Розділ «ТЕМА 15. Фінансова система і фіскальна політика»

Особисте оподаткування включає податки на дохід або майно фізичних та юридичних осіб, що стягуються до одержання доходу або за декларацією. При цьому виді податків потрібно знати величину справжнього доходу, що дозволяє враховувати індивідуальне становище кожного платника. До особистих податків належать особистий прибутковий, на прибуток корпорацій, на доходи від грошових капіталів, із спадщини та дарувань, майновий та ін.

Серед прямих податків у сучасних умовах провідну роль відіграють особистий прибутковий та податок на прибуток. Так, на початку 1990-х років їх частка у загальній сумі податкових надходжень становила у США понад 40%, в Японії - майже 50%, у Німеччині - 34%. Прибутковий податок, як правило, прогресивний, тому він відіграє і важливу соціальну роль, сприяючи певною мірою вирівнюванню доходів різних соціальних груп населення. Таку ж функцію виконують і податки із спадщини та дарування. В країнах соціально орієнтованої ринкової економіки цим податкам надається особлива увага, оскільки вони перешкоджають утворенню постійної касти, що живе за рахунок нетрудових доходів. На жаль, в Україні ці види податків не мають належного застосування.

Другим видом податків є непрямі. Вони встановлюються у ціні товару і вносяться власником товару при його реалізації. Останній, по суті, є збирачем податку, оскільки фактично оплачує його покупець товару, тобто споживач. Ці податки для платника мають прихований характер, бо включені до ціни товару. їх сплачують усі покупці оподатковуваного товару незалежно від рівня їх доходів. Тягар цих податків більший для осіб з низькими доходами. Тому їх вважають найбільш несправедливими податками.

До непрямих податків належать акцизи і податок на додану вартість. Акциз - це непрямий податок на високорентабельні товари, що включається до їх ціни. Платником акцизу є суб'єкт підприємницької діяльності, який реалізує товар. Встановлюється акциз у вигляді відсотка по відношенню до ціни або у твердій грошовій ставці з одиниці реалізованого товару. Перелік підакцизних товарів, як правило, визначається законодавчим органом. До них традиційно відносять лікеро-горілчані, тютюнові, ювелірні вироби, легкові автомобілі, вироби з кришталю та хутра і інші. Це індивідуальні акцизи. Універсальні акцизи стосуються широкого кола товарів. Вони виступають у виді податку з продажу та податку на додану вартість. Перший вид у сучасних умовах не дуже поширений. Все більше країн використовують податок на додану вартість. Це система оподаткування товарів на суму вартості, доданої на кожному етапі його виробництва і обміну. Об'єктом податку є додана вартість, створена на кожному етапі руху товару. Його джерелом виступає не прибуток як результат економічної діяльності, а частина ціни товару. Вносять його суб'єкти економічної діяльності, а фактично сплачує остаточний покупець товару (споживач). Ставки податку на додану вартість коливаються у межах 10-20%. При цьому вони можуть бути диференційованими. В Україні зараз ця ставка на рівні 20%. До позитивних рис цього податку, що зумовлюють розширення його сфери застосування у світі, є унітарність підходу до податкової шкали, процедури нарахування та вилучення податку; спрощений контроль за рухом товарів і послуг та витратами на їх виробництво і обіг; стимулювання експорту, оскільки вивезені товари не обкладаються податком; рівномірність і регулярність надходження до бюджету.

До непрямих податків належить також мито. Воно стягується з імпортних, експортних та транзитних товарів. Його величина визначається у відсотках до митної вартості товарів або у вигляді твердої грошової ставки на одиницю товару.

Класифікація податків здійснюється і за таким критерієм, як податкова ставка. Розрізняють пропорційні, прогресивні і регресивні податки. Пропорційним є податок, що складається на основі пропорційних податкових ставок. При прогресивному податку його розмір із збільшенням доходу зростає як абсолютно, так і по відношенню до доходу. Тобто при більшому обсязі оподатковуваного доходу частка останнього, що вилучається у вигляді податку, зростає. Коли податок стягується за регресивною ставкою, то його абсолютний розмір із збільшенням доходу зростає, але частка податку у ньому характеризується тенденцією до зменшення. Такий податок доцільно застосовувати тоді, коли є потреба стимулювати збільшення обсягів виробництва понад певну межу.

Залежно від того, який орган влади стягує податок і до якого бюджету він спрямовується, розрізняють загальнодержавні та місцеві податки. Перші визначаються чинним законодавством країни, а другі - місцевими органами влади і самоуправління на підставі чинних законів.

Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються згідно з чинним законодавством, становить систему оподаткування. Крім податків, вона включає збори (обов'язкові платежі). Останні виступають обов'язковими внесками, що стягуються з юридичних та фізичних осіб, сплата яких є однією з умов здійснення в інтересах платників зборів органами державної влади юридично значимих дій у вигляді надання певних прав або дозволів (ліцензій). Вони вносяться до цільових фондів, які створені відповідно до чинного законодавства країни.

