Розділ «ТЕМА 16. Економічне зростання і макроекономічна нестабільність»

Інфляцію пропозиції насамперед пов'язують зі збільшенням витрат виробництва. Факторами останнього є підвищення заробітної плати і цін на імпортні сировинні ресурси. Сюди можна віднести і збільшення податків, оскільки для підприємців вони є фактично зростанням витрат, бо при незмінній ціні зменшують прибуток. Західні економісти найважливішим фактором інфляції витрат вважають підвищення заробітної плати. Його пов'язують із монопольним становищем профспілок на ринку праці. Використовуючи його, профспілки при укладенні тарифних угод прагнуть підвищити ставки заробітної плати, що приводить до її збільшення. Якщо остання перевищуватиме зростання продуктивності праці, то питомі затрати заробітної плати зростуть, тобто збільшаться за ц рахунок витрати виробництва. Щоб уникнути зменшення прибутків, підприємці підвищують ціни. Така ситуація породжує залежність між інфляцією і заробітною платою, що отримала назву інфляційної спіралі. Суть її полягає в тому, що підвищення заробітної плати, давши поштовх зростанню цін, не приводить до збільшення реальних заробітків. Тому профспілки знову висувають вимоги щодо перегляду ставок заробітної плати. А це знову дає поштовх до нового збільшення цін. Це і є спіраль "заробітна плата - ціни".

Подібним є механізм інфляції пропозиції, спричиненої зростанням імпортних цін на ресурси. Подорожчання імпортних ресурсів збільшує витрати, компенсація яких здійснюється за рахунок підвищення цін на створювані з допомогою таких ресурсів товари.

Інфляцію пропозиції пов'язують також із підвищенням прибутку (її ще називають інфляція, зумовлена зростанням прибутків). Вона пов'язана з монопольною владою великих корпорацій (як правило, олігополій) на ринку. Цю владу підприємці використовують для збільшення своєї частки у національному доході. А здійснити це можна при незмінності витрат виробництва лише шляхом підвищення цін.

Таким чином, залежно від причин виділяють інфляцію попиту і інфляцію пропозиції. Однак в економічній дійсності вони зазвичай

Схема 16.7. Негативні наслідки інфляції

переплітаються, тобто супроводжують процеси підвищення цін і заробітної плати. Певне розмежування можна зробити шляхом співставлення динаміки реального ВВП і зайнятості. Якщо обидва показники зростають, то підвищується платоспроможний попит, що і зумовлює інфляцію попиту. Якщо обидва ці показники або реальний ВВП зменшуються, це означає інфляцію пропозиції. (Така ситуація характерна для України у період 1990-х років).

Розглянемо наслідки інфляції (див. схему 16.7).

Вони мають складний характер і змінюються залежно від конкретних обставин. Насамперед інфляція приводить до перерозподілу доходів та майна, знижує реальні доходи різних груп населення. Це передусім стосується тих, хто отримує так звані фіксовані доходи. До них належать пенсіонери, студенти, ті, хто одержує різного роду допомогу. Розмір таких доходів тривалий час залишається незмінним, тоді як ціни на товари та послуги зростають, що знижує реальний зміст фіксованих доходів.

Негативно позначається інфляція і на доходах від найманої праці. її оплата, хоча і пов'язана з інфляцією, однак частіше у своєму зростанні відстає від темпу інфляції, що зменшує реальну цінність заробітної плати. Загалом інфляція приводить до зменшення реальних доходів тих груп населення, номінальні доходи яких збільшуються повільніше за зростання цін.

Інфляція породжує і такий канал негативного впливу на доходи, як прогресивний прибутковий податок. Оскільки шкала такого податку є відносно стабільною, то при підвищенні номінальних доходів їх одержувачі автоматично переходять у групи з підвищеною ставкою податку, а отже, повинні сплачувати більшу частину свого доходу, що приводить до перерозподілу останнього на користь держави. Це явище називають інфляційним податком.

Негативно позначається інфляція і на доходах кредиторів. Якщо відсоткова ставка збільшується повільніше за зростання цін, то реальне значення доходу від наданої позики знижується через знецінення грошей.

Інфляція приводить і до перерозподілу майна між різними групами населення. Це стосується насамперед власників грошових вкладів і цінних паперів. При підвищенні цін реальна цінність останніх зменшується, і власники таких заощаджень зазнають збитків. Такий процес відбувся в Україні в першій половині 1990-х років, коли інфляція привела до втрати реальних цінностей людей, що зберігали свої заощадження в Ощадному банку СРСР.

Негативно позначається інфляція і на економічному зростанні. Це пов'язано з тим, що в умовах підвищення цін суттєво знижується мотивація до трудової та інвестиційної діяльності. Знецінення доходів зменшує сукупний попит і приводить до штучної кризи надвиробництва та зростання безробіття. Не стимулюється і підприємницька діяльність, оскільки посилюється невпевненість у її результатах у зв'язку з непередбачуваним зростанням цін. Загроза знецінення зумовлює переважну частину населення матеріалізувати доходи, практично відмовляючись від заощаджень. А це скорочує можливості нових інвестицій в економіку.

