Розділ «ТЕМА 16. Економічне зростання і макроекономічна нестабільність»

Негативні наслідки безробіття проявляються і в соціальній сфері. Насамперед, його зростання приводить до зменшення доходів людей найманої праці, погіршення їх матеріального становища. Зростають і моральні втрати. Люди, що втратили роботу, нерідко втрачають і життєві інтереси, що проявляється у збільшенні психічних захворювань і випадків суїциду, поширенні алкоголізму і наркоманії. Дослідження вчених показують, що травма, спричинена втратою роботи, за рівнем стресу відповідає смерті близького друга. Загальним наслідком цих негативних явищ є зростання страху та втрата людської гідності. А масове безробіття може привести до соціальних катаклізмів, про що свідчить приклад Німеччини 1930-х років і Чилі - початку 1970-х років. І не випадково відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії Пол Самуельсон вважає безробіття головною соціальною бідою ринкової економіки.

Такий вплив безробіття на соціально-економічне життя суспільства зумовлює потребу заходів щодо його регулювання, або політику зайнятості. Вона включає систему заходів, які здійснюються державою щодо регулювання зайнятості і надання потерпілим від безробіття певної допомоги. Політика зайнятості охоплює заходи щодо збільшення кількості робочих місць, скорочення тривалості робочого дня і робочого тижня, обмеження пропозиції на ринку праці тощо. В Україні подібні заходи здійснює Державна служба зайнятості.

Друга група заходів стосується соціальної підтримки безробітних. Основним серед них є страхування по безробіттю. У більшості розвинутих країн формуються фонди страхування по безробіттю (в Україні це Державний фонд зайнятості населення). Кошти до цих фондів надходять за рахунок внесків підприємців, самих працівників та держави. З цих фондів і здійснюється допомога безробітним. Розміри її нараховуються за двома методами: як фіксовані виплати або як відсоток до заробітної плати, яку безробітний отримував на останньому місці роботи. В Україні згідно з чинним законодавством особам, зареєстрованим як безробітні в службі зайнятості, матеріальна підтримка надається у вигляді виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги в період професійного навчання, одноразової матеріальної допомоги членам сім'ї, що перебувають на утриманні безробітного, і деяких інших видів допомоги. Розмір допомоги по безробіттю коливається у межах 75-50% середньої заробітної плати, яку безробітний одержував на останньому місці роботи. В усіх випадках він не повинен бути меншим від мінімальної заробітної плати.

Соціальний захист регулюється в Україні Законом "Про державне соціальне страхування на випадок безробіття". Однак обмеженість фінансових ресурсів зумовлює не тільки малий розмір допомоги по безробіттю, а й не дає змоги забезпечити нею всіх, хто потрапив до категорії безробітних. Потреба у розв'язанні цієї проблеми загострюється тим, що в Україні переважна частина безробітних офіційно такими не зареєстровані. Так, у 2006 р. рівень офіційно зареєстрованого безробіття становив 3,7%, тоді як за розрахунками Міжнародної організації праці він становить 7,3%.

16.4. Інфляція: суть, види, причини і наслідки

Циклічність економічного розвитку пов'язана з таким явищем, як інфляція. У найзагальнішому вигляді під інфляцією розуміють стійке зростання загального рівня цін протягом тривалого періоду часу. При цьому зростання цін стосується не окремих груп товарів, а виступає як підвищення загального рівня цін. Якщо ціни на певні групи товарів періодично підвищуються, то це ще не означає інфляцію. Ціни можуть зростати і через підвищення якості товару. Інфляція ж означає не тільки підвищення цін, а й зумовлене ним знецінення грошей, зменшення їх купівельної спроможності. Тому можна сказати, що інфляція - це дисбаланс між сукупним попитом і сукупною пропозицією, який проявляється у загальному підвищенні рівня цін, що супроводжується зниженням купівельної спроможності грошей. Отже, не можна пов'язувати інфляцію лише з грошовим обігом. Вона породжується цілим комплексом факторів, що впливають на економічний розвиток, порушуючи макроекономічну рівновагу. Підтвердженням є той факт, що інфляція можлива і без загального зростання цін в умовах дефіцитності товарів та послуг або зміни структури пропозиції на користь дорожчих товарів.

Показником інфляції є індекс цін, одним з яких є індекс споживчих цін. Він покликаний відображати щомісячні та річні зміни цін і товарів на товари та послуги, які купуються населенням. Вони визначаються щомісяця за ціновими змінами так званого споживчого кошика, який у сучасних умовах включає 296 найбільш значущих у грошових споживчих витратах населення товарів (їх 250) і послуг (46). В Україні цей індекс розраховується шляхом вибіркової реєстрації цін і тарифів у 141 місті країни. Обчислення індексу відбувається за такою схемою. Вартість споживчого кошика визначається в поточних цінах для кожного періоду. Порівнюючи вартість такого кошика за різні періоди часу, встановлюють, як змінився рівень цін. Якщо, наприклад, у 2007 р. вартість такого кошика умовно становила 1000 грн, а у 2008 р. - 1100 грн, то індекс цін визначається так:

Отже, ціни у 2008 р. зросли порівняно з попереднім роком на 20%. Використовуються і інші індекси, наприклад, індекс цін Пааше. Інфляцію вимірюють і за допомогою показника, що називається темпом інфляції. Визначається він за такою формулою:

