Розділ «ТЕМА 16. Економічне зростання і макроекономічна нестабільність»

Розглянуту чотирифазну модель економічного циклу обґрунтував К. Маркс. Сучасна немарксистська економічна теорія виділяє двофазну модель циклу, за якої цикл складається з двох фаз - підйому і спаду, і виділяють вищу (пік) і нижчу (дно) поворотні точки (див. схему 16.4).

На циклічний характер розвитку економіки вчені звернули увагу в середині XIX ст. Увага була зумовлена тими кризами, що періодично

Схема 16.4. Фази економічного циклу (двофазна модель)

виникали в Англії з 1825 р. з періодичністю в середньому у 8-10 років. Відтоді вони систематично повторюються у багатьох країнах. У сучасних умовах економічні цикли мають специфічні риси, що суттєво відрізняють їх від циклів XIX ст. і першої половини XX ст. Як правило, цикли мають світовий характер. Водночас посилюється асинхронність фаз циклу в різних країнах. Під впливом науково-технічного прогресу відбувається скорочення тривалості циклу, причому фази пожвавлення і піднесення стають інтенсивнішими і тривалішими, а фази рецесії і депресії - коротшими, межі між фазами циклу стали розмитішими, і нерідко деякі фази не відбуваються. Вплив на циклічні процеси, який щоразу зростає, здійснює держава своєю антициклічною політикою.

Які ж причини циклічного розвитку ринкової економіки? Чому через певні проміжки часу в економіці виникають кризи? Циклічність розвитку ринкової економіки пов'язана з періодичним порушенням рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Розвиток економіки здійснюється таким чином, що сукупний попит починає відставати від можливостей економіки виробляти певний обсяг товарів і послуг. Це відставання приводить до порушення відтворювальних зв'язків, що на певному етапі досягає критичної величини і проявляється у кризі надвиробництва, коли значна частина вироблених товарів та послуг не має збуту. Економічна рівновага порушується. Економічна криза і виступає тим засобом, що сприяє відновленню цієї рівноваги. Обгрунтування циклічності руху ринкової економіки означає встановлення причин, що періодично порушують рівновагу між сукупною пропозицією і сукупним попитом.

В економічній літературі існує багато пояснень циклічного розвитку. Спеціалісти нараховують до 200 теорій економічних циклів. Одним із перших зробив спробу визначити причини циклічності ринкової економіки К. Маркс. Головну їх причину він вбачав у суперечності між суспільним характером виробництва, що проявляється у визначеній взаємозалежності і взаємозв'язку економічних процесів, і приватнокапіталістичним присвоєнням його результатів, що здійснюється незалежними суб'єктами підприємництва, кожен з яких прагне максимізувати свій прибуток і приймає рішення, які не відповідають умовам часткової і загальної рівноваги на ринках. В результаті виникає невідповідність між попитом і пропозицією, яка з часом приводить до порушення між сукупним попитом і сукупною пропозицією, тобто до кризи надвиробництва. Остання відіграє роль фактора, що веде до відновлення рівноваги. Матеріальну основу періодичності криз надвиробництва К. Маркс вбачав у періодичному масовому оновленні основного капіталу, що за термінами відповідає середній тривалості найактивнішої частини основного капіталу, якою є промислове устаткування.

Схема 16.5. Види циклів залежно від їх тривалості

Деякі відомі економісти (Ж. Б. Сей, М. Туган-Барановський, Р. Гільфердінг) вбачали причини циклічності у диспропорційності ринкової економіки. Інші (С. Сісмонді, К. Родбертус, К. Каутський) пов'язували циклічність із недостатнім споживанням. Й. Шумпетер вважав причиною циклічності особливості науково-технічного прогресу. Він розмежовував винаходи (відкриття) та інновації, що є комерційним впровадженням їх у виробництво. Якщо процес винаходів має безперервний характер, то інновації розповсюджуються циклічно. Причина цього - у поведінці підприємців. Одні з них - новатори, які застосовують нові винаходи і як нагороду одержують високі прибутки. А підприємці-консерватори лише після цього починають їх використовувати. Інвестиційна активність зростає, що призводить до надвиробництва і економічної кризи.

Представники кейнсіанства причини циклічності пов'язують з надлишком заощаджень у населення, пов'язаним із так званим законом схильності до заощаджень, що приводить до дефіциту інвестицій у виробництво і обмеження сукупного попиту і, відповідно, до порушення макроекономічної рівноваги. Прибічники монетаризму схильні пояснювати циклічність виключно коливаннями в грошовій сфері, що виникають під впливом грошової політики держави. Вони заперечують внутрішню нестабільність ринкової економіки і пояснюють кризи виключно помилками в політиці регулювання грошової сфери.

Циклічність є об'єктивною закономірністю економічного розвитку. Це складне й багатогранне явище. Цикли відрізняються за своєю тривалістю і поділяються на декілька видів (див. схему 16.5).

Малі цикли (їх ще називають цикли Кітчина, або цикли запасів) - це короткострокові коливання ділової активності, що тривають 2- 4 роки. Вони пов'язані з періодичним коливанням інвестицій у товарні запаси, були відкриті в 1920-х роках і пізніше почали асоціюватись із періодичним оновленням легкових автомобілів та інших споживчих товарів тривалого користування.

