяни здійсненою реструктуризацією? Відповідь дають результати дослідження Центру соціальних експертиз і прогнозів Інституту соціології HAH України, проведеного у квітні-травні 1999-2000 років. Якщо у 1999 р., коли процеси реформування відбувались еволюційним шляхом, 44% опитаних власників земельних і май" нових паїв були прихильниками реструктуризації КСП, то у 2000 р., коли процес реструктуризації здійснювався під адміністративним тиском, число її прихильників зменшилось удвічі. Така зміна настроїв має реальне підґрунтя. Трансформація організаційної структури аграрного сектора не забезпечила очікуваного збільшення обсягів виробництва, підвищення його конкурентоспроможності і, як результат, рівня життя сільських жителів.

Формування нових організаційно-правових форм господарювання в аграрному секторі потребувало і зміни їх відносин з державою. Світова практика засвідчує необхідність державного регулювання аграрного сектора економіки, щоб забезпечити, з одного боку, відповідний рівень цін, доходів та обсягів виробництва для виробників, а з іншого - охорону і правильне використання земель і матеріальних ресурсів і наукове забезпечення розвитку АПК. Державне регулювання аграрного сектора здійснюється практично в усіх країнах. У командній економіці агропромислове виробництво регулювалось переважно адміністративними методами. Головним серед них були централізоване затвердження обсягів виробництва та інвестицій, обов'язковість виконання планів поставки продукції державі, фінансування з державного бюджету, встановлення цін на продукцію АПК, система державних дотацій цін, регулювання рівня заробітної плати, доходів підприємств та зовнішньоторгових зв'язків.

Застосування таких методів у перші роки ринкових перетворень показало свою неефективність, що потребувало нової державної політики щодо аграрного сектора. Вона повинна ґрунтуватись на принципах, які забезпечують взаємоузгодженість економічних інтересів підприємств, суспільства і держави. До них належать: верховенство права, гармонізація економічних інтересів сільськогосподарських виробників із підприємствами інших галузей, забезпечення гарантій самостійності та запобігання прямого втручання у виробничу діяльність аграрних підприємств, екологічна діяльність, послідовність регуляторних дій та їх відповідність внутрішнім і зовнішнім факторам розвитку АПК. Названі принципи реалізуються через належні методи впливу на заінтересований об'єкт для досягнення конкретних цілей. Виділяють економічні, інституційно-правові, організаційні і соціальні методи. До економічних методів належать ціноутворення, оподаткування, бюджетна підтримка, кредитне забезпечення, митно-тарифне регулювання, гарантії уряду щодо інвестування зарубіжними суб'єктами.

Важливим економічним важелем є ціноутворення. Одним із провідних його завдань є підтримання паритету цін на продукцію сільського господарства та інших галузей виробництва. Першорядне значення має Закон "Про державну підтримку сільського господарства", прийнятий 24 червня 2004 р., яким передбачено регулювання оптових цін окремих видів сільськогосподарської продукції через механізм установлення ціни рівноваги на рівні, не нижчому за мінімальну закупівельну ціну та не вищому за максимальну ціну при дотриманні антимонопольного законодавства і правил добросовісної конкуренції. При цьому Кабінету Міністрів України надається можливість застосовувати такі інструменти впливу, як обмеження рівня торгової націнки на оптовому та роздрібному ринках, установлення граничних рівнів рентабельності переробників товару і осіб, які надають послуги при зберіганні аграрної продукції, встановлення граничних цін продажу на рівні максимальної (мінімальної) закупівельної ціни, запровадження нетарифних обмежень щодо імпорту або експорту, визначення як обов'язкової передумови, митного оформлення придбання об'єкта, цінового регулювання на експортній сесії аграрної біржі.

Важливим засобом впливу держави на аграрний сектор є податкова система. У перехідних умовах потрібний спеціальний режим оподаткування аграрного виробництва. Його було введено Законом України "Про фіксований сільськогосподарський податок", прийнятим у 1999 р. Ним замість 12 податків і зборів було запроваджено один, що суттєво зменшило податкове навантаження на сільськогосподарських виробників. Цьому сприяло також прийняття особливого порядку нарахування і виплати податку на додану вартість.

На розвиток аграрного сектора позитивно впливає і бюджетна політика його підтримки. За рахунок державного бюджету частково компенсуються відсоткові ставки за кредитами банків, підтримуються галузі тваринництва, селекція у рослинництві і тваринництві, протиепідеотичні заходи та лізингові операції, відбувається формування Аграрного стабілізаційного фонду для регулювання ринку зерна шляхом державних заставних операцій зерном. Система ринкових

методів державного впливу на аграрний сектор перебуває на стадії формування. При цьому необхідно використовувати і досвід інших країн, в яких функціонування сільського господарства здійснюється при дотриманні ринкових засад і проведенні активних регуляторних дій. В результаті аграрної реформи Україна повинна забезпечити вигідні умови взаємовідносин з іншими країнами на агропромисловому ринку.