Отже, інфляція чинить суттєвий негативний вплив як на економіку, так і на соціальну сферу. Висока інфляція прихована державною конфіскацією грошей у населення через інфляційний податок і, відповідно, пригнічує темпи зростання реальних доходів населення. На це звертав увагу ще Джон Кейнс. Чим вища інфляція, тим більшим є перерозподіл доходів від осіб, котрі мають фіксовані доходи, до осіб, чиї доходи індексуються відповідно до інфляції. Зростання цін має асиметричний характер для населення з різним рівнем доходу. За рахунок структури споживання найбільше інфляція позначається на малозабезпечених верствах населення, бо ціни на харчові продукти зростають швидше, ніж споживчі ціни в цілому по економіці. Крім того, зменшується бажання нагромаджувати гроші, а отже, зростає ажіотажний попит, що, своєю чергою, стимулює інфляцію. Остання є серйозною соціально-економічною хворобою, що спричинила потребу в її регулюванні, головну роль в якому відіграє держава своєю економічною політикою. При цьому виділяються два підходи: в одних країнах віддають перевагу методам боротьби з інфляцією, обмежуючи її причини, а в інших використовують заходи адаптації до неї.

При першому підході головна роль у регулюванні інфляції надається заходам, що впливають на її причини. Один із таких широко використовуваних заходів - політика доходів. Це заходи, спрямовані на стабілізацію рівня цін та корегування доходів. До них належать заморожування заробітної плати, збільшення оподаткування, зменшення державних витрат на соціальні програми, обмеження кредитування. Практика їх застосування в різних країнах показує, що певний ефект такі заходи приносять, але повністю усунути інфляційні процеси і їх негативні наслідки не можуть.

Важливим заходом боротьби з інфляцією за певних обставин є грошові реформи. Це повна або часткова структурна перебудова діючої грошової системи. Розрізняють поняття грошової системи у вузькому і широкому значеннях. Перше означає проведення заходів щодо зміни діючої грошової одиниці і відповідної стабілізації грошового обігу без якісної перебудови грошової системи. Грошова реформа у широкому значенні означає запровадження принципово нової грошової системи. Обидва типи грошових реформ сприяють обмеженню інфляції.

До цього напряму належать і заходи, які базуються на залежності між інфляцією та безробіттям, що знаходить своє відображення у кривій Філліпса. Остання вказує на існування оберненої залежності між динамікою безробіття і середньорічними темпами приросту цін. Це означає, що високі темпи інфляції супроводжуються зменшенням безробіття і економічним зростанням. Скорочення темпів інфляції веде до збільшення безробіття і уповільнення темпів економічного розвитку. При виборі антиінфляційної політики потрібно цю залежність враховувати. Якщо її метою є стабілізація цін, то це обов'язково приведе до зростання безробіття і зниження темпів економічного зростання. Визначення зниження безробіття метою такої політики призведе до посилення інфляційного тиску на економіку. Це підтвердила практика розвинених країн у другій половині XX ст. Так, адміністрація Рейгана у США у 1980-ті роки, використовуючи цю. залежність, суттєво зменшила темпи інфляції за рахунок підвищення рівня безробіття.

Другий напрям регулювання інфляції передбачає неможливість усунення інфляції, а тому рекомендуються заходи, що зменшують її негативні наслідки. Це так звана політика адаптації. Одним із найпоширеніших її заходів є індексація доходів. Суть її полягає в тому, що законодавчо встановлюється необхідність збільшення номінальних доходів, насамперед фіксованих, на певну величину, пов'язану із темпом інфляції. Індексація доходів широко використовується у розвинутих країнах. В Україні також прийнято закон про індексацію доходів, але обмеженість фінансових ресурсів не дозволяє його ефективно використовувати.

16.5. Стабілізаційна політика держави: кейнсіанський та монетаристський підходи

Практика функціонування ринкової економіки кінця першого тисячоліття нашої ери переконливо підтвердила потребу в макроекономічному регулюванні з боку держави. Сучасна держава у розвинутих країнах - це не тільки політичний інститут, а й суб'єкт підприємницької діяльності. Вона виступає величезним перерозподілювачем грошових доходів та багатства у сучасному суспільстві, а отже, не може не впливати на економіку. Цей вплив здійснюється через економічну політику держави. Однією з її складових в сучасних умовах є використання державою широкого кола засобів та важелів з метою стабілізації економічної кон'юнктури, пом'якшення циклічних коливань, забезпечення макроекономічних умов, сприятливих для підтримання високих темпів економічного розвитку та можливо повнішої зайнятості. Ці заходи та важелі і становлять зміст тієї політики, що називається стабілізаційною. Головною її метою є підтримання високого та стабільного рівня економічної активності у країні, зменшення руйнівного впливу циклічних коливань та поліпшення соціально-економічного стану суспільства. Найбільш відомі два напрями такої політики - кейнсіанський та монетаристський.