Розділ «ТЕМА 24. Реформування агропромислового комплексу України»

Ринок землі - це особливий вид ринку, який є сукупністю економічних відносин між фізичними та юридичними особами, державними і самоврядними інститутами з організації та купівлі-продажу земельних ділянок і прав на них, а також надання пов'язаних з ними послуг відповідно до чинного законодавства. Ці відносини

Схема 24.3. Причини формування ринку землі в Україні

повинні бути врегульовані належними законодавчими і нормативними актами.

Необхідність ринку земель зумовлена рядом причин (див. схему 24.3). По-перше, його функціонування дає можливість залучення до фінансового обороту значних фінансових ресурсів, обсяг яких, за різними оцінками, коливається в діапазоні від 220 до 400 млрд грн. По-друге, наявність цього ринку дозволить залучити до економічного обороту такий важливий ресурс, як земля, що сприятиме об'єктивному обґрунтуванню рівня цін на сільськогосподарську продукцію. По-третє, ринок землі сприятиме залученню до аграрного сектора економіки значних інвестицій. По-четверте, за рахунок функціонування ринку землі можна буде суттєво розширити матеріально-фінансову базу територіальних громад, створити додаткові джерела поповнення місцевих бюджетів. Нарешті, ринок землі, будучи одним з основних елементів ринку нерухомості, забезпечить більш ефективне його функціонування, оскільки додасть впевненості власникам об'єктів нерухомості під гарантії їх прав власника.

Ринок землі, по суті, включає дві складові - ринок земель несільськогосподарського і сільськогосподарського призначення. Щодо першого ринку, то його функціонування почалось з продажу земельних ділянок для здійснення підприємницької діяльності, передусім для будівництва автозаправних станцій і ділянок, на яких розташовані об'єкти незавершеного будівництва. З 1999 р. відбуваються реальні ринкові перетворення форми власності на землі населених пунктів та землі несільськогосподарського призначення. Це створило суттєве джерело поповнення місцевих бюджетів. Так, лише протягом 2000- 2007 рр. від продажу земель несільськогосподарського призначення бюджети різних рівнів одержали 1,9 млрд грн.

Але цей ринок повністю законодавчо не врегульовано, що створює сприятливі умови для порушень, оскільки місцеві ради мають можливість розпоряджатись землею на підставі створених ними нормативних актів. У результаті на корупційній основі здійснюється передача земель у приватну власність. Так, відсутність законодавства щодо земельних аукціонів створює можливість для місцевих органів самоврядування на корупційній основі занижувати вартість землі, що приводить до недоотримання бюджетами десятків мільярдів гривень.

Ще складнішим є становище з ринком землі сільськогосподарського призначення. При прийнятті нового Земельного кодексу України, який заклав основи законодавчого оформлення ринку землі, передбачалось ухвалення понад 30 законів та інших нормативних актів, без яких продажа землі неможлива. Тому Кодексом було введено мораторій на продаж сільськогосподарських угідь до 1 січня 2005 р. Однак такі закони в обсязі, необхідному для здійснення продажу земель сільськогосподарського призначення, до цього часу не прийнято, а тому термін мораторію декілька разів переносився. Востаннє Верховна Рада України подовжила його до 1 січня 2011 р. Однак попри мораторій, рух земель сільськогосподарського призначення відбувається, але в тіні. Масово укладаються угоди, згідно з якими селяни обмінюють свої земельні ділянки на рухоме і нерухоме майно, тобто відбувається фактичний продаж землі. Одержавши майнову чи грошову компенсацію, такі власники земельних ділянок відмовляються від них на користь сільської ради чи райдержадміністрації, і ділянки на законних підставах передаються в їх користування. Активно використовується для незаконного продажу сільськогосподарських земель і їх перепрофілювання. Оскільки останнє законом недостатньо врегульовано, то місцеві ради спочатку передають такі землі в оренду, а потім змінюють цільове призначення. Після цього земельні ділянки можуть продаватись на законних підставах. Таким способом лише протягом 2001-2007 років було вилучено із сільськогосподарських угідь понад 150 тис. га земель сільськогосподарського призначення.

Відсутність достатнього масиву законодавчих та нормативних актів щодо продажу землі породжує корумпованість і спекулятивні процеси. За даними Держкомзему України понад 80% земель в Україні купуються з метою спекуляції. При цьому значна частина угод щодо землі укладається з порушенням законодавства. За даними Української аграрної конфедерації на початок 2008 р. незаконно скуплено понад 4 млн га сільгоспугідь. Сприяє спекуляції землею недосконалість державного управління земельними ресурсами, зокрема, недостатня відповідальність земельних органів і низький рівень компетентності їх кадрів. Перешкодою для формування цивілізованого ринку землі є відсутність контролю за рухом землі з боку громадськості, оскільки самоврядні організації не мають відповідних функцій, які повинні бути надані їм так і нествореним Положенням про громадський контроль, необхідність якого визначена Земельним кодексом України. Стримує формування цивілізованого ринку землі і відсутність її реальної оцінки. До того ж, люди не мають достовірної інформації щодо цін на землю.

Чому ж протягом тривалого часу гальмується прийняття таких важливих законів, як закон про земельний кадастр, ринок землі, цільове використання землі та інші? У гальмуванні прийняття законів, що створюють правове поле для цивілізованого ринку земель сільськогосподарського призначення, зацікавлені великі власники землі. Вони, користуючись тіньовими способами, зуміли сконцентрувати великі земельні масиви. Так, за різними оцінками близько 50 найпотужніших аграрних структур зараз орендують понад 300 тис. га землі. Є фірми, які володіють 200 тисячами га землі. Тому ці власники переконані, що зуміють пролобіювати такі закони і норми, що забезпечать переведення їхньої власності у легальне правове поле. А до цього на селі на повну потужність працює тіньовий ринок. Селяни розпродають задешево свої паї, потерпають від земельного рейдерства фірм, які під прикриттям судів скуповують документи на їхні ділянки, місцеві ради сотнями гектарів змінюють цільове призначення земель для подальшого їх перепродажу. У містах за відсутності генеральних планів і чіткого зонування подальшої забудови масово роздають землі фірмам під забудову майже безплатно в довгострокову оренду з подальшим правом викупу.