Схема 15.6. Найзагальніші принципи функціонування податкової системи

Податкова система включає і так званий податковий порядок. Це сукупність відносин, що регулюють встановлення, введення та стягування податків і зборів, а також відносини, що виникають у ході здійснення податкового контролю та притягнення до відповідальності за здійснення податкового правопорушення. Цей порядок регулюється чинним законодавством, зокрема податковим кодексом. Оскільки в Україні такий кодекс ще не прийнято, то регулювання податкового порядку здійснюється Законом "Про систему оподаткування" та іншими спеціальними законами.

Світова практика виробила найзагальніші принципи функціонування податкової системи (див. схему 15.6).

Вперше принципи функціонування податкової системи були обґрунтовані А. Смітом. Це рівномірність, визначеність, зручність для платників податку, мінімальність вилучення коштів у платників податку, еластичність оподаткування, економічна ефективність. Податковий тиск на платників податків має бути рівномірним. Отже, зобов'язання перед бюджетом для всіх платників встановлюються відповідно до їх можливостей і результатів діяльності. По-друге, розмір податків повинен бути чітко визначений, а умови оподаткування - простими і зрозумілими. По-третє, система оподаткування має бути зручною для платників податку як у часі, так і в просторі. По-четверте, розмір податку повинен встановлюватися на рівні, що зумовлює мінімальну вилученість коштів у платника податків, не бути надмірним, інакше відіграватиме антистимулюючу роль в економічній діяльності. По-п'яте, податкова система повинна поєднувати стабільність з еластичністю. Основні податкові платежі та правила їх стягування мають бути незмінними протягом періоду, коли основні умови функціонування економіки суттєво не змінюються. Зміни в них слід вносити лише у міру зміни соціально-економічного стану країни.

Роль податків не зводиться лише до наповнювання бюджетів різних рівнів. Податки є важливим важелем впливу на підприємницьку діяльність. Використовуючи податки, держава впливає на темпи економічного розвитку і конкурентоспроможність тих чи інших галузей економіки. Остання досягається шляхом використання податкових пільг. А шляхом регулювання розміру податкових ставок держава впливає на обсяг надходжень до бюджету. Однак тут потрібно дотримуватись положень, обгрунтованих американським економістом Артуром Лаффером. Він на основі аналізу фактичних матеріалів довів, що зростання податкової ставки до певної межі приводить до збільшення доходів бюджету від податків. Однак перевищення цієї межі супроводжується не збільшенням таких надходжень, а їх зменшенням. Це пояснюється тим, що зростання податкових ставок посилює податкове навантаження на підприємців, збільшуючи частку їх доходу, що спрямовується на податки. В результаті частина підприємців відмовляється від господарської діяльності, бо вона стала невигідною. А частина підприємців ховається "у тінь", тобто припиняє сплачувати податки. Так звана податкова база зменшується, що навіть при простих податкових ставках приводить до скорочення надходжень до бюджету. Графічно це виражається у вигляді кривої, яка відома в економіці як крива Лаффера (див. графік 15.1).

З графіка видно, що підвищення відсоткової ставки до точки А приводить до збільшення надходжень до бюджету. Але подальше її підвищення супроводжується зменшенням податкових надходжень (починаючи з точки ОА крива рухається у зворотному напрямку).

Графік 15.1. Крива Лаффера

Названа залежність повинна враховуватися при обгрунтуванні податкової політики держави.

Податкова система повинна орієнтуватись на економічну ефективність. Немає сенсу встановлювати такі податки, які надзвичайно важко реалізувати на практиці. Повинна бути і раціональна кількість податків, оскільки їх надмірна величина, збільшуючи витрати на їх стягування, знижує економічну ефективність оподаткування.

15.4. Фіскальна політика держави

Серед складових сукупного попиту значне місце відведено витратам держави та податкам. Маніпулювання цими елементами дає можливість державі впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію, а також регулювати макроекономічну рівновагу. Система заходів регулювання державою цих процесів з допомогою податків та різного роду державних витрат і називається фіскальною, або бюджетною, політикою, в рамках якої держава приймає рішення щодо своїх витрат та податків. До державних витрат належать витрати держави на утримання своїх органів, а також на закупку товарів та послуг. Останні включають найрізноманітніші види закупівель: військової техніки, сільськогосподарської продукції, товарів та послуг для державного будівництва, утримання державних закладів тощо. Суттєве місце серед таких закупок посідає державне замовлення, особливо на військову та сільськогосподарську продукцію. За підрахунками західних економістів держава через систему закупок забезпечує в ряді розвинутих країн ринкової економіки реалізацію до 20% валового національного продукту. Як правило, державні закупки поділяють на закупки для власного споживання держави і для регулювання ринку. Останні державою використовуються для впливу на циклічний характер розвитку економіки: в періоди кризи та депресій держава зазвичай розширяє свої закупки, збільшуючи попит і стимулюючи розширення виробництва, а в періоди піднесення скорочує закупки, щоб запобігти перенапруженню економіки. У практиці розвинутої ринкової економіки таке регулювання отримало назву "стоп - вперед" (stop - go), тобто гальмувати при піднесенні і підштовхувати вгору при падінні.

Для цього регулювання найбільше підходять такі компоненти витратної частини, які можна оперативно скорочувати або збільшувати без негативного впливу на діяльність держави. До того ж це повинні бути такі видатки, що справляють найбільший мультиплікаційний вплив на зміну ВВП. До таких товарів насамперед належать воєнна продукція, а також машини, устаткування, будівельні матеріали.