Розділ «ТЕМА 15. Фінансова система і фіскальна політика»

Усе це зумовлює здійснення заходів управління державним боргом. Насамперед це використання законодавчих норм, що регулюють величину державного боргу. Світова практика показала, що перевищення державного боргу вдвічі порівняно з ВВП призводить до дестабілізації економіки, розладу грошового обігу, різкого скорочення соціальних програм та інших негативних наслідків. Тому кожна держава, як правило, законодавчо обмежує розмір державного боргу. Бюджетним кодексом України встановлено, що величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП. До інших заходів управління державним боргом належать:

1) одержання позик у банків та позабюджетних фондів;

2) додаткова грошова емісія.

В Україні тривалий час для покриття бюджетного дефіциту використовується випуск облігацій та пряме кредитування Національного банку. Це і призвело до утворення того державного боргу, про який говорилося раніше.

Одним із важелів зниження державного дефіциту є зменшення у процесі виконання державного бюджету передбачених видатків. Це так званий секвестр бюджету. Чинним законодавством України закріплено, що у разі, коли в ході виконання бюджету рівень дефіциту перевищує встановлений або реєструється значне зниження надходжень, органи законодавчої влади за пропозицією виконавчої приймають рішення про пропорційне скорочення затверджених бюджетних видатків щомісячно за всіма статтями бюджету до кінця бюджетного року. При цьому таке скорочення не повинно стосуватися так званих захищених статей, перелік яких визначається відповідним органом законодавчої влади. Процедура такого уточнення в нашій країні визначається Бюджетним кодексом України.

15.3. Податки і податкова система

Основним важелем формування доходної частини бюджетів усіх рівнів є податки. Податки - це примусовий платіж, який держава чи уповноважений нею орган стягує з фізичних та юридичних осіб на підставі чинного законодавства і спрямовує на задоволення загальнодержавних чи спільних регіональних потреб. Конструкція податку включає певні елементи (див. схему 15.4).

Суб'єкти податку - це фізичні чи юридичні особи, на які законом покладено обов'язок сплачувати податок. Це платник податку, що несе юридичну відповідальність за його сплату. Суб'єктом податку є і кінцевий сплачувач податку, який формально не несе юридичної відповідальності, але є фактичним платником через законодавчо визначену систему перекладання податків. Прикладом є особа, що купує товар, який обкладається непрямим податком.

Об'єкт податку - це предмет, що підлягає оподаткуванню. Ним є різні види доходів: товари і послуги, а також різні форми нагромадженого багатства або майна, що підлягають обкладанню податком.

Схема 15.4. Композиція податку

Вибір об'єкта оподаткування визначається поставленою метою та тими умовами, в яких воно здійснюється. Об'єкт оподаткування можна класифікувати таким чином: дохід, майно, передача майна (при спадкуванні, даруванні, купівлі-продажу, передачі на збереження тощо), споживання (підакцизні товари і послуги), ввезення і вивезення товарів за кордон.

Об'єкт оподаткування безпосередньо пов'язаний із джерелом податку. Це той матеріальний фонд, з якого сплачується податок. Ним може бути дохід у формі заробітної плати, прибутку, відсотка, ренти, дивіденду тощо, а також капітал. Зрештою джерелом податку є національний дохід.

Одиницею обкладання податком називають одиницю виміру об'єкта податку. її вибір залежить від об'єктів оподаткування. Вона може бути виражена як у грошовій, так і натуральній формі (наприклад, гектар як одиниця виміру земельної площі). Величина податку на одиницю обкладання називається податковою ставкою. Залежно від структури податку ставки можуть бути твердими або частковими, відсотковими. Тверді ставки встановлюються як абсолютна сума на одиницю обкладання (прикладом є земельний податок). Часткові ставки виражаються у певному відсотковому відношенні до об'єкта оподаткування. Розрізняють пропорційні, прогресивні та регресивні ставки. Пропорційні ставки побудовані за принципом єдиного відсотка до предмета обкладання. Прогресивні ставки збільшуються в міру зростання об'єкта обкладання за простою або складною прогресією. При регресивній ставці із збільшенням об'єкта оподаткування розмір ставки зменшується. При простій професії зміна податкових ставок стосується усього об'єкта оподаткування, а при складній - об'єкт податку ділиться на частини, кожна з яких оподатковується за окремою (збільшеною чи зменшеною) ставкою.

Елементом організації податків є також податкові пільги. Вони є повним або частковим звільненням від податку його суб'єкта відповідно до чинного законодавства. Однією з таких пільг є встановлення неоподатковуваного мінімуму, тобто тієї найменшої частини об'єкту оподаткування, що повністю звільняється від сплачування податку.

Організація оподаткування включає і способи стягування податків. У податковій практиці розвинутих країн існують три способи: 1) кадастровий; 2) стягування податку до одержання доходу; 3) за декларацією. Перший спосіб передбачає використання кадастру. Це реєстр, що включає перелік типових об'єктів (землі, доходів), які класифікуються за зовнішніми ознаками, на підставі яких і встановлюється середня доходність об'єктів обкладання. Виходячи з цього визначається розмір податку. При другому способі податок встановлюється

Схема 15.5. Функції податків

і утримується відповідним органом із доходу особи - платника податку до одержання нею свого доходу. Цей спосіб застосовується при оподаткуванні осіб найманої праці та інших більш-менш фіксованих доходів. Цей спосіб називають стягуванням біля джерела.

Стягування податків за декларацією практикується зазвичай для оподаткування нефіксованих доходів або при значній кількості їх джерел. Податок сплачується суб'єктом після отримання доходу за організаційною заявою про одержані доходи за певний період часу. Така заява називається декларацією про доходи.

Суть податків проявляється у тих функціях, які вони виконують. Це, по-перше, фіскальна функція. Вона зводиться до забезпечення фінансових ресурсів для виконання органами держави своїх функцій, оскільки податки є головним джерелом доходної частини бюджетів усіх рівнів. Другою функцією податків є соціальна, що полягає у вирівнюванні доходів різних груп населення. Вона проявляється через використання прогресивних відсоткових ставок та надання різного роду пільг при сплаті податків певним групам населення. Третьою функцією податків є регулююча, суть якої полягає у впливі через рівень податків на економічну активність суб'єктів господарювання та розподіл економічних ресурсів між галузями економіки та регіонами країни.

У кожній країні використовується значна кількість податків. їх можна класифікувати за різними критеріями. За формою стягування податки діляться на прямі та непрямі. У найзагальнішому вигляді прямими є податки на дохід і майно, які виступають їх об'єктом. При цій формі враховується доходність платника податку, його сімейний стан і ряд інших обставин. Залежно від зв'язку з об'єктом чи суб'єктом прямі податки поділяються на реальні та особисті. Реальні податки стягуються з окремих видів майна платника податку на основі кадастру. До цього виду податку належать поземельний, прибутковий та на цінні папери. В їх основу покладено зовнішні ознаки. Ставки цих податків, як правило, пропорційні. Реальне оподаткування не потребує розвинутих податкових інститутів. Але їх недолік полягає в тому, що відсутній суб'єктивний підхід до платників податку, що робить їх недостатньо вигідними як у фіскальному, так і соціальному відношенні.