Отже, говорячи про підсумки земельної реформи, треба зазначити, що вона не реалізувала основні завдання, що ставились перед нею. Це, насамперед, стосується гасла: "Землю - тим, хто її обробляє". Із 6,8 млн громадян України, які одержали сертифікати на земельний пай, майже дві третини - це особи передпенсійного та пенсійного віку. 51% власників цих паїв передали їх в оренду. Тіньові оборудки із землею створюють сприятливий грунт для формування великої земельної власності і формування аграрного сектора латифундистського типу. Практично не реалізовані і такі важливі завдання, як раціональне використання та охорона земель.

Така ситуація, на нашу думку, зумовлена тим, що в основу земельної реформи закладено хибний методологічний принцип - подрібнення, або парцеляризація землі. Це дестабілізувало сільськогосподарське землекористування, зорієнтувавши його на дрібнотоварне виробництво, яке нездатне використовувати сучасну аграрну техніку і новітні технології. В результаті погіршились умови для ефективного використання землі як основного фактора сільськогосподарського виробництва. За оцінками, від 35 до 65% сільськогосподарських угідь залишається не залученими в економіку України.

24.3. Особливості приватизації в АПК

Здійснення аграрної реформи передбачає також реформування власності на майно державних несільськогосподарських підприємств АПК. Тут на початок приватизації було зосереджено понад 8 тис. державних підприємств, у тому числі 2,5 тис. радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. За оцінками, близько 80% з них піддягали приватизації. Остаточною метою їх приватизації є створення умов для підвищення ефективності аграрного виробництва. Для цього потрібно врахувати особливості цього сектора економіки. Це, по-перше, сезонний характер багатьох виробництв, їх зумовленість кліматичними умовами та тривалий виробничий цикл. Це зумовлює потребу у високому рівні його технічного обслуговування, від чого залежить ефективність сільськогосподарського виробництва. По-друге, продукція аграрного сектора є проміжним продуктом, і переважна частина доданої вартості реалізується в переробних галузях. Цим зумовлюється тісний економічний зв'язок між сільськогосподарськими і переробними підприємствами, який необхідно зберегти і в процесі приватизації. По-третє, частину майна державних підприємств було створено через одержавлення кооперативного майна, і що обставину слід враховувати при приватизації.

Названі обставини зумовили також специфіку приватизації майна в АПК (див. схему 24.4).

Приватизація в АПК здійснюється на основі чинного законодавства, передусім Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", прийнятого у 1996 р. До його прийняття цей процес регулювався Декретом Кабінету Міністрів Ук

Схема24.4. Особливості приватизації майна державних підприємств АПК України

раїни № 51 "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексу", виданим 17 травня 1992 р. Саме в цих законодавчих актах враховані зазначені вище особливості приватизації.

Приватизація переробних, агропромислових, будівельних та інших державних несільськогосподарських підприємств АПК починається із прийняття рішення про приватизацію і утворення комісії з приватизації, яка розробляє план приватизації відповідного об'єкта. Одночасно відбувається перетворення підприємства у відкрите акціонерне товариство із збереженням профільної спрямованості, технологічної єдності виробництва і цілісності майнових комплексів і технологій. В проекті плану приватизації визначаються квоти пільгового продажу акцій за їх номінальною вартістю працівникам підприємства, що приватизується, та прирівняним до них особам, до яких належать пенсіонери, особи, які звільнені у зв'язку із скороченням штатів і не працюють з моменту звільнення на інших підприємствах, особи, які мають право повернутися на попереднє місце роботи відповідно до чинного законодавства, інваліди, звільнені з посади у зв'язку з каліцтвом або професійним захворюванням, а також працівники соціальної сфери на селі. Одночасно визначаються квоти сільськогосподарським виробникам. Квотою пільгового продажу акцій є частка акцій підприємств (у вартісному вираженні та відсотках), у межах яких вони продаються на пільгових умовах членам трудового колективу підприємства, сільськогосподарським товаровиробникам та прирівняним до них особам.

До сільськогосподарських товаровиробників належать колективні сільськогосподарські підприємства, спілки селян, селянські (фермерські) господарства та інші суб'єкти сільськогосподарських підприємств недержавних форм власності. їм безоплатно передається 50% акцій підприємств, що приватизуються, включаючи розміщення приватизаційних майнових сертифікатів, а також власних коштів та компенсаційних сертифікатів працівників відповідних сільськогосподарських підприємств та прирівняних до них осіб. Частки акцій, що продаються сільськогосподарським виробникам, визначаються пропорційно до обсягів сировини, зданими цими сільськогосподарськими підприємствами на об'єкт приватизації, або виконаних робіт і наданих послуг у середньому за 5 років, що передували року приватизації, а ті, що існують менше 5 років, - за час їх діяльності. Для отримання таких часток акцій на підприємствах, яким вони призначаються, трудові колективи створюють довірчі товариства.

Якщо залишаються невикупленими акції за результатами пільгового їх продажу працівникам підприємств, що приватизуються, господарським товаровиробникам і прирівняним до них особам, у плані приватизації передбачаються частки акцій для придбання їх за номінальною вартістю недержавними сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм господарювання.