Якщо, наприклад, індекс цін у 2008 р. дорівнював 121%, а індекс цін у 2007 р. - 110%, то темп інфляції у 2008 р. становитиме 10%

Залежно від критерію класифікації розрізняють декілька видів інфляції. За критерієм темпу зростання цін виділяють помірну, або повзучу, галопуючу та гіперінфляцію. Повзуча інфляція - це повільна, але постійна інфляція. її річний темп не перевищує 10%. При галопуючій інфляції ціни зростають від 10 до 100% на рік. В умовах такої інфляції при укладанні контрактів їх прив'язують до індексу цін або оцінюють у вільно конвертованій валюті. Гіперінфляція - це швидко зростаюча інфляція, за якої ціни протягом року зростають на 100 і більше відсотків. Такою була інфляція в Україні у 1993 р., коли споживчі ціни зросли протягом року майже у 104 рази, тобто в середньому за місяць підвищувались на 47%.

Залежно від співвідношення зміни цін по різних товарних групах, тобто зростання цін, виділяють збалансовану і незбалансовану інфляцію. При збалансованій інфляції співвідношення цін на різні групи товарів залишаються відносно сталими. Така ситуація для бізнесу не дуже страшна, бо темп підвищення цін рівномірний, і при укладенні угод його можна врахувати. В умовах незбалансованої інфляції ціни на різні товари змінюються неоднаковими темпами. Така інфляція дуже небезпечна для підприємців.

Розрізняють види інфляції і за критерієм її передбачуваності. Це очікувана і неочікувана інфляція. Очікуваною є інфляція, за якої її темпи можна прогнозувати на підставі її показників у попередньому періоді, а значить, є можливість розробити методи адаптації до неї. Неочікувана, або непомітна, інфляція пов'язана із суттєвим перевищенням фактичного темпу інфляції над прогнозованим.

Залежно від тривалості зростання цін виділяють почасову і перманентну інфляцію, а залежно від державної політики регулювання - відкриту та приглушену. Під приглушеною інфляцією розуміють ситуацію, за якої заморожування цін стримує їх зростання, але не впливає на приховані причини інфляції, що пов'язані із недостатньою пропозицією.

З початку 1950-х років залежно від причин інфляції виділяють два її види: інфляція попиту і інфляція пропозиції, або витрат виробництва. Інфляція є результатом порушення рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Таке порушення може бути спричинено як факторами з боку попиту, так і факторами з боку пропозиції. З огляду на це і розрізняють названі види інфляції. Серед факторів, що зумовлюють порушення рівноваги, насамперед виділяють три групи монополізму в економіці:

1) монополія держави на грошову емісію, яку вона нерідко використовує для покриття дефіциту державного бюджету, тим самим надмірно збільшуючи обсяг грошової маси, що перебуває в обігу, і цим суттєво збільшуючи сукупний попит;

2) монополізм профспілок на ринку праці, що дозволяє добиватись підвищення заробітної плати, а це приводить до зростання витрат виробництва, яке компенсується підвищенням цін;

3) монополізм великих корпорацій на ринку, що створює можливість завищення цін. Особливо це стосується олігопольних ринків, які в розвинутих країнах є панівною моделлю ринків щодо ціноутворення.

Розглянемо інфляцію попиту. Вона пов'язана зі стійким зростанням сукупного попиту, що зумовлює стійке підвищення загального рівня цін. Поштовхом для підвищення рівня цін є виникнення інфляційного розриву, який проявляється у перевищенні сукупного попиту над сукупною пропозицією в умовах повного використання ресурсів, тобто так званий надлишковий попит. Його поява може бути спричинена різними факторами: зростанням грошової маси в обігу в результаті емісії для покриття дефіциту державного бюджету, підвищенням доходів домогосподарств завдяки збільшенню заробітної плати в результаті сприятливої ситуації на ринку праці, примноженням прибутків підприємців за рахунок зростання цін, збільшенням доходів від експорту в результаті сприятливої кон'юнктури на зовнішніх ринках. Такий надлишковий попит породжує інфляцію та надає їй імпульси для розвитку, що відбувається за такою схемою: надлишковий попит -> зростання цін -> зростання прибутків і заробітної плати -> надлишковий попит -> зростання цін і т. д. При цьому обов'язковою умовою є збільшення грошової маси в обігу, яка дає можливість створення надлишкового попиту, що в умовах повної зайнятості задовольняється не зростанням виробництва благ, а підвищенням цін на них.

Залежно від того, внутрішні чи зовнішні фактори приводять до надлишкового попиту і розрізняють імпортовану інфляцію, коли поштовхом для зростання попиту є зростання доходів від експорту, і внутрішню інфляцію попиту, при якій інфляційний розрив створюється внутрішніми факторами.

Іншим є механізм інфляції пропозиції. Остання передбачає стійке підвищення цін, що є результатом незалежного зростання витрат виробництва. Така ситуація може бути зумовлена збільшенням реальної заробітної плати найманих працівників, підвищенням прибутковості підприємницької діяльності або незалежним зростанням цін на імпортовані фактори виробництва. Інфляція пропозиції, зумовлена першими двома факторами (збільшенням заробітної плати і прибутків), називається внутрішньою, а та, що зумовлена зростанням цін на імпортовані сировинні ресурси, - зовнішньою. До речі, інфляція в Україні в перший половині 1990-х років значною мірою спричинена підвищенням цін на імпортовані енергоносії. Цей чинник продовжує діяти і в сучасних умовах.