Найвиразніше проявляються середні цикли, тривалість яких складає від 8 до 12 років. їх нерідко називають циклами Жугляра, за ім'ям французького економіста, який досліджував ці цикли у другій половині XIX ст. Середні цикли найбільше впливають на економічний розвиток, тому їх визначають як базові економічні цикли.

До середніх відносять і цикли Кузнеця, або так звані будівельні цикли. Вони тривають 15-20 років і пов'язані з періодичним оновленням житла та деяких виробничих споруд.

Третім видом є великі цикли, або довгі хвилі Кондратьєва, названі так на честь російського економіста М. Кондратьєва, який у 1920-х роках уперше обгрунтував наявність таких хвиль. Це довгострокові циклічні коливання в економіці тривалістю від 48 до 55 років. За визначенням Кондратьєва, великі цикли можна розглядати як порушення та відновлення економічної рівноваги тривалого періоду.

Проблеми довгих хвиль досліджували відомі економісти, серед яких Й. Шумпетер, С. Кузнець, П. Самуельсон, К. Кларк. Щодо причин довгих хвиль єдності думок немає. М. Кондратьєв вважав, що вони обумовлені внутрішнім фактором економічного зростання, зокрема неоднаковою тривалістю функціонування певних господарських благ, на виробництво яких потрібно затратити різний час і нагромадити необхідний капітал. Близькою до такої думки є позиція Й. Шумпетера, який вважав, що провідну роль у механізмі довгих хвиль відіграють хвилі технічних нововведень і відповідні зміни інноваційної активності підприємців.

Матеріальну основу довгих хвиль утворює структурне оновлення технологічного способу виробництва, що здійснюється у двох напрямах. По-перше, еволюційно, шляхом удосконалення наявної технології, а по-друге - революційно, в результаті якісних змін у техніці і технології та їх матеріалізації у виробництві. Перший напрям дозволяє використати потенціал наявних технологій і підготувати умови для якісного стрибка в їх розвитку. При другому напрямі здійснюється перехід до принципово нових технологій, які розширюються, замінюючи старі. Ці процеси є основними у розвитку продуктивних сил, зумовлюючи перехід на якісно новий рівень і інших їх елементів.

Довгі хвилі включають дві фази - знижувальну і підвищувальну. У першій фазі відбувається зміна базисних технологій та технологічних структур виробництва. Вона триває до 25 років і охоплює декілька середніх і малих циклів. Характерною її особливістю є наявність таких економічних криз, що зумовлюють перехід як до принципово нових технологій, так і до суттєвих змін в економічній системі, насамперед в економічних відносинах. Прикладом є світова криза 1929-1933 років, яка поклала початок переходу до державного регулювання ринкової економіки.

Друга фаза - висхідна, є періодом тривалого піднесення науково-технічного і економічного розвитку і триває до 30 років. В ній відбувається масове розповсюдження нових технологій, структурні зміни в економіці, загальне підвищення ефективності виробництва. Водночас закладаються основи суперечностей, що приводять до початку нової великої хвилі. Врахування "довгих хвиль" економічного розвитку може бути важливою умовою підвищення рівня наукової обгрунтованості довгострокових прогнозів розвитку економіки.

У сучасних умовах не досягнуто єдності поглядів щодо кількості довгих циклів і їх часових меж. Одні вчені вважають, що таких циклів було сім, інші нараховують п'ять циклів. Поглядів щодо п'яти циклів дотримуються автори підручника "Економічна теорія" професори А. Гальчинський і П. віденко. Вони вважають, що в історії розвитку ринкової економіки було п'ять довгих хвиль. Перша (1780- 1830 роки) пов'язана з розвитком нових технологій у текстильній промисловості і текстильному машинобудуванні. Друга хвиля (1830- 1880 роки) базується на розвитку залізничного транспорту та механізації виробництва в усіх галузях на основі парового двигуна. Широке використання електроенергії і розвиток важкого машинобудування стали базою третьої хвилі (1880-1930 роки). В основу четвертої хвилі було покладено розвиток енергетики, що базувався на використанні нафти та нафтопродуктів, а також газу. Характерним для цієї хвилі є масове виробництво автомобілів, літаків та зброї. Нинішня, п'ята, хвиля бере свій початок з кінця 1980-х років і спирається на досягнення у сфері мікроелектроніки, інформатики, біотехнологій, генної інженерії, освоєння космосу.

Цікавий висновок щодо циклів зробив угорський економіст Б. Шипош. На його думку, триваліші цикли вбирають у себе коротші. Так, середньострокові цикли Жугляра включають два цикли Кітчина. Цикл Кузнеця містить два виділені Шипошем інвестиційні цикли тривалістю 10-12 років. У свою чергу, два цикли Кузнеця входять у довгу хвилю Кондратьєва. Американські вчені Артур Берн і Веслі Клер Мітчел у процесі аналізу циклічності ринкової економіки зробили висновок, що динаміка рухів зростання обсягу виробництва і зайнятості зумовлює економічне зростання як зростаючий тренд, а циклічні коливання зумовлюються коливанням ділової активності навколо